Цар соловей - Руданський Степан Васильевич - Страница 10
- Предыдущая
- 10/16
- Следующая
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:
10
VI
Ще травою не покрились
Чорнії могили,
Іще крові на степові
Дощі не відмили,
Ще царівна й після сего
Балу не проспалась,
А для неї уже друга
Учта готувалась.
Біда нігди к чоловіку
Їдна не приходить,
А все кілька на підмогу
З собою приводить.
Лиш заким-то на степові
Учта тая буде,
За царевича мисливця
Спогадайте, люди.
На опівніч від заходу
Єсть ліси дрімучі,
Їх границя - гори й море,
Болота і кручі.
І ті гори на полудні,
Болота - з восходу,
Бурштин-море - з опівночі.,
Кручі - від заходу,
Не садила ліси тії
Рука чоловіка:
Тії пущі, знать, стояли
Від початку віка.
І в тих пущах ісплелися
Берест і кленина,
Граб, і ограб, і крушина,
Вільха, і ліщина.
Ісплелися і обнялись
Браття молодії,
А під ними догнивають
їх батьки старії.
Догнивають, ніби трупи,
Кора порохніє,
І, як кості, недогниле
Дерево жовтіє.
І, як тіло умерлого,
Кора відпадає,
І по нії гробак лазить,
Покорму шукає.
І їдні вже ізогнили,
Другі догнивають,
А.їднолітки живії
Віка доживають.
І то ще дуби, старії липи
На ногах держаться;
Но і тії незабаром
Трунами зваляться.
І в тих пущах від потопу
Люди не ходили,
Там літали тілько птахи
Та звірі бродили.
VII
Серед пущі тече річка,
А при ній поляна,
І поляна - то столиця
Мисливого пана.
І нема на ній палацу,
І не видно стайні,
Тілько трава зеленіє
Буйна по поляні.
І по траві по зеленій
Кінь вороний бродить,
Прищурює віщі вуха,
Головою водить.
А під липою старою
Пан відпочиває,
Заким встане й полювання
Коню загадає.
І як тілько загадає,
Віщий кінь приходить,
Ліве вухо нахиляє,
Як трубу розводить.
І царевич улізає,
Правим вилізає
І, облитий сріблом-злотом,
На коня сідає.
Після него скачуть люди,
їдні з рогачами,
Другі з ружжами, сітками,
Треті із хортами.
То на конях, то без коней,
Всякі виступають,
Виступають, кругом него
Поле укривають.
Укривають ціле поле
І ждуть приказання,
Як прикаже пан мисливий
Мати полювання.
Скаже птахів полювати -
Летять поверх пущі;
А звірину полювати -
Летять через гущі.
І вже най стома ногами
Звір який втікає,
Або най стома крилами
Пташка улітає,
Най зайде в трістя-болота,
В прірви, на дно моря,-
Попадеться лиш на око -
Не втече небора.
А кінчилось полювання -
Ізнов на поляну!
Кінь стає і вухо праве
Підставляє пану.
І заграють кругом труби,
І пан улізає.
Улізає, розбереться,
Лівим вилізає.
Потім челядь улітає
І там зостається,
Потім пан лягає спати,
А віщун пасеться.
VIII
Так і жив собі царевич
На своїй поляні,
Тілько й думи в него було,
Що о полюванні.
І в тих думах кілька років
В вічність полинуло,
І літа ті найщасливші
Для мисливця були.
Після того із шостого
Чи з седьмого року
Залягла йому гадюка
Край лівого боку,
І згризала йому серце
Зрання до смеркання,
І натхнула тяжкі війни
Замість полювання.
Отакі-то речі були!
Певними часами
Полював собі мисливий
Межи болотами.
І вбив сарну, кілька зайців,
Вовка і лисицю,
Наостаток несподівно
Напав на куницю.
Летять слуги і мисливий,
Хортів поспускали,
А куниця на болото,
Поминай як звали!
Біжить вона болотами,
Полем, чагарями,
Біжить ззаду і мисливий
З слугами, хортами.
Убігає кунка в степи,
Ба й ті не вертають
І в густий бур'ян високий
З псами убігають.
І ганяли, не догнали,
І в степу зблудили,
І насилу приблудились
На ніч до могили.
І кругом могили стали,
Стали розважати,
Чи додому повертатись,
Чи тут ночувати.
Розсудили ночувати
Слугам серед поля,
Царевичу - на могилі,
Коли буде воля.
І подякував царевич
За їх раду милу,
І пришпорив вороного,
Їде на могилу.
10
- Предыдущая
- 10/16
- Следующая
