Де зерно, там і полова - Кропивницький Марко Лукич - Страница 15
- Предыдущая
- 15/16
- Следующая
Чикалка. Благословіть молодим, дискать, до вінця збиратися, отцю, неньці поклонятися.
Пилип. Бог благословить!
Чикалка. Раз, і вдруге, і втретє!
Пилип. Бог благословить! Тричі бог благословить! (Тихо до Чикалки). Чого ж ви стоїте? Беріть молодих та й виходьте з-за столу! (Убік). Не тямить нічого!
Дружки (співають).
Пилип. Батьку! Беріть образа. Мати! Беріть хліб-сіль.
Чикалка. А молоді, дискать, вставайте і благословеніє родитильов… Так, дискать, і в нас, в Расєї!.. Да-да!
Степан бере образа, Хотина хліб, Роман і Хведоска підходять до них, боярин і дружка стелять долі рушник, на котрий молоді, ставши, вклоняються батькові й матері по тричі в ноги, цілують образ і хліб. Дружки втирають сльози. Всі виходять з хати, опріч Степана і Хотини.
Степан. Отакої! Чого ти, стара, хлипаєш? Кажи: слава господеві! Діждалися доччиного весілля, проси бога, щоб допоміг діждати й онуків!.. Сама Хведоска покохала Романа, сама й талан свій пильнуватиме, а не впильнує, сама й пошкодує!.. Думаєш, може, що вона не буде щаслива за Романом?
Хотина. Не сама я, Степане, плачу, плачуть думки! Жалко мені Романа, господи, як жалко! Де ж таки: мати рідна не поблагословила і батькові не звеліла!..
Степан. Отак! Батько благословив, тільки крадькома! Що ж: де жінка голова, там чоловік мачула! Я дивуюся, як ще Настя не наділа на Софрона очіпка, бо вона вже давно обернула його в бабу!.. (Сміється).
Хотина. Перед шлюбом при живих батькові-матері мусив прохати чужих людей, щоб поблагословили!
Степан. Зате тепер у Романа одним батьком буде більш! А пригадай, як нас з тобою споряджали до вінця: у мене ні батька, ні матері не було, а твої відцуралися. Звеліли пани везти до шлюбу: мене взяли з поля, від отари, тебе - з пташні, від гиндичат… Та-дже ж прожили вік? Що не говори, а Роман Хведосці під лице!
Хотина. І до пари! Розпитувала я по людях: всі Романа шанують і почитують. Кажуть, що й тихий, і ввічливий, і розсудливий.
Степан. Найкраще, щоб був розсудливий та серце мав не крихке!.. А який грамотій!
Хотина. І ремесний! За котре діло не візьметься, кажуть: чи воза скласти, чи чобота пошити - до всього митець і все до краю доведе! Розказував мені Оверко-коваль. Каже, кую у кузні якось на тім тижневі орчик до попової брички, аж це Роман приходе в кузню. "Дайте,- каже,- дядьку, я трохи за вас потрудюсь, а ви спочиньте!" Як взяв молотка у руку, то так він у нього і заходив по кувадлі, як смичок по скрипці!.. "Не вспів,- каже,- я й люльки викурити, як він вже й орчика окував і пригнав!.."
Степан. За таким хистом не загине. (Помовчав). А що ж, чи все злагоджено в тебе?
Хотина. Страва вся вже вварилася, а коровай печеться у куми Ганни, спасибі їй, допомага! У нас трохи тісненько-таки в хаті та й піч мала…
Степан. Ось як відгуляємо, дасть бог, весілля, зараз комору переробимо на світлицю; і будуть у нас хороми на дві половини!
Ті ж Зінька і Самрось.
Зінька. Вже поблагословили молодих? Чи сподівалися гостей, чи ні, а мусите уконтентовувати!
Самрось. Здрастуйте! Поздоровляємо!..
(Цілуються.)
Як там не скоїлося, а повинно все бути по-рідному.
Степан. Хоч і несподівані, а все ж дякуємо.
Самрось. Недзя!
Степан. А й мати прийде, будемо і їй раді, не виженемо з хати.
Самрось. Мамаша не прийдуть, ні!.. Вони все ждали Романа, казали: "Скориться!.." От, кажуть, що чоловік як задуріє, то вже й нема йому зупину!.. (Сіда).
Зінька. Мовчав би краще, ну й нащо?..
Самрось. Ні, стривай, розкажу! Як же мені перед людьми не почванитися, та ще й перед сватами? Слухайте! От нащо вже я зовсім був збився з пантелику, мов та кручена вівця! А от… Правда, задача? Як почала Зінька благати, як почала прохати мене: "Їдьмо,- каже,- до Романа на весілля!" Хотів її ударити, вона підставила твар: "Удар,- каже,- тільки прихились до мого благання!" Отже не зміг ударити! Кажу: уклонися в ноги - поїду! Що ж ви думаєте? Вклонилася, тричі вклонилася.
Зінька (не дивиться в вічі). Перш не корилася тобі, бо дурна була!.. Ти мій муж, голова!..
Самрось. Чуєте? От нехай тепер вона візьме мене за возлобіє - мовчатиму!.. Скорилася, вклонилася в ноги, поцілувала в руку - і мир!..
Степан. Чи надовго ж мир?
Самрось. А хто його зна? Мене тільки треба усовістити, уміючи усовістити.
Степан. Химери та примхи! Жир мордує чоловіка, як Гедзь скотину!.. Чоловік вже під вусом, бородою заріс, а й досі, мов у повиточку! Усовістити його, бач, треба!.. Бичем би тебе усовістити, та ще й бича добре попарити, щоб гнучкий був!.. Ач, щоб жінка йому ноги мила та юшку пила?
Самрось. Це ви мене докоряєте?
Зінька. Годі, свате!
Степан. Не я тебе докоряю, а совість твоя. Ти ж святе письмо своїми очима читаєш, де ж твій глузд? Не жінка то, котра в ногах повза без провини, не подружжя вона, а мерзота, на котру гидко й глянути; або ж ворог, котрий спотання перегризе тобі горлянку!.. Бог велів мужу і жоні жити в добрій злагоді та любові. І там тільки і благословеніє боже! А нема згоди, то вже краще або я, або вона геть з хати! Бо там, де кривда, диявол кублиться!
Самрось. Мамаша кажуть: "Бий жінку, буде розумніша!"
Степан. Тобто розум чоловік жінці в голову вбиває? Добре! Адже твій батько ніколи не бив своєї жінки, відкіля ж у неї такий розум взявся, що вона й тебе повчає?
Самрось. От так задача!
Степан. Мати твоя, баглаї годуючи, невіть що вигадує! Розпутство, розпутство!..
Самрось. Чуєш, Зінько? О, ось як треба мене доводити до розуму!.. Мамаша кажуть: не їдь на весілля, а я таки поїхав!.. Одно, що Зінька ублагала, а друге: недзя, кажу, брат єдиноутробний!..
Зінька (не присіди, ходить від одного вікна до другого). Довго як в церкві баряться!
Самрось. А хочеш, Зінько, я сьогодні не буду п'яний! От і кортітиме, а не буду п'яний!.. Степан взяв з божниці псалтиря і, розкривши, показує пальцем Самросеві.
Ті ж і Ганна.
Ганна (з короваєм у руках). Осьдечки вам і коровай! Та як виріс!.. (Здивувалася). О, і Зінька тут?
Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так і талан молодих ростиме! (Ставляє на стіл). Тепер би й страву виймати з печі. (Кидається до печі). Зінько, давай повиймаємо страву.
(Виймають і ставляють на припічок.)
А мені сьогодні бог радість дав, та ще й яку: моя телиця-третяка отелилася! Чуєте, кумо? А мій уніс бичка в хату та й каже: оце ж подаруємо бика молодим! Кумо, чи діжа готова, щоб зараз перед поріг винести, як тільки молоді увійдуть у подвір'я? А кожух, кумо, де? Не забудьте вивернути вовною наверх, як зустрічатимете зятя!.. Де ж пляшка та чарка? Осьдечки! (Наслуха). Ой, либонь, вже йдуть? Вже, вже!.. (Підбіга до вікна). Швидше!
- Предыдущая
- 15/16
- Следующая