Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 4
- Предыдущая
- 4/25
- Следующая
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:
4
V
Закотилось сонце красне
За високі гори.
І синіє небо ясне,
Як синєє море.
І тихенько в небі ходять
Ангели святії
І засвічують над небом
Свічі восковії.
І ті свічі, ясні зорі,
Світять на все поле,
Доки господь, милосердний
Виспиться доволі.
І спить господь серед поля,
Сили відновляє.
А Сатанаїл над богом
Думоньку гадає.
І поглянув кругом себе:
Пишно було всюди.
І, як камінь, йому зависть
Падає на груди.
«Не буду я більше з богом! -
Став він говорити,-
Хоть сам згину, розсядуся,
Хоть йому не жити!
Но він спить, не має сили,-
Що ж я туманію?!
Возьму втоплю його в морі,
Світом завладію».
І підняв на руки бога,
І води шукає,
Але земля розрослася
І границь не має!
Вдарився на штири боки,-
Моря не видати!
І вернувся він, і з богом
Положився м спати.
VI
Рано сонечко піднялась,
Позгасали зорі,
І у росу, як в діамант,
Повбирались гори.
І Сатанаїл піднявся,
Бога став будити
«Вставай, боже! годі спати!
Землю тра святити».
Пробудився господь сильний,
І, здихнувши, каже:
«Що хитришся предо мною.
Вічний ти мій враже?!
Був я всюди сеї ночі,
Від края до края,-
I нема чого святити:
Вся земля святая.
Ти хотїв мене, невдячний,
В морі утопити.
За то вічне будеш змієм
Під землею жити».
Ізвинулись його руки,
І звинулись ноги.
Довге рило натягнулось,
Висунулись роги.
І Сатанаїл невдячний
Став навік змією,
Зашипів - наперед бога
Слизнув під землею.
І тогнала земля дуже,
Де змій пробирався,
І там всюди ліс дрімучий
Поверх неї взявся.
VII
І зняв господь з себе ризу,
І махнув направо-
І, як маку, різних птахів
Всюди залітало.
Махнув вліво - і, на диво,
Всюди гадь завилась.
Розстелив на землю ризу -
Звірина з'явилась.
І пішов господь над море,
ризу опускає-
І в годині ціле море
В рибі закипає.
Так з'явились в білім світі
Звірина і птахи,
Різні гади, різні жаби,
Риби й черепахи.
Лиш медведі, свині, коні
І кроти не були;
Та ще боцяна не було,
Скойки і камбули.
І став господь над водою,
Ризу убирає
І із моря зсередини
Рибу визиває.
І сказав господь тій рибі
Землю підпирати,
Щоб земля на своїм місці
Все могла стояти.
І та риба держить землю;
І як стрепенеться,
І застогне земля наша,
І вся затрясеться.
VІІІ
Повернувся бог до неба,
На престол сідає
І всіх ангелів до себе
З раю призиває.
І злетілось перед бога
Ангелів без ліку,
І настало свято в бога,
Перше з-перед віку.
Триста тисяч пісні піли,
А сімсот кадили,
А тьма-тьмуща через небо
Бога проносили.
І горіло небо в славі,
Тухнуло кадило,
І все воїнство небесне
Богові служило.
Служба божая кінчалась,
Бог благословляє
І всіх ангелів до себе
Ще раз призиває.
І всі ангели злетілись,
Богу помолились
І святому його трону
Низько поклонились.
І махнув бог своїм слугам
Правою рукою,
І сказав їм: «Будьте, діти.
Вічне ви зо мною.
Де ви були, там поставлю
Жити чоловіка.
А Сатанаїл невдячний
Проклят будь довіка!»
І основи світовії
Страшно задрожали.
Но на небі тихо-тихо
Ангели співали.
IX
4
- Предыдущая
- 4/25
- Следующая
