Доки сонце зійде, роса очі виїсть - Кропивницький Марко Лукич - Страница 7
- Предыдущая
- 7/14
- Следующая
Оксана. Кажи-бо товком, щоб я те зрозуміла.
Гордій. Разві вам іщо не об'яснено? Уся тепер деревня говорить, што наш панич жениться на какойсь помещицькой баришнє, так вот какая симпатія.
Оксана. Що-о? Ти п'яний чи?.. Від кого ти чув?..
Ті ж і Текля.
Текля. Від кого? Дивно! Усе вже село Гвалтує. І щоб ти запевне знала, що я тобі не ворог, я тобі, як щира приятелька, ось що порадю: біжи ти зараз у хороми розпатлай волосся і, мов кішка скажена, кинься йому в вічі! Зірви на ньому своє серце! Осором його перед всіма гостями!
Оксана. Та ви це умовились, чи як?.. Чи серце моє вам далось на іграшку, чи жили з мене хочете тягти? Один плете якусь нісенітницю, друга сичить, як гадина.
Гордій. Ну одначе до свиданія! Я при етаких довольно удивительних собесьодах не намірен присутствовать. Ну когда заспокоєтесь, так только вспомніте, што єсть один такой человек, што в огонь і в воду! (Уходить, співає).
Оксана. Текле, не дратуй мене! Кажи, що ти перечула і від кого?
Текля. От тебе, Оксано, бог карає. Було б не чарувати панича, було б не ходити до схід сонця по непочату воду, було б не носити у пазусі зілля!..
Оксана. Це, стало буть, я все виробляла? Я? Ну, добре, нехай і так: я відьма, я чарівниця! Яка ж мені кара за це?
Текля. А та ж, що панич Борис посватався на панночці!
Оксана. Ха-ха-ха! Це ти все нарочито!.. Знаю я тебе! Ну-ну, що ж далі?
Текля. Регочи, регочи, а він посватався, ще позавчора посватався, а сьогодні вже з'їхались гості. Завтра і до вінця їдуть. Тепер там така гульня іде, що й… Ось ходім, то й сама побачиш, коли мені не ймеш віри. Ходім, я тебе навчу дорогою, що зробить.
Оксана. Ходім до горниць! Він до мене не привітався! Може… Ходім! Нехай же своїми очима побачу, очам не повірю, одно тільки серце!..
Входять хлопці.
Це що таке?
Ті ж і парубки. Хватають Оксану.
Оксана. Пустіть, пустіть мене!
Текля. Затуліть мерщій їй рота, щоб не гвалтувала.
1-й парубок. А в кого той очіпок, що на смітнику знайшли? Давай його сюди! Давай сюди мазницю, вимажемо їй голову, щоб не світила косою!
2-й парубок. На, ондечки!
1-й парубок. Мерщій мазницю! А, ти ще й кусаєшся!.. Ач, чортова нехлюя, хвойда всесвітня! Де мій ніж? Я їй зараз косу відчикрижу! Співайте, братці, весільну.
Парубки (співають).
Оксана (кричить). Гвалт! Рятуйте, хто в бога вірує! Братики! Братики, голубчики, бога ви не боїтесь!
1-й парубок. Що ж це мазницю не несуть?..
Степан і Охрім з парубками.
Степан. А хто тут Гвалтує?
1-й парубок. А осьдечки паню хочемо покрити, та пручається, бісова тінь.
Степан. Катюги!.. За що ви знущаєтесь над дівкою?
1-й парубок. Не знущаємось, а хочемо честь їй віддати по заслузі!..
Степан. Геть, іроди! Черева вам розпанахаю!.. Охріме! Гей, братці, дайте помочі!
Охрім. Геть, бузовіри, собаки! Голови розчавчу.
Деруться.
1-й парубок. Ну, ну, не дуже, ми й вас скрутимо!..
Степан. Мене скрутите? Ще той на світ не народився, щоб мене скрутив.
Б'ються. Один з парубків ударив Оксану. Та пада.
Оксана. Ой боже ж мій, боже!
Степан. Ходім, катюги, до старшини.
Охрім. Анахтеми! В холодну вас, п'янюги чортові!
Уходять.
Текля. Тепер я вдовольнила своє серце! Здається, Степан мене не бачив. А хоч би бачив, то й що? Не я опудила парубків, знайшлись послухачі! (Дивиться на Оксану). Зомліла? Ой, що ж це у неї йде кров з рота? Може, і дуба дасть? Щось рипнуло. (Уходить).
Завада виходить з хати, позіхає.
Завада. Що воно неначе щось гвалтувало? Чи то, може, мені спросоння так показалось? А де ж це Оксана? От того вже я не люблю, щоб уночі тинятися по городах та по садках! Сиділа б собі у подвір'ї, і любесенько. Щось я помічаю, що вона оце вже четвертий чи п'ятий день і місця собі не знайде. Невже і справді покохала панича? Та й він уже сьомий день і в хату не загляда. Може?.. (Гука). Оксано! Оксано!.. Не чуть!.. (Іде і натикається на Оксану). Що ж оце лежить?.. (Придивляється).
Оксана. Ох, не знущайтесь же наді мною!
Завада (підводить її). Господь з тобою, моя дитино! Хто ж над тобою знущається? Та що це з тобою? Ти вся закривавилась.
Оксана. Бачите, яка правда на світі!
Завада. Що таке, доню?
Оксана. Посватався! А мене б'ють. Я ще жива, мою душу, моє серце взяли вороги, на поталу кинули.
Завада. Що-бо ти, доню, говориш?..
Оксана. Очіпок мені наділи, покрили і косу вже обрізали. Голова, мов в смолі…
Завада. Який очіпок? Коса твоя ціла! Бог з тобою, чи ти у сні, чи справді збожеволіла?..
Оксана. Я… покритка.
Завада (з жахом). Покритка? Так ти осоромила мою сіду голову?
Оксана. Осоромила! Покритка! Ха-ха!..
Завада. Зняла ти мою голову, живцем поклала мене в домовину. Спасибі, донечко! Спасибі, моя утіхо і порадо!.. Оддячила за хліб, за сіль і за навуку… Ге від мене, гадино!..
Оксана. За що ж ви мене взичаєте?..
Завада. А що ж, хвалити тебе, чи як? Клади мене мерщій у домовину, копай яму…
Оксана. Чуєте, він посватався! Згубив мене, я вже в домовині… Ух! Яка холодна земля! Гадюка! Гадюка!.. Яка страшенна! Одірвіть її, одірвіть!.. (Пада зомліла).
Завада. Боже мій! Що ж це з нею!.. (Несе її в хату). Горенько, горенько… відкіля ти несподівано з'явилося на мою голову? (Пішов у хату.)
Гордій. Єсть пєсня, у которой говорится: візьми в руки пістолету, прострели ти: грудь мою. І как вжасно много горесті у етой самой пєсні, і как будто вона з мого стражданія описана! Кажется, тепер моя любов до Океанії Антоновни видающийся случай, ну одначе ж вона как будто і в резон не взяла мово чувствія. І невжелі я должен буть погибшой человєк? Ах, как вжасно моє серце горить! Ну і сколько я етово самого товару видал у городі, ну, кажется, так што ні одна іщо не завдавала мінє стольких мученій! Пущай там баришні і воспитанні, і свою хвизиномію імєют в красотє, і в настоящем хвасоні їх воспитаніє, і пущай вони і на речах бойкі. Ну, кажется, што нєт у них етого вдивительного взгляда, штоб серце од них кипіло. Тятенька говорять, што за Оксаною Антоновной і приданоє должно буть какуратноє, і денєжной копитал. Ну как же не страждать? Правда, што вона мало воспитана, так ето ми поправим. Ну, што кольца золотого не приняла, значить, амінь і шабаш. Там чи була у них какая комерція з паничем, чи не була, я на ето мало внімаю обращенія, бо ми у городі до етого самого безобразія приравнодушились. Главноє дєло, штоб був денєжной копитал. Человєк без копитала, што швець без колодки, человєк с копиталом всєгда імєєт настояшую хвизономію у хорошій кумпанії. А женився б собе і сійчас би встругнув мастерськую, взял би в подмастєра двох мальчиков, квартеру на большой улицє, і живи в своєм титуле, как порядошний гаспадін. Больвар тут, гостиниці, кумпанію з воспитанними прикажчиками і палікмахтерами. І палучай себе воспитаніє. Ну і за пустяком дєло: копитал денєжной надо імєть. Ах, как я страждаю! Ах, как я страждаю!
- Предыдущая
- 7/14
- Следующая