Пісні - Руданський Степан Васильевич - Страница 5
- Предыдущая
- 5/9
- Следующая
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:
5
КОЗАЧЕ-ГОЛУБЧЕ...
"Козаче-голубче,
Соколику мій!
Дай білу рученьку,
Зо мною постій!
Най надивлюся,
Слізьми заллюся,
Заким з дороги
Тебе діждуся!"
"Дівчино-рибчино,
Не плач, не ридай!
За мною, молодим,
Ручок не ламай:
Як не загину,
Я не покину,
Я не покину
Любу дівчину".
"Ой доню Явдоню,
Зіллячко моє!
Чого ж так змарніло
Личенько твоє?"
"Ой мати-мати!
Тяжко вмирати,
Ой а ще важче
Милого ждати!
Давно я, давно я
В милого була,
Вже тая стежка
Зіллям заросла.
Піду я, мати,
Зіллячко рвати,
Зіллячко рвати,
Милого ждати!..
Рвуть зілля дівчата,
Віночки плетуть,
А мої оченьки
Тільки сльози ллють.
Ой зілля-зілля,
Чуже весілля,
А моя мука -
З милим розлука!.."
"Дівчино-рибчино,
Здорова була!
Чи вже ж ти, чи вже ж ти
Мене забула?"
"Я не забула,
Я не забуду,
Любила вірненько,
Любити буду".
НЕ ЗГАДАЮ ГАДКИ...
Не згадаю гадки,
Не змислю я мислі!..
Як чорнії хмари,
Чорні думи звисли!
Порадь, мати, що діяти,
Ой чи жити, чи вмирати?
Порадь, моя мати!
Розпукає серце,
Каменіють груди.
Скажи, моя нене,
Що зо мною буде.
Кажуть люди: "В світі чари;
В світі люди, не татари -
Не будеш без пари!"
Ой світе мій, світе!
Лушпина оріха!
Де твої розкоші
Та де твоя втіха?
Нудно в тобі, як в неволі,
Тілько мука, тілько болі,
Ні волі, ні долі!
І ви, мої люди,
Люди - не татари,
Чи хоч раз ви руку
Сироті подали?
Кому горе - горе й буде,
Другим жалю не прибуде,
Люди ж мої, люди!
Наоколо глянеш -
Та й каменем станеш,
А на себе глянеш, -
Як билина, в'янеш.
Лист за листом опадає,
Рік за роком упливає,
Назад не вертає!
Не згадаю гадки,
Не змислю я мислі,
Як чорнії хмари,
Чорні думи звисли.
Порадь, мати, що діяти:
Ой чи жити, чи вмирати?
Порадь, моя мати!
ОЙ ВИЙДУ Я У САДОЧОК...
Ой вийду я у садочок -
В садочку калина,
Край калини шовком шиє
Любая дівчина.
Подивлюся на калину -
Вона розпукає!
Подивлюся на дівчину -
Дівча обіймає.
Тая ж сама калинонька,
Та вже завинулась;
Тая ж сама дівчинонька,
Та вже відвернулась.
Завинулась калинонька
Та й не розпукає;
Відвернулась дівчинонька
Та й не поглядає.
Ой вийду я у садочок,
Буду виглядати,
Чи не вийде моя мила
Рути підливати.
Вийшла мила, походила,
Рути не підлила,
Тілько верхи позривала,
На воду пустила!..
Тая ж рута зеленая,
Та цвіту немає;
Та ж дівчина молодая,
Та вже не кохає.
Стоптав би я тебе, руто, -
Та з жалю не можу;
Забув би я тебе, мила, -
Забути не можу!
Ой вийду я у садочок,
Стану край віконця,
Чи не вийде моя мила
Ще раз до схід сонця?
А милая, як не тая,
Спить собі, дрімає
Та нового молодого
К серцю пригортає.
Тії ж очі, тії брови,
Та не той хлопчина;
Та ж голубка коло нього,
Та вже не дівчина.
Прострілив би я вас з лука!
Та з лука не палко!
Положив би вічно спати,
Та все чогось жалко!
БОГДАЙ ТЕБЕ
Колись я із тяжкої туги
На лаві дубовій лежав,
Останній карбованець срібний
В пустії калитці держав.
Аж тут навинулась дівчина,
І я свою тугу забув;
Дівчино, моя ти дівчино,
Богдай тебе бог не забув!
І сів я на лаві дубовій,
І сіла дівчина моя,
Дівчина мене обійняла,
Обняв же дівчину і я.
Їден поцілунок гарячий -
І я, як від чарів, ожив;
Дівчино, моя ти дівчино,
Богдай тебе бог оживив!
Дівчина мене пригорнула,
Дівчину і я пригорнув,
Дівчина на лаві заснула,
І я коло неї заснув.
І снилось так мило та любо,
І я через сон говорив:
"Дівчино, моя ти дівчино,
Богдай тебе господь любив!"
Раненько дівчини не стало,
І знов я на лаві лежав
І міцно слабими руками
Пустую калитку держав.
Узяла, псявіра, узяла.
І я собі тихо сказав:
"Дівчино, моя ти дівчино,
Богдай тебе дідько узяв!"
5
- Предыдущая
- 5/9
- Следующая
