Доки сонце зійде, роса очі виїсть - Кропивницький Марко Лукич - Страница 11
- Предыдущая
- 11/14
- Следующая
Горнов (дивлячись на часи). Ого-го, пора їхати!
Борис. Чого хапаєшся? Поснідав би…
Горнов. Скільки ще в тебе тієї панської пихи, як подивлюсь я на тебе: без сніданку або без кофію не можна гостя відпустити; і хоч би тому гостеві діла було, як кажуть, по зав'язку, а він сиди та жди того кофію. У мене там діло кипить! Я купив оце у городі молотилку, і зараз треба установити її. Ну, у вас гарні порядки: приїхав - усі пани і слуги сплять, двері відчинені, хоч і забирай усе на вози та й вези куди хочеш.
Борис. Ми світом тільки полягали.
Горнов. Що це в тебе такі червоні очі?
Борис. П'яний був.
Горнов. З якого побиту?
Борис. Тадже ж учора був день народженія батька.
Горнов. Стало буть, ти туди і не навідувався?
Борис (засоромивсь). Ні!..
Горнов. От так молодець!..
Ті ж і Соломія.
Соломія. Паничу, пожалуйте, вас мамашенька кличуть.
Голос за дверима: "Борис!.."
Борис (гука). Я зараз! (До Горнова). Підожди мене (Пішов).
Горнов. А йдіть сюди, на хвилину, Соломія!
Соломія. Не хочу, бо ви зараз почнете розпитувати, а мені заказано мовчати. От єй-богу, що правда!
Голос за дверима: "Соломія!"
Ось зараз! (Побігла).
Максим (тим часом роздивляє портрети, що висять на стінах у золотих рамках). Що то воно: чи царі всі, чи генерали?
Горнов. Хіба ж деякі з них вам нікого не нагадують? Це ж Борисів батько, а це дід, а той третій - генерал Суворов.
Максим. Бачте, я таки вгадав, що генерал.
Горнов. Один же тільки генерал. А батько Борисів тільки що копитан, а дід його, то й хто його знає!.. Бачте, це на йому старосвітський міліцієнний казакин. І доки цей дід ще не був у службі, то прозивався Ворона, а як здобув міліцієнного чина, так став вже прозиватись Воронов! Стало буть, причепив хвостика до свого прозвища.
Максим. Хвостика? Навіщо ж то?
Горнов. Така, бачте, мабуть, була поведенція, все своє вже дуже обридло, так хоч хвостика чужого пришити.
Максим. Еге! Ну, а то ж жіночі парсони, хто вони? (Показує на патрет).
Горнов. Це мати Борисова, а це вже її мати, стало бить, бабка Борисова. Ось бачте, убрання в неї вже просте, старосвітське: очіпок, намітка, плахта.
Максим. Так, так!.. Стало буть, вони не з так-то давнього коліна запаніли?
Горнов. Бабка ця й до смерті жила тут.
Максим. Та як же?.. Так… так!.. Я її пам'ятаю! Оце, либонь, піде дванадцятий чи пак тринадцятий рік, як вона померла. Проста була людина, зовсім проста, і по-панськи, мовляв, ані же тобі не вміла гонор йти.
Горнов. Це була найперша порадниця і жалібниця Борисова. Він згадує про неї з великою шанобою.
Максим. Пам'ятаю, пам'ятаю!.. Усе, було, з ним няньчиться. Конешно, доброго чоловіка усяк добром пом'яне. Ну, то я ж оце піду лагодитись у дорогу, доки ви тут.
Горнов. Я не забарюсь.
Максим. То прощавайте до якого часу! (Вийшов).
Горнов (один). Як то Борис з своїми старими уладиться? Молоде ще хлоп'я, м'яке серце… Стережеться сварки, як вогню, думає, що можна її обминути! Та що це він так довго бариться?
Борис (дуже стривожений). Оказія, брат! Чуєш, мати запевняє, що буцімто я вчора об'яснився перед Ізмайловою!
Горнов. Удрав штуку… Яка ж то Ізмайлова?
Борис. Ти ж познакомився учора з нею і з її матір'ю… Бач, деякі гості ще спозаранку учора пороз'їжджались, а Ізмайлови зостались ночувати. Отже, як поїхав ти, у нас почалось бенкетування; я якось не встерігся та й насмоктався… Мене-таки батько й мати здорово примушували. "Який ти,- кажуть,- мужчина, що не хочеш пить?" Я і урізав. Може, з п'яних очей і справді наговорив якої нісенітниці.
Горнов. А я думаю, брат, що це якась машина.
Борис. Оце ще вигадав.
Горнов. А конешно! Ти скрізь бачиш одні квіточки та ясне сонечко. Сказано: молоде, зелене! (Узяв картуза). Одначе adie, mio caro! [1]
Борис. Попрощався б з моїми старими, а то розгніваються.
Горнов. Вони ж кажуть, що я хам; а від хама якої їм звичайності?
Борис. Не терплю я, як чоловік сам на себе плеще.
Горнов. Та я ж учора власними вухами чув!.. Стривай, стривай!.. Чи не ота Ізмайлова, котрій я учора радив у кукол гратись?
Борис. Та вона ж, вона.
Горнов. Ця ж мене хамом звеличала. (Сміється). А терпкою я здався їй кислицею: вже вона пробувала кусати мене з усіх боків, та тільки оскому набила.
Борис. Бо ти таки учора за пів тієї години наплів обом Ізмайловим цілий ворох чепухи. Перед дочкою так найкраще визначився, сказав їй, що вона уміє тільки воду товкти.
Горнов. Сказав правду. То ж не людина, а кукла.
Борис. Але все ж таки казати таке в вічі панночці…
Горнов. Що ж ти вдієш зо мною, коли я хам?
Борис. І батько мій таки на тебе розгнівався.
Горнов. Знаю, знаю! Через те ж я так учора швидко і іспарився. Він теж шпигнув мене по-панськи. Позвольте мені, кажу, прийняти у ваших горницях одного знакомого? "Хто ж етот ваш знакомий?" - питає. "Ваш,- кажу,- временнообязанний Прохор".- "Для таких,- каже,- знакомих у мене єсть конюшня!" Чудак старий! Ну слухай, ти ж тепер тверезий, то не забудь, що тобі сьогодні треба декуди навідатись.
Борис (з серцем). А, не нагадуй мені! Вісім день очей не навернути, вісім день… я ненавиджу себе!..
Горнов. Я оце забіжу туди та її заспокою. Сказати, що ти сьогодні будеш?
Борис. А конешно! Через півгодини. Коли б тілько гості швидше убирались. Я сьогодні з своїми старими діло доведу до кінця.
Горнов. Ну, цих гостей навряд чи скоро здихаєшся. Тілько ти вже сьогодні не пий!
Борис. А, не зворушуй мене.
Горнов. Ага, не любиш? Заспокойся, друже. Хто з молодих людей не впивався на своїм віку? Пий, кажуть, та ума не пропивай!
Входить старий Воронов.
Воронов (простяга руку Горнову). Вы уж успели вернуться?
Горнов. Як бачите!
Воронов (ходить по кімнаті, далі зупинився, хотів щось промовити і знов заходив). Либералы, либералы!..
Горнов. Ви ж це про кого кажете? Чи не про Ізмайлових? Ваша правда… Вони дуже ліберальні.
Воронов. Нет-с, я не про них. (Зупиняється проти Горнова). Скажите, того… того… Правда ли, что вы подарили вашим крестьянам дополнительный платеж?..
Горнов. Справжня правда.
Воронов. Либерально, очень либерально! (Знов ходить). Ссуду какую-то, тоже у себя открыли?
Горнов. Одкрив.
Воронов. Гуманно й либерально! Ну, а я того… не открою!.. Слышите ли, не открою!
Горнов. Чую, чую. Я не глухий! Ви не одкриєте!
1
- Прощай, мій любий! (Італ.)
- Предыдущая
- 11/14
- Следующая