Де зерно, там і полова - Кропивницький Марко Лукич - Страница 6
- Предыдущая
- 6/16
- Следующая
Роман. А як батько благали: "Не пий, Самросе, хоч до обід".
Самрось. А що мені батько? Вони мене коли-небудь били? Ні! Які ж вони мені батько? У мене є мамаша. Мамаша мене били качалкою, ну, я їм і скорюся-о! "Нікогда і вовік да не забуде чоловік!.." Я мамашин, а ти батьків,- от ми й поділилися! Мене треба було бити, ой як бити!.. Мене не били, сили з мене не витовкли, вона й муцюється в мені!.. Тобі он куди шлях, а мені он куди: путь-дорога стовповая!..
Роман. Де ж це Зінька?
Самрось. І буду бунтувать? А що ти мені вдієш?
Роман. А те, що й щоразу! Візьму на оберемок і та й укину у хургона.
Самрось. Не дамся! Я запорожець! Бова Королевич! Дмухну на тебе, і ти впадеш!.. Кум-лавошник, як тільки дмухну на нього, так зразу і беркицне, аж ноги задере!
Роман. Дурять тебе та гроші з кишень вигрібають.
Самрось. Мене? Ов! Ні!.. Ми з кумом-лавошником візьмем землю в оренду, всю округу візьмем, а мамаша грошей дадуть!.. Куплю мамаші хваїтона, зонтика, щоб і в хаті під зонтиком сиділи,- он як я мамашу почитую! Сьогодні "празник празников, розрішеніє вина і єлея. Алілуя!" Я сам у святцях вичитав.
Роман. Ну, годі, гайда їхати!
Самрось. Ані з місця!
Роман (бере його за поперек.). Як бачу, то я тебе честю не вблагаю?
Самрось. Не руш!.. Уб'ю!.. Пусти-бо!
Роман пускає його.
Але ти й здоровий, як ведмідь! Невже ж ти дужчий від мене? За-да-ча! (Зітхнув). Романе! Навіщо мене мамаша оженили?
Роман. А твій же розум де був?
Самрось. Звеліли: "Оженися!" Я й оженився. Я був би вольний козак: куди скортіло, туди й полетів. На страженіє? Давай ружо! В Америку? Хоч зараз! Оженили мене і, як у того Самсона, половину сили відняли… От я й б'ю Зіньку, б'ю, анахтему, на ній помщаюсь!.. А на кому ж мені помститися? Коли б Зіньки не було на світі, я, може, зовсім не женився б!.. Мамаша кажуть: "Вона багата, сирота, скільки грошей і всякого мущества!.." Я й оженився. Тепер вона мені мов поперек горлянки стала!
Ті ж і Зінька.
Самрось. Ось і мадам а! Десь віхри носили та й знов притирили на мою голову!
Зінька. Тебе як ухоплять, то навряд чи вирвешся!
Самрось. Га? Як? От вже в мене і руки сверблять на неї!
Роман. Ну-ну, не дуже! Ходім.
Самрось. Що ти сказала?
Зінька. Пролетіло!
Роман. Ходім-бо, кажу!
Самрось. Мовчать! Во хрунт!
Роман тягне його за коміра.
Ти мене честю просиш?
Роман (тягне). Та честю ж!
Самрось. Пусти, я сам піду. (До Зіньки). Розумієш ти, вівця необразована, мене честю просять, я й піду. (Пішов).
Зінька (перепиня Романа). То це ти й навсправжки задумав мене залишити?
Роман. Як то залишити? В тебе, бачу, й сорому нема? Зінько! Не силкуйся мене зіпхнути у ту борозну, в котру я несамохіть ступив!.. Вдруге вже я не піду на гріх!
Зінька. Ось яка несподіванка з'явилася?!
Роман. Чому несподіванка? Та невже ж за один необачний ступінь я мушу змарнувати свій вік? Я проклену той час-годину, коли, забувши сором і гріх…
Зінька. Чи не пізно буде каятися?
Роман. Не пізно, ніколи не пізно!
Зінька. То ти ось який?
Роман. Я стільки ж винен, скільки й ти!
Зінька. Женися, женися!.. Благословляю тебе обома руками!
Ті ж і Самрось.
Самрось. Що ж ви, господа дворяне, пожалуйте!.. Я вже й коней запріг, нашилники втягнув… Хургон з каретним ходом готов!.. Папаша на хургоні сидять і так ловко виспівують: "Святися, святися!.."
Зінька (до Романа). Романе! (Хапа його за руку).
Роман (вирива руку). А, відчепися!
Зінька. Романочку, пропаду! Відпихаєш?
Роман. Зінько! Благаю тебе, відсахнися від мене! (Пішов).
Зінька (ламає руки). Оце ж і всеї розмови, оце ж і всеї поради!..
Самрось. Чуєш ти, губернанка, мадиска, гайда їхати! Просити тебе?
Зінька. Бери, катюго, мерщій за коси та й волочи, як паплюгу!
Самрось. А бодай ти не діждала, щоб я об тебе паскудив руки на перший день великодня.
Зінька. Харцизе, скажена собако!
Самрось. Чи не анахтемська манухвиктура! От же не випразникую!..
Зінька. Удар, удар! Отут ще не бив, отут ще є живе місце!.. Ненавиджу тебе!.. Розірви ж мене!..
Ті ж і Роман.
Роман. Вже колотнеча?
Самрось. Та нехай мене свята паска поб'є, коли я її хоч мізинцем черкнув!
Роман (до Зіньки). Ідемо, сестро, додому.
Зінька. Гріх, сором? Ач, який святий та божий, без драбинки лізе на небо! (Пішла).
Самрось. Ну як таку гадину не бити? А ти щоразу обставав за неї.
Роман. Та годі вже! Мало чого не трапляється?
Самрось. Ну, щастя її, що сьогодні Великдень!
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Простора міщанська кімната. Стіл, покритий гарною скатеркою, дзиглики, картини: "Страшний суд", "Хождение души по митарствам", "Кот Катафеич", "Била жонка мужика" і т. п. Дзеркало, шафа, скрині, постіль з подушками під стелю; одежа і всяке збіжжя.
Роман (ввійшовши з середущих дверей, підходить до бокових дверей, відкіля чутно гуртовий спів: "Калина-малина, а разовий цвєт…"). І коли ця гульня скінчиться? Одні гості в хату, другі з хати, треті на поріг - вісім день, мов в трахтирі! (Сів край столу). Радився з батьком про свій замір. Як тепло, як сердечно вони міркують. "Не шукай,- кажуть,- сину, розкошів, а шукай доброго серця; бо розкоші від людей, а серце від бога!" Яка щира у батька душа, яка світла! Шкода, що пригнічена вона під материну волю!.. Дивне щось коїться з нашою сім'єю: може, воно й здавна так було, тільки що змалку, певно, я цього не спостерігав? Мати все загарбала до своїх рук і всім керує в хазяйстві; а батько, мов той підбитий птах, на все відмовчується або ж тіка з очей… Одійди, каже, от зла!.. Ціле літо у пасіці живе, а зиму у попа паламарює… Самрось бовтається, мов те колесо без загвіздка… Вісім год не був я дома; прийшов і здивувався!.. Щодень гармидер, сварка, лайка, гвалт-розгардіяш!.. Зайвий я тут, чужий, зовсім чужий!.. Треба ж, як на те, щоб ще й лихо скоїлося! Як воно скоїлося - не збагну! Пам'ятаю, що була беседа перед великим постом, якраз на пущення. Сказать би, що я п'яний був, так ні ж!.. Чи така вже невгамонна, дика натура чоловіча, що не властен він боротися з жагою, котра раптом, мов полом'ям, обхопе його і доведе до гріха!.. Самрось ударив Зіньку, я обстав за неї, нас розборонили… Зінька вибігла з хати, мене ніби що кольнуло в серце. Думаю: біда буде! Побіг прожогом за нею, догнав вже аж біля річки, над ополонкою… Почав її благати не губити своєї душі, почав заспокоювати… Тут і вчинилося лихо!..
- Предыдущая
- 6/16
- Следующая