Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич - Страница 8
- Предыдущая
- 8/13
- Следующая
Василь. Завтра нас, може, щаслива доля, чекає, а не лихо! Завтра, як то кажуть, бабка ще надвоє ворожила!
Горпина. Як? Що таке?
Василь. А таке, що ото я таку підвів машину, що твій батько і Кукса мало з радощів не подуріли!
Горпина. Яку машину?
Василь. А що, цікаво? От ти мене раз поз раз упрікала, що я полохливий і несміливий, ану, нехай хто сміливий таку штуку вигада.
Горпина. Та кажи ж бо швидш, що таке?
Василь. Кортить? Отже й не скажу!
Горпина. Скажи! Я тебе поцілую.
Василь. Еге, тепер вже й "поцілую"! От ти все на мене, що я полохливий та несміливий!..
Горпина. Ну, на те, щоб кого обдурить, не великої смілості треба!..
Василь. Еге, розказуй! Ну та й штука ж буде! (Регоче).
Горпина. Та чого ж ти так радієш?
Василь. Як чого? Я вже знаю чого! Як тільки діло піде й до кінця так, як воно тепер вже наклюнулось, тоді ти вже певно будеш моєю!
Горпина. Як то буду твоєю? А як я ще, може, за тебе не піду?..
Василь (з ляком). Як? Та ти ж…
Горпина. Божилася, що піду? Так що ж?.. А тепера от не хочу, не хочу - та й тільки!..
Василь (з жаху не може промовить). Так ти мене…
Горпина. Ану заплач! Чого ж ти не плачеш?
Василь. Так ти ось як? Та ще хочеш, щоб я й заплакав? Та не діждеш же ти цього!.. Будь же ти…
(Хлипа).
Горпина. А далі що? Чого ж ти замовк?
Василь. Ні, не замовкну! Будь же ти анах… Ні, не хочу я тебе проклинать! Що ж з того прокляття? Ну, любила, доки любий був! Прощай, Горпино, тільки ж ти мене й бачила!..
Горпина (хапа його за руки). Куди ж ти?
Василь. Не бійся, не кинусь в річку і на гілляці не почеплюсь! Ти, може, цього іменно й хотіла б? Одійди ти від мене, зраднице! (Хутко йде).
Горпина. Василю, Василечку! Постривай-бо, вернись! Ще, може, й справді в річку кинеться або на гілляці повисне?.. (Побігла).
Дранко вибіга з дубиною.
Дранко. Чув я, чув своїми вухами, що отут вони співали! І що то Антон з моєю Горпиною, то я готов жменю жужелиці проковтнуть!.. Ну, коли б мені його впіймать!.. (Пішов крадучись).
Антон (співа за лаштунками).
(Виходить). Що воно за знак, що Оришки й досі нема? Вже давненько й світло погасили, а її нема та й нема! (Вийма сопілку і грає жалібної). Щось і сопілка гарчить, неначе похряпана! На бур зовсім погано йде. Ну, нехай же вона сьогодні не вийде. Битиму, єй-богу, битиму! Так оддубасю, як то їй і не снилось! Я не подивлюсь на тебе, що ти багатирська дочка. Е, ні, ти ще постривай над босим сміятись! Цей босий завдасть тобі такого чосу!.. Знає ж ідолка, що люблю її, як душу. Знає, що пропадаю за нею, як… А може, старий ще не спить? Що воно за знак? Яка причта - не розберу… (Грає веселої). Щось неначе шелестить… (Придивляється). Вона, єй-богу, вона! (Присів за кущем).
Антон і Оришка (разом).
Оришка.
Оришка (співа).
Антон і Оришка.
Оришка (іде полохливо). Отже, єй-богу, нема його! Може, розгнівався, що я так довго не приходила, та й пішов? Коли ж батько й досі не сплять… (Співає тихо).
Антон (підійшов).
Оришка.
Антон і Оришка (разом).
Оришка.
Антон.
Оришка.
Антон.
Антон і Оришка (разом).
Оришка. А що, ти дуже гнівався, що я так довго барилась?
Антон. Тепер вже прохолонуло.
Оришка (сміється). А дуже кипіло?
Антон. Як у пеклі!
Ті ж і Горпина з Василем.
Горпина (підкралась до їх). А тпру-тпрус!
Оришка (з ляком). Ой леле!
Антон. Це Горпина дуріє!
Горпина (тягне Василя за руку). Люди добрі, подивіться на оцього сича! (Регоче). Чи ви його бачили коли таким?
Антон. Що це з тобою, Василю?
- Предыдущая
- 8/13
- Следующая