Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 13
- Предыдущая
- 13/25
- Следующая
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:
13
ІІ
Пройшов місяць з того часу
Другий іскінчився,
От на третій в першу нічку
Соломон родився.
І в ту нічку ясне небо
Хмарою обвилось,
І в тій хмарі на схід сонця
Три зорі явилось.
І Давид-цар обіцявся
Золотії гори,
Хто лиш тілько розгадає
Що ті значать зорі.
І зібралось много мудрих,
Стали ворожити:
Той - на щастя, той - на долю,
Той - на довго жити.
А премудрий коло мами
Тілько усміхався;
І, як мудрі замовчали
Він тогді озвався:
«Ти не слухай їх, мій тату,-
Став він говорити.-
Три зорі - то три лиш роки
Маю в світі жити!»
І вся тая мудра зграя
З встиду розбрелася,
А Давидові на серце
Туга заляглася.
ІІІ
А тим часом від дня до дня
Соломон мудрився,
І бог знає - де і в кого
Розуму учився.
Лиш кінчалося три роки -
А вже був охочий
Розпізнати, кілько важить
Розум весь жіночий.
Змудрував шайки як треба,
Дістав чепець з мами,
Набрав клоччя повну жменю
І пішов до брами.
І на брамі на желізній
Він шайки чіпляє,
Кладе чепець, кладе клоччя
Да і розважає.
Розважає і регоче.
Аж приходить мати.
«Що ти дієш, Соломоне?» -
Почала питати.
А Соломон все регоче,
Її каже в очі:
«Важу, мати, жменю клоччя
І розум жіночий.
Та дивися: сама бачиш,
Голова жіноча
Не заважить да й не варта
Сеї жмені клоччя!»
І цариця злютувалась,
І пішла від него:
«Чекай, сину,- розважає,-
Не дарую сего!»
ІV
І приходить до покою,
Слугів закликає,
Оглянулась кругом себе, -
Стиха промовляє:
«Ой ви, слуги мої, слуги,
Вчиніть мою волю:
Вчиніть волю, щоб не було
Мому серцю болю,
Возьміть сина Соломона,
Одягніть, умийте,
Виведіть його до лісу,
Серед лісу вбийте.
Вбийте й серце принесіте
І мізинній палець,
Най загине з сего світу
Соломон-поганець».
Взяли слуги Соломона
І ведуть убити,
А Соломон вірним слугам
Почав говорити:
«Ой ви, слуги, вірні слуги,
Душі не вбивайте,
Хоть ще місяць до трьох років
Пережити дайте.
Я вам дам мізинний палець;
Ріжте, добрі люди.
А із нами єсть собака,-
3 неї серце буде!»
Відрубали слуги пальця,
Серце в суки взяли,
І принесли до палацу,
І цариці дали.
І не стало Соломона,
І ніхто не знає,
Лиш Давид по нім, нещасний,
З жалю умліває.
V
А Соломон серед лісу
Став думу гадати:
Днів лиш десять оставалось
Білий світ видати.
І умився, він, залився
Гіркими сльозами,
І на землю сировую
Впав межи дубами.
І ті жалі, і ті сльози
Небеса пробили
І усіх святих і бога
В небі розбудили.
І зачали святі люде
Господа молити,
Щоби господь Соломону
Дав ще літ прожити.
«Соломона,- господь каже,-
Щиро я кохаю
І своїх літ йому дав би,
Но я літ не маю.
Ви, святії мої люди,
Ви на землю йдіте
І для него кілька років
У людей просіте!»
І зійшли святі із неба,
Стали скрізь ходити.
І ходили, й літ просили
Соломону жити.
VI
Цілий день вони ходили...
Закотилось сонце.
І приходять святі люде
Під їдно віконце.
Там старая баба жила,
Що сто літ прожила,
А ще других сто прожити
Доля їй судила.
І зачали святі люде
Бабу ту питати,
Чи не схоче тая баба
Своїх літ віддати.
«Нащо маю віддавати? -
Баба говорила,-
Коли мені літа тіі
Доля присудилаї»
«Старість, бабко, нам - не радість,
Як старому жити-
Хіба тілько свої кості
Жовтії сушити.
А на світі єсть дитина,
Бідна сиротина,
Літ не має і вмирає,
Як тая билина!»
І здихнула стара баба,
І стала казати:
«Коли так, то вже я мушу
Тридцять літ вам дати.
Лиш нехай дитина тая
Гайом не гайнує:
Нехай літа дорогії
І себе шанує ...»
13
- Предыдущая
- 13/25
- Следующая
