Смак Благодаті - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 29

• Предыдущая
• 29/37
• Следующая

Для того, аби дати відповідь на це запитання, необхідно зрозуміти, що єдиним творцем енергій (творцем “вселенської енергії любові” – за висловом архієпископа Луки, в миру професора, доктора медицини Войно-Ясенецького) є Господь Бог. Саме тому Він і називається “Творець”. Сатана ж – вселенський дух злоби – не продукує енергії, бо й сам є лише творінням. Але погляньмо, яку велику силу він має! Настільки велику, що Святе Письмо називає його “князем світу” та “богом віку цього”... Де ж бере він силу цю? Звідки у нього стільки енергії? Він краде її у нас з вами! Це ми, навіть і не усвідомлюючи того, годуємо, живимо ворога роду людського! Тому-то у Біблії сатана відомий також і як злодій та ошуканець, який “грішить від початку” (1 Івана, 3 розділ, 8 вірш).

Диявол не може уловлювати так би мовити “високочастотної”, “гарячої” енергії Божої безпосередньо, – вона попросту пече, знищує його як муху окріп, спалює усе нечисте подібно “вогню поїдаючому”. Він може сприйняти лише “низькочастотну”, “холодну”, трансформовану уже енергію. А ми з вами – і є насправді отими “трансформаторами”!

Згадаймо. Нас викликають до начальника, що називається, “на килим”. Уже підходячи до кабінету та чуючи за дверима розгніваний голос “шефа” ми відчуваємо знайоме “смоктання”. Виходячи ж після “екзекуції” – чуємо таку слабкість, що ледь тримаємося на ногах, і схожі з вигляду на вичавлений лимон. Що ж сталося? Та просто з нас висмоктали енергію! А конфліктну ситуацію та нестриманого начальника сатана використав легко як інструмент – такий собі нехитрий “апарат для енергодоїння”.

Існує шість основних випадків, коли сатана забирає у нас силу. Запам’ятаймо їх, і смиренням, стриманістю та молитвою спротивмося дияволу, то й утече він від нас (Якова, 4 розділ, 7 вірш):

Страх, тривога.

Гнів, роздратування.

Гордощі та образа (як зворотна сторона тієї-таки гордості).

Суєта, поспішність, розсіяність та марнослів’я.

Усяка нестриманість “язика, серця та черева”.

Перевтома.

ЧОМУ ЛЮДИНА ХВОРІЄ?

Запитання: Чому людина хворіє?

Відповідь: Чому людина хворіє? Чому Господь допускає нам це випробування? Навіщо творіння Боже страждає, “зітхає й мучиться аж досі” (див. Римлянам, 8 розділ, 22 вірш)?

Сьогодні широко відомою є оця сентенція: “Краса врятує світ”. Мені ж більш імпонує інша: “Страждання урятують світ”. Так, саме страждання! Чому? Тому що скорботи ведуть нас, самолюбних та неслухняних, до смирення, а смирення – то єдиний шлях спасіння: Бог бо противиться гордим, смиренним же дає благодать (див. Якова, 4 розділ, 6 вірш; 1 Петра, 5 розділ, 5 вірш)...

Смирення – єдиний правдивий шлях спасіння: шлях очищення, вдосконалення, одухотворення тварі. Та чи смиренні ми насправді у нашому житті? Чи не як тривога, то до Бога? На жаль, саме так у більшості випадків і є. На жаль, лише тоді, коли ми страждаємо, здебільшого ми й стаємося уже тихими, незлими та сумирними. Як кольнуло десь усередині – то одразу: “Ой, Боже!” Ось, уже й за Бога згадали... Іще раз кольнуло, уже сильніше – і “Господи, за що?!” Чудове запитання, початок мудрості – страх Господній... У лікарні, як відомо, крутих норовом немає – м’якшають твердосерді (одначе знову-таки в залежності від серйозності хвороби). Усі тихенько, смиренно вишикуються біля ординаторської зі своїми шприцами й ампулами у руках, а чи мовчки прямують на процедури... З’являється час і на роздуми про сенс життя, і на молитву. Та й думки про смерть повертають усе з голови на ноги, допомагають вірно визначити життєві пріоритети. Так “зупиняємося на шляхах своїх”. Так робимося смиренними...

Сказане вище висвітлює лише один аспект, одну з причин наших страждань. Насправді ж їх є багато, і пам’ятаймо, що не Господь є прямим причинцем їх. Він, як сказано, “жне там, де не сіяв, і збирає там, де не розкидав”. Сіє й розкидає страждання “князь світу цього” й “бог віку цього” – сатана: вселенський дух злоби піднебесної сфери, плотський наш розум. Він живе, діє в нас, цей геній гордості, лінивства та лукавства нашого. Це він сьогодні править бал в серцях мешканців землі, і від нього в дійсності усі неправди й проблеми, біди та спокуси світу. Ліки ж від них є одні – благодать Божа, що подається нам по вірі нашій смиренній. І перший крок до неї – щире покаяння.

Взагалі ж існує чотири випадки, коли Бог допускає нам страждання:

Грішнику, щоб навернути його до віри.

Праведнику, коли він збочує з правдивої дороги, щоби повернути його.

Праведнику для вдосконалення, бо “сила Божа здійснюється в немочах” (2 Коринфянам, 12 розділ, 9 вірш).

Святому праведнику, щоб засоромити сатану (приклад праведного Йова).

Втім, останній варіант – явно не для більшості з нас...

“Я БУВ МОЛОДИЙ, І ПОСТАРІВСЯ...”

Запитання: Кажуть, що багатство – це вміння вдовольнятися необхідним. Наскільки вірною є дана сентенція?

Відповідь: Чи бажає Господь, щоби ми з вами були голодні, холодні, щоб не мали даху над головою, чим заплатити за квартиру або вивчити власних дітей? Безперечно, ні! Він прийшов для того, щоб ми мали життя, “і подостатком щоб мали”. Бо якщо ми, будучи злі, прагнемо доброго статку для дітей своїх, то наскільки ж більше Татусь наш, що на Небі сущий, Ім’я Якого є Любов, бажає щастя нам з вами! Тож знає Отець наш Небесний, що всього того нам потрібно. Шукаймо ж найперше Царства Божого й правди Його, – а все це нам додасться...

Що таке Щастя? Яка універсальна формула його? ЩАСТЯ – ЦЕ МИР! Це найбільш повне задоволення духовних та фізичних потреб людини, при безумовній домінанті перших. Саме дві ці сфери людського життя й повинно нам оптимально обстояти. На одному крилі не полетиш. І дійсно, не можна бути щасливим без духовного задоволення, хай навіть дім і був би “повною чашею” (згадаймо того ж таки митаря Закхея, що був духовно “малий на зріст”, – див. Євангеліє від Луки, 19 розділ, 1–10 вірші). Так само й на фізичному рівні: хіба можна бути щасливим тоді, коли, скажімо, ви голодні, або вам холодно, або ж у вас нестерпно болить зуб? Тож два крила! Але пам’ятаймо, що сенс життя – саме духовне вдосконалення людини, а отже з часом духовна частка має ставатися дедалі більшою, матеріальна ж – дедалі меншою: “віддай плоть, і прийми Дух”, – навчають Святі Отці.

Коли ми іще діти, то мріємо: ось виросту, зароблю сто гривень, зайду у магазин і куплю усі торти й тістечка, та всю солодку воду, яка там є!.. Коли ж стаємо дорослими, то з посмішкою згадуємо дитячі наші мрії. Так само й тут: чим дорослішою духовно, чим досконалішою стає людина, тим менше матеріальних потреб вона має, і тим більше цінує духовне. А приходить час – і речове у житті її згортається до рівня лише вкрай необхідного, людина врешті-решт робиться вільною від нього.

Що насправді потрібно людині? Чи дійсно нам необхідні усі ті речі, якими ми себе оточуємо, і надбанням яких палаємо все своє життя? А може усе це лише “про людське око”, лише для потішання власної гордині, щоб не бути “гіршими від людей”? Аби дати нелукаву відповідь на це запитання – варто просто на хвилинку уявити себе на безлюдному острові, і скласти реєстр необхідних нам речей. І з’ясується, що не потрібні нам ні стильні меблі, ні фасонистий одяг, ні вишукана обстановка тощо. Навпаки, в ціні будуть прості, дешеві, але міцні й добротні речі. То для чого це все? Для кого стараємося, зі шкіри пнемося, щоб придбати?..

Тож не турбуймося надто про завтрашній день – живімо, а не тільки-но забезпечуймо життя; віруймо, працюймо, і Господь не полишить нас, як і сказано: “Не журіться про життя своє – що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, – у що зодягнетеся”.

Якщо ми дійсно праведники Божі – тобто шукаємо правду, знайшли її в Ісусі Христі – у смиренні та любові, і йдемо цією дорогою правди, яка веде в життя вічне, то, будьте певні, на 100% збудуться слова псалмоспівця Давида:

• Предыдущая
• 29/37
• Следующая