Выбери любимый жанр

Хо - Коцюбинський Михайло - Страница 6


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

6

О, знов дзвi­нок!..

Макар Iва­но­вич аж ки­нув­ся, так той дзвi­нок прик­ро вда­рив йо­го по нап­ру­же­них нер­вах. Яке там ли­хо дзво­нить та й дзво­нить? Ма­рiй­ко, Вар­ко! Не чуєте, що там хтось дзво­нить? Швид­ше вiд­чи­ни­ти!.. Ма­кар Iва­но­вич, ба­жа­ючи дiз­на­тись, хто прий­шов, крiзь вiд­хи­ле­нi две­рi за­зир­нув у пе­ред­по­кiй… за­зир­нув i охо­лов. «Ой ле­ле! Офi­цер… з бi­ли­ми шлi­фа­ми!..» [3] Ма­ка­ро­вi Iва­но­ви­чу аж в очах по­тем­нi­ло, аж у п'ятах по­хо­ло­ло… От i справ­ди­ло­ся йо­го пе­ред­чут­тя. От i не­щас­тя!.. Блi­дий, пе­ре­ля­ка­ний Ма­кар Iва­но­вич пiд­бiг до сто­лу, ски­нув на йо­го очи­ма, вхо­пив бiд­ну, не­вин­ну "Зо­рю" i, нев­ва­жа­ючи на про­тес­ту­юче "Д. Ц.", [4] уки­нув її пiд стiл, у ко­шик. За­пев­нив­шись, що в ха­тi не­ма бiльш нi­чо­го "не­без­печ­но­го", вiн скуп­чив усю си­лу во­лi, щоб да­ти об­лич­чю сво­му спо­кiй­ний ви­раз.

I са­ме був час. У ха­ту всту­пив гiсть… вiй­сько­вий лi­кар, зна­й­омий Ма­ка­ра Iва­но­ви­ча.

Х-у-у! Як же вiн на­ля­кав йо­го!

Макар Iва­но­вич лед­ве пе­ре­вiв дух. Трем­тя­чий, блi­дий, вiн при­вi­тав­ся до док­то­ра, поп­ро­хав йо­го сiс­ти.

"I чо­го вiн хо­дить до ме­не, отой во­ро­хоб­ник? - про­май­ну­ла дум­ка в го­ло­вi Ма­ка­ра Iва­но­ви­ча.Адже я вже раз "не пiз­нав" йо­го на ву­ли­цi".

- Почну, ко­ли доз­во­ли­те, прос­то з дi­ла, яке при­ве­ло ме­не до вас,- по­чав гiсть, сi­да­ючи на дзиг­ли­ку про­ти гос­по­да­ря.- Учо­ра ви так хут­ко по­ки­ну­ли наш гурт, що…

- Голова в ме­не роз­бо­лi­лась так, що, по­вi­ри­те, лед­ве до лiж­ка доп­лен­тав­ся,- скри­вив­ся Ма­кар Iва­но­вич.

- Отож i ми так до­мiр­ку­ва­ли­ся, що ви, ли­бонь, за­не­ду­жа­ли… Як вам вi­до­мо,- вiв да­лi док­тор,- по­завт­ра в мiс­тi Лу­ць­ко­му має вiд­бу­ти­ся гуч­ний по­хо­рон на­шо­го слав­но­го пи­сьмен­ни­ка, що си­ми дня­ми по­мер. Ша­ну­ючи зас­лу­ги йо­го на по­лi вкраїнсько­го письменст­ва, а та­кож ви­хо­дя­чи з за­­са­ди, що нам пот­рiб­нi те­пер, мiж iн­шим, i ма­нi­фес­та­цiї, якi б свiд­чи­ли про iс­ну­ван­ня на­ше, пе­ред шир­шою пуб­лiч­нiс­тю по­ка­зу­ва­ли, що ми жи­ве­мо, ух­ва­ли­ла гро­ма­да на­ша прий­ня­ти удiл в то­му по­хо­ро­нi де­пу­та­цiєю й вiн­ком на мо­ги­лу по­кiй­но­го. Вi­нок уже за­мов­ле­но, i гро­шi на нього по­ма­лу зби­ра­ються, але…

"Чого се вiн хо­че вiд ме­не? Чи не гро­шей ча­сом?" - мiр­ку­вав со­бi Ма­кар Iва­но­вич i пе­ре­хо­пив, вий­ма­ючи ка­лит­ку:

- Прошу не за­бу­ва­ти, що й з ме­не на­ле­житься част­ка на вi­нок…

- Спасибi, обiзвався док­тор, хо­ва­ючи жов­тий папiрець. Вла­стиво, тут рiч не в гро­шах, а в де­пу­та­цiї, - ка­зав вiн да­лi. - Ми ух­ва­ли­ли виб­ра­ти трьох-двох мо­лод­ших i од­но­го ста­р­­шо­го. Гро­ма­да на­ша, чо­лом да­ючи пе­ред ва­шим пат­рi­о­ти­­з­­мом i зас­лу­га­ми, при­по­ру­чи­ла ме­нi про­ха­ти вас поїха­ти де­пу­та­том на по­хо­рон i за­вез­ти вi­нок, що я й чи­ню те­пер з приємнiс­тю.

Макар Iва­но­вич зра­зу на­ля­кав­ся.

Може, се не­без­печ­но? Але та­кi по­чес­нi зап­ро­си­ни приємно по­лос­ко­та­ли йо­го пи­ху. Так! Не по­ми­ли­ла­ся гро­ма­да, на­зи­ва­ючи йо­го пат­рi­отом… Вiн так лю­бить Ук­раїну й той доб­рий ук­раїнський люд! Бiд­на, бiд­на Вкраїна, чо­го б вiн не зро­бив для неї!..

Макар Iва­но­вич цiл­ком роз­кис. Вiн дя­ку­вав за честь, за­пев­няв у своєму пат­рi­отиз­мi, роз­во­див­ся над бра­ком iн­те­лi­ген­цiї вкраїнської й, уреш­тi, обi­цяв, умо­вив­шись що­до своєї ро­лi з гро­ма­дя­на­ми, виїха­ти завт­ра в мiс­то Луцьке ра­нiш­нiм по­тя­гом.

- А хто їде з мо­ло­дих? - зу­пи­нив вiн ви­хо­дя­чо­го док­то­ра.

- Семен Пи­лип­чук з Анд­рiєм Гав­ри­лен­ком.

"Погана ком­па­нiя",- по­ду­мав Ма­кар Iва­но­вич, крив­ля­чи­ся.

Доктор поп­ро­щав­ся й вий­шов, обi­цяв­ши за двi го­ди­ни прис­ла­ти вi­нок, а Ма­кар Iва­но­вич ли­шив­ся у ха­тi.

Ба не сам, бо й Хо втис­ся за док­то­ром i при­чаївся в ку­точ­ку, звiд­ки ви­гiд­нi­ше сте­жи­ти за кож­ним ру­хом тi­ла й ду­ху Ма­ка­ра Iва­но­ви­ча.

Макар Iва­но­вич прой­шов­ся по ха­тi, за­ти­ра­ючи ру­ки. Вiн ра­дий. Вiн завж­ди був пев­ним, що зас­лу­ги йо­го, яко пат­рi­ота, не за­ги­нуть мар­но. Зо­ло­то - скрiзь зо­ло­то. Вiн на­вiть не ди­вується, що з-по­мiж чи­ма­ло­го гур­ту гро­ма­дян виб­ра­но йо­го де­пу­та­том на по­хо­рон. На честь та­ку вiн має пра­во… Тiльки… на­вi­що тi двоє мо­лод­ших? Во­ни якiсь… не­пе­в­­нi… Ад­же мож­на б бу­ло зап­ро­ха­ти ко­гось iз стар­ших - прав­да, не та­ких слав­них пат­рi­отiв, як Ма­кар Iва­но­вич, бо не всi ж заз­на­ли в'язни­цi, ви­да­ва­ли тво­ри Ря­бок­ляч­ки, зби­ра­ли­ся пи­са­ти на­уко­ву роз­вiд­ку,- але все ж лю­дей пев­них, по­важ­них, з ста­но­ви­щем… А то… Се­мен Пи­лип­чук… Анд­рiй Гав­ри­лен­ко… Че­кай­те! Який се Анд­рiй Гав­ри­лен­ко? Чи не той ча­сом, що не­дав­но був пiд дог­ля­дом? Як же се вiн, Ма­кар Iва­но­вич, уря­до­вець, лю­ди­на офi­цi­ально ло­яльна, при­люд­но вис­ту­пить з ним у та­кiй спра­вi, що вже са­ма з се­бе тро­хи… як би се ска­за­ти?.. ну, тро­хи не­без­печ­на!

Нi, се бог зна що та­ке! Се… се… прос­то не­мож­ли­ве! Те­пер та­кий час, та­кi умо­ви, що як плю­ну­ти - пiд­пас­ти пiд ка­те­го­рiю ук­раїно­фi­лiв, се­па­ра­тис­тiв, по­лi­тич­не не­без­печ­них еt сеt. [5] А на­що се? Та й. мiж на­ми ка­жу­чи, до чо­го нам те­пер тi ма­нi­фес­та­цiї, до чо­го та­кий буч­ний по­хо­рон, з вiн­ка­ми, з про­мо­ва­ми, з ко­ме­дi­ями? Умер­ла лю­ди­на - по­хо­ва­ти її ти­хенько, зiй­тись по­то­му в гур­то­чок, зга­да­ти не­бiж­чи­ка, пом'яну­ти сльозою ("п'яною" - шеп­нув внут­рiш­нiй го­лос Ма­ка­ро­вi Iва­но­ви­чу, але вiн не звер­нув на се ува­ги), по­су­му­ва­ти, що бiд­нiй Ук­раїнi на­шiй щер­ба­та до­ля за­би­рає кра­щих си­нiв,i ро­зiй­ти­ся ти­хенько по ха­тах, не трем­тя­чи за влас­ну шку­ру…

Макар Iва­но­вич за­ду­мав­ся. Не­пот­рiб­но, цiл­ком не­пот­рiб­но, пок­ва­пив­ся вiн з обi­цян­кою їха­ти на той по­хо­рон. Що то в нього - двi го­ло­ви на пле­чах, щоб отак ри­зи­ку­ва­ти, або сла­ва за­хис­тить йо­го вiд "все­ви­ця­чо­го ока"? Кра­ще б бу­ло вiд­мо­ви­тись, кра­ще б не їха­ти. I як мож­на бу­ти та­ким не­о­бе­реж­ним?! Цi­лий вiк ма­ти на ме­тi обе­реж­нiсть i так вкле­па­ти­ся! Ат!

- Що ме­нi чи­ни­ти, що ро­би­ти? Ад­же я зго­див­ся, обi­цяв! - бi­гає по ха­тi збу­ре­ний Ма­кар Iва­но­вич.- Те­пер якось нi­яко­во на­зад лiз­ти… А їха­ти не мо­жу… I не поїду, нi­за­що не по­ї­ду… Але що ме­нi зро­би­ти, як вик­ру­ти­ти­ся?.. Бо­же!

Макар Iва­но­вич бi­гає по ха­тi, як на­вi­же­ний, а Хо не мо­же да­лi вит­ри­ма­ти в сво­му кут­ку. Йо­го роз­би­ра та­кий смiх, що аж кольки пiд грудьми спи­ра­ють.

- Ха-ха-ха! - ре­го­четься ста­рий, узяв­шись у бо­ки.- Ха-ха-ха! Чи ба­чив хто ку­мед­нi­шу фi­гу­ру? Оце "фiл" так "фiл", чис­­тої, мов­ляв, во­ди!.. Ха-ха-ха!..

Бiла бо­ро­да Хо тру­ситься вiд ре­го­ту, аж хо­лод­ний вi­тер iде вiд неї, а наш пат­рi­от тi­пається, мов у про­пас­ни­цi, уяв­ля­ючи буй­ною фан­та­зiєю всi нас­лiд­ки своєї не­обач­ної обi­цян­ки. Тут i комп­ро­ме­та­цiя, i втра­та по­са­ди, i до­пи­тiї, i та­ке стра­хiт­тя, що й ма­лим дi­тям не сниться.

- Не поїду! - рi­шає вiн вреш­тi.- Не поїду!

- Баринi - ус­ка­кує слу­жеб­ка.- Там при­не­се­но з крам­ни­цi та­­кий вi­нок з срiб­ла, що аж сяє на сон­цi…

- Дурна! - гри­має на неї розд­ра­то­ва­ний Ма­кар Iва­но­вич i сi­­дає за стiл.

- Що йо­го зро­бить? - мiр­кує вiн. - На­пи­шу хi­ба, що нес­по­дi­ва­но зас­лаб i че­рез те не мо­жу їха­ти… До­ве­деться день зо два не ви­хо­ди­ти на ву­ли­цю, по­си­дi­ти в ха­тi, та що ж ро­би­ти! Усе ж кра­ще, нiж комп­ро­ме­та­цiя…

I Ма­кар Iва­но­вич гла­деньки­ми фра­за­ми (зви­чай­но, мос­ко­вськи­ми) ви­ли­ває на па­пе­рi жаль, що нес­по­дi­ва­на сла­бi­сть зму­шує йо­го зрек­тись ве­ли­ко­го обов'язку, ба й чес­тi в ро­лi де­пу­та­та ви­яви­ти свiй нев­тiш­ний сму­ток над свi­жою мо­ги­лою вкраїнсько­го письмен­ни­ка, i че­рез те вiд­си­лає вi­нок у на­дiї, що вiн дiс­та­неться не в гiр­шi ру­ки…

вернуться

3

- Шліфи - офіцерські знаки.

вернуться

4

- Дозволено цензурою.

вернуться

5

- І так далі (скорочення від лат. et cetera)

6

Вы читаете книгу


Коцюбинський Михайло - Хо Хо
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело