Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна - Страница 18

• Предыдущая
• 18/44
• Следующая

Повправлявшись тиждень, Ядзя стерла до крові ступні, розтягнула ахіллове сухожилля й двічі вивихнула ногу в кісточці.

Окрім того, вона відчувала щиру, невиліковну ненависть до аргентинського танго, а його ритм щовечора викликав у неї напади мігрені. Основний комплекс кроків, так званий «базіко», вона запам’ятала лише тому, що він асоціювався з «Бальзаміко», улюбленим ароматичним оцтом.

Найгіршим було те, що Ядзя не могла ходити в жодному взутті. Таксист, котрий відвозив її щовечора додому, навіть звик, що пасажирка висідає боса і, не зважаючи на осінні калюжі, бреде крізь дощ і мжичку, ніби божевільний босоногий аскет. Якось увечері, масуючи ноги, вона із жахом помітила, що від постійного виснажливого повторення танцювальних па майже повністю стерла собі папілярні лінії. Тепер вона зможе безкарно задушити ногами Ципріяна, і жодна поліція не ідентифікує її відбитків.

Гуцьо, який пишався мамою, майбутнім ідолом колективного уявлення, немов безжальний наглядач стежив, щоб та не запізнилася вранці на репетицію, а повернувшись зі школи, покірно віддавав себе під опіку Едзя. Вони разом їздили містом, накопичуючи гігантський запас різноманітних сірників, бо зараз, захопившись передачею про французьку революцію на «Дискавері», вирішили відтворити ешафот, на якому стратили Марію Антуанетту. Та інколи після багатогодинного стирчання в незручній позі над макетом в Едзя так ломило крижі, що кілька наступних днів він лежав у ліжку. Тоді по Густава приїздила Сара, або його забирали до галасливого дому Улі. Такими вечорами хлопчина доходив висновку, що багатодітні заміжні жінки й незалежні самітниці просто нестерпні, і з цими бабами взагалі неможливо витримати, хіба що в людини немає виходу.

Останні три роки були для Ципріяна дуже важкими. Довелося змиритися з появою перших сивих волосин, і навчитися жити без захисної парасольки, яку відкривають над знаменитостями. Продиратися крізь джунглі шоу-бізнесу, у яких усі створіння взаємно знищують одне одного мачете, бейсбольними кийками й пінцетами для вискубування брів, словом, усім, що опиниться під рукою. Потрапивши в неласку й забуття, витіснений Молодим, Ципріян мусив боротися за існування й щомісячне погашення кредиту. Раніше він перебирав пропозиціями, але із часом мусив призвичаїтися до халтур. Йому й зараз терпли сідниці від самої згадки про рік, проведений на поромі, що курсував між Свиноуйстям та шведськими портами. Щовечора, на тлі імпровізованих хащів, Ципріян зображував танець Тарзана, а п’яні скандинави жбурляли в нього гарячими ковбасками.

Зараз він знову отримав шанс з’явитися перед публікою. Щоправда, у цьому йому добряче допомогла Верена зі своєю рахітичною дупою, але зрештою, після стількох років спільної каторги вона могла таки щось для нього зробити й шепнути кілька слів до волохатого вуха свого продюсера. Пусте, важливо, що він знову в грі. Достатньо двох турів, і він знову заволодіє масовою увагою! Якби йому ще й партнерку замінили. Незграба остання, до того ж дурна, як п’ятнадцять пачок маргарину. Навіть торкнутися до неї не можна! Щоразу, як він простягав руку, аби зробити кілька вогнистих па, вона перелякано сахалася, ніби тіло партнера вкривала грибкова екзема… Щиро кажучи, він зовсім не прагнув її торкатися, бо завжди побоювався жінок, які пригнічували його своїм інтелектом. Ципріян знав, що Ядзя закінчила виш, і він зі своїм атестатом провінційного ліцею почувався поруч із нею, як дурбак. Його постійно переслідував комплекс хлопчика-недоучки, такого собі дурника. (Як забашляє трохи капусти, певне, купить собі магістерський диплом якогось приватного вузу, чом би й ні!).

До того ж Ядзя переважала габаритами, і Ципріянові було непереливки. Він сам панічно трусився над своєю фігурою, бо в професії танцюриста будь-яка складочка жиру означає кінець. І на тобі маєш, зараз йому доводилося піднімати й романтично крутити самицею, яка була приблизно кілограмів на десять важчою за нього. Якось спробував, і все закінчилося тим, що обоє гепнулися на підлогу. Окрім того… вони взагалі не пасували одне до одного. Протягом останніх двох тижнів каторжних репетицій їм не вдалося сексапільно притулитися плечима чи стегнами. Талія не на місці, дупа занадто низько, цицьки завеликі. Христе-Боже, такими ціцеронами можна було б обдарувати цілу команду волейболісток. От і обійми таку, коли її груди не досить, що свердлять йому шлунок, то ще й відділяють від партнерки ледь не на півметра, ну чисто якась барикада довбана!

А цей її синок… Таке дитя навіть у цирку не побачиш. Коли малий прилазив разом з матусею, уважай, що репетиції кінець. Ніби й не робив нічого, сідав собі тихенько в куточку, але так якось лупав очима спідлоба, що Ципріян відразу вибивався з ритму. І жодного разу навіть не посміхнувся! Колись приніс пошарпану книжечку і, страшенно задоволений собою, сповістив, що приготував Ципріянові несподіванку. Після чого ні сіло, ні впало, продекламував:

Ципріян тоді остовпів. Звісно, нічого не втямив, натомість ще раз переконався, що обоє, мати й син, страждають від однакової таємничої душевної хвороби. Але найгіршим було те, що це прибембане щеня казало йому… казало… «пане Ціпо»!!!

Попри все Ципріян справді старався. Намагався не дивитися на гострі предмети в полі зору, зціплював зуби й подумки присягався ніколи не мати дітей. Забув навіть про ригачку в літаку. Врешті, вони з Ядзькою (блін, навіть ім’я в неї ненормальне) були командою й мали спільне завдання: пройти чимдалі. Саме через те він якось привів із собою на репетицію Верену, свою колишню партнерку, аби продемонструвати, як має виглядати справжнє танго. Колись це був один з його найулюбленіших танців (звісно, ніщо не могло зрівнятися із твістом, який ушкварили Ума Турман і Джон Траволта в «Кримінальному чтиві»). Стали в позицію, зціпили зуби аж скреготнуло, і почали. Ядзя демонстративно подивилася у вікно й витягнула з торбини котлету, котра залишилася з учорашнього обіду. Почала її меланхолійно пережовувати, час від часу глипаючи в бік танцюристів. Треба їм віддати належне, вони аж іскри викрешували на підлозі. Навіть Ципріян відчув у стегнах щось схоже на драйв. Злегенька відсапуючись, він зиркнув на Ядзю, упевнений, що та заніміла від захоплення. Вона справді не могла й слова вимовити. Але не від захвату, а тому, що рот був напханий котлетою! Проковтнула останній шматок, і її погляд став ще похмурішим. Ципріян оскаженів. Сто чортів! Не для того він кілька років лежав на самісінькому дні кошика з уживаними речами, чекаючи, що його витягне якась милосердна рука, аби тепер занапастити все до біса через якусь ненажерливу ідіотку!

— А ось тут у нас справжнє тобі диво. Чудо-чудесне, ням-ням. — Головний стиліст програми й утілення претензійності, Маурицій Тронт, побачивши Ядзю, мало не зазнав оргазму.

— Ходи-но сюди, дорогенька. — Витягнув її на середину і, склавши вуста дзьобиком, прицмокував і прицмокував, здавалося, без кінця. Водночас він із замилуванням погладжував свої майстерно підстрижені заокруглені бакенбарди.

— Перед вами, шановні, мрія будь-якого стиліста. Чому? — Він замовк і театрально глянув на зграйку ледь переляканих учасників програми.

Ядзя голосно проковтнула слину. Їй уже не раз довелося стати свідком дивакуватих учинків цього химерного мегаломана, який одним-єдиним словом міг увергнути людину в безодню розпачу. На жаль, цього разу він націлився на Ядзю, і вона відчувала, що від страху її литки взялися сиротами.

• Предыдущая
• 18/44
• Следующая