Выбери любимый жанр

Пісні - Руданський Степан Васильевич - Страница 1


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

1

Руданський С. В.

ПІСНІ

ПРЕСЛІВ’Я

Спив до дна я прик­рий ке­лих
За здо­ров’я долі,
І з похмілля моє сер­це
Розривають болі.
Нащо ж, ми­ла, мої ду­ми,
Нащо твої ча­ри,
Коли з ни­ми враз по сер­цю
Бродять чорні хма­ри?
Правда, ми­ло мені бу­ло,
Як ти обійма­ла
І опу­ще­не покрів’я
З дум­ки підійма­ла
І на ро­зум на­ки­да­ла, -
Правда, ми­ло бу­ло!..
Моє сер­це в цілім морі
Розкоші то­ну­ло.
Я за­був про все на світі,
На все не вва­жав-єм,
Я й се­бе за­був са­мо­го,
Мало пам’ятав-єм.
Спам’ятався - а ти щез­ла…
Розум хо­лодіє,
Лиш не­щас­на моя дум­ка
Росте та повніє.
В якім смут­ку, в якім жа­лю
З нею я блу­каю,
В яких бо­лях на чу­жині
На світ по­род­жаю.
Породжаю, ог­ля­даю…
Мила моя, ми­ла,
Чи ти ме­не, моя ми­ла,
Не щи­ро лю­би­ла?
Чи я те­бе, моя ми­ла,
Не лю­бив, як тре­ба?
Чи то мені та­ка до­ля
Випала із не­ба?
Чого ж ду­ма та­ка пиш­на,
Чого ж сло­во бідне?
Дитя моє не­доспіле,
Дитя моє рідне!
Згубив би я те­бе ра­зом,
Як Час сво­го си­на,
Але, мо­же, те­бе прий­ме
Мати Ук­раїна!

Петрополь, 10.VII 1859

СИРОТИНА Я БЕЗ­РОД­НИЙ...

Сиротина я без­род­ний,
Десь за­ги­ну в чу­жині -
І ніхто очей хо­лод­них
Не зак­риє там мені.
І нерідною ру­кою
Буду в зем­лю я за­рит,
І теп­ленькою сльозою
Ніхто хро­ба не зро­сить…

4 мая 1852 го­да

ТИ НЕ МОЯ

Ти не моя, дівчи­но до­ро­гая!
І не мені кра­са твоя;
Віщує ду­монька смут­ная,
Що ти, дівчи­но, не моя!
Ти не моя! За лич­ко гар­не
Справляє хтось ко­лодія…
Мої ж літа про­хо­дять мар­не,
Бо ти, дівчи­но, не моя!..
Ти не моя!.. І бро­ви чорні
Милує інший, а не я,
І інший хтось те­бе при­гор­не,
А ти, дівчи­но, не моя!..
Ти не моя, го­луб­ка си­ва!..
Щаслива до­ленька твоя,
Моя же до­ля не­щас­ли­ва,
Бо ти, дівчи­но, не моя!..
Ти не моя! Но що ж я маю?
Чим пох­ва­люсь тобі і я?
Хіба лиш тим, що тя ко­хаю;
Но ти, дівчи­но, не моя!..

МЕНЕ ЗА­БУДЬ, МОЯ ДІВЧИ­НО!...

Мене за­будь, моя дівчи­но!
Спокійно жий, щас­ли­ва будь,
Цвіти хоть ро­жой, хоть ка­ли­ной, -
Мене за­будь, ме­не за­будь!..
Мене за­будь - і тяж­ким смут­ком
Не роз­би­вай біленьку грудь:
Шукай собі ко­хан­ка хут­ко,
Мене за­будь, ме­не за­будь!..
Мене за­будь, ме­не не тре­ба!
Та як­би я ко­ли-не­будь
Тебе за­був… - о бо­же з не­ба,
Мене за­будь, ме­не за­будь!..

19 фев­ра­ля

ПІСНЯ

Не ди­вуй­тесь, добрі лю­ди,
Добрі лю­ди, ви, сусіди,
Що за­ду­му­юсь між ва­ми,
Що жу­рю­ся я завсігди.
Літа мої мо­лодії…
Що ж по то­му? Що ж по то­му,
Як без щас­тя, як без долі
Жити в світі мо­ло­до­му?
Моє щас­тя за го­ра­ми,
Може, дру­гим по­ма­гає.
Моя до­ля враз з Ду­наєм
В синє мо­ре уп­ли­ває.
Життя моє! Жит­тя моє!
Ти - по­ко­ше­ная ни­ва.
Не зос­та­лась, не приг­ну­лась
Жадна квіточ­ка щас­ли­ва.
Серце сох­не, сер­це чах­не,
Душа ра­да в хо­ло­до­чок;
Но де гля­ну, по­див­лю­ся -
Тільки камінь та пісо­чок.
Серце сох­не, сер­це чах­не,
Як в полі би­ли­на тая,
Поки йо­го не при­гор­не
Де мо­ги­ла си­ро­вая.
І при­гор­не мо­ги­лонька!..
Хто ж рідненький там зап­ла­че?
Хіба во­рон чор­нок­ри­лий,
Пролітаючи, зак­ря­че!..
І при­гор­не мо­ги­лонька!..
Хто ж за ме­не спо­га­дає?
Як по­ду­маю за сеє,
З жа­лю сер­це роз­пу­кає…
Не ди­вуй­тесь же ви, лю­ди,
Не ди­вуй­тесь ви, сусіди,
Що за­ду­му­юсь між ва­ми,
Що жу­рю­ся я завсігди!

29 июня 1854 го­да.

Кам[енец]-Подол[ьский]

ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ...

Повій, вітре, на Вкраїну,
Де по­ки­нув я дівчи­ну,
Де по­ки­нув чорні очі…
Повій, вітре, з по­лу­ночі.
Між яра­ми там до­ли­на,
Там біленькая ха­ти­на,
В тій ха­тині го­лубонька,
Голубонька-дівчинонька.
Повій, вітре, до схід сон­ця,
До схід сон­ця, край вікон­ця.
Край вікон­ця постіль біла,
Постіль біла, дівча ми­ле.
Зупинися ниш­ком-тиш­ком
Над рум'яним білим лич­ком,
Над тим лич­ком зу­пи­ни­ся,
Чи спить ми­ла - по­ди­ви­ся.
Як спить ми­ла, не збу­ди­лась -
Нагадай їй, з ким лю­би­лась,
З ким лю­би­лась і ко­ха­лась
І ко­ха­ти при­ся­га­лась…
Як заб'ється їй сер­денько,
Як дівча зітхне тя­женько,
Як зап­ла­чуть чорні очі,
Вертай, вітре, к по­лу­ночі.
А як ме­не по­за­бу­ла,
Як не­лю­ба при­гор­ну­ла -
Ти розвійся край до­лині,
Не вер­тай­ся з Ук­раїни…
Вітер віє, вітер віє;
Серце ту­жить, сер­це мліє…
Вітер віє, не вер­тає,
Серце з жа­лю за­ми­рає.
1
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело