Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна - Страница 30
- Предыдущая
- 30/44
- Следующая
— От-от, ви за шефом, у центрі, — напучував він Молодого, — а дами, — звернувся до Ядзі та Верени, — обабіч, голівки трохи набік, досередини. Чудово! Ідеальна симетрія й самі VІР-и!
Він уже готувався натиснути на кнопку спалаху, коли поруч із Ядзею з’явився усміхнений Ципріян.
— Ви можете відійти? Я вже побудував кадр, — розлютився фотограф.
Запанувала незручна мовчанка, яку задоволений Молодий порушив, сито відригнувши. «Господи, ну чому я так через це нервую? Мене ж це зовсім не стосується», — подумала Ядзя, а тоді почула власний голос:
— Я фотографуюся лише разом із Ципріяном. Усі зараз так роблять, особливо після того, коли дружина президента заявила, що він особисто даватиме їй уроки танців…
Як не дивно, Ядзин блеф подіяв. Фотограф миттєво втратив зацікавлення іншими й заходився коло них двох. Клацнув кількадесят фоток, а тим часом продюсер устиг заснути. Молодий оскаженів від люті. Збагнув, що хтось намагається поставити йому підніжку.
Через декілька хвилин усе закінчилося, і Ядзя, котру вже похитувало від голоду, змогла, нарешті, добратися до омара. Їй було байдуже, тож вона сміливо зняла його із крижаної вершини пальцями. На жаль, він вислизнув Ядзі з руки, і так нещасливо гепнув на підлогу, що потягнув за собою льодяну піраміду. Гуркіт примусив визирнути з кухні самого шеф-кухаря, який у відчаї заломив руки:
— Я його вранці спеціально доставив з Марселя!
Та найгірше було попереду, бо Молодий не збирався пробачити Ядзі нещодавню зневагу. І тут така нагода! Він дзенькнув ложечкою об чарку й із театральною усмішкою поблажливо прокоментував Ядзин ляп:
— Нічого дивного, легко перелякатися омара, якщо досі все життя ви мали справу переважно з хот-догами, еге ж? Але недалечко за рогом є ятка з фаст-фудом, досить лише піти туди…
Присутні злегенька усміхнулися. Та вже через хвилину всі реготали, бо Ципріян підійшов до вдоволеного собою оратора, рішуче крутнув йому вухо й наказав:
— Ну, і чого ти ще тут стримиш, шмаркачу? Шуруй по сосиски, бігом! Усім по одній, я пригощаю!
«Господи-Ісусе! Лицар на білому коні та й годі!» — трохи іронічно подумала Ядзя.
Під час зйомок чергової репетиції шоу всіх уразила жахлива звістка. Цього дня саме знімали дубль сцени, у якій з фізиком-ядерником ставався зрив, а решта його втішала, аж тут задзеленчав мобільник режисера. Той зосереджено вислухав когось, тоді зблід, скинув з носа окуляри й нарешті принишк, наче його пригнітив невидимий тягар. І так стояв, приголомшений, довго, довго, довго, а напруження довкола зростало з кожною хвилиною.
— І… кінець, — прошепотів режисер.
На його лисуватій голові, прикрашеній подекуди пустотливими жмутиками руденького волосся, пульсувала набрякла вена.
— Було життя — і немає…
— О Господи! — Присутні здригнулися, як один.
— Вшануймо це хвилиною мовчання! — асистентка плану миттєво опанувала ситуацію. Незважаючи на те, ким був покійний, йому належить віддати шану, а скажений навколишній світ мусить на мить заніміти. — Земля пухом… — вона вмовкла, очікуючи підказки. — Земля пухом… перепрошую, а хто, власне кажучи, помер?
Режисер глипнув на неї напівпритомним поглядом, роззирнувся довкола, вдячно прийняв послужливо простягнуту оператором хусточку.
— Кароль, мій… хом’ячок.
Таким чином, через трагічну загибель Кароля, котрий застряг у трубі пилососа, весь колектив відпустили до кінця дня. Ядзя збігала сходами так швидко, що ледь не впала. І лише внизу вибухнула нестримним, безсоромним реготом. За нею зареготав Ципріян та решта групи, доводячи, що телезірки — це неймовірно огидні носії загальної байдужості, які плювати хотіли на життя домашніх тваринок. Ядзя, насилу опанувавши напад дурнуватого сміху, привселюдно зізналася, що коли хтось помирає, її косить повна дурка, а кожні похорони для неї закінчувалися катастрофою та скандалом.
— І все через наші ідіотські видурняння в інституті, — Ядзю ніби прорвало. — Ми зустрічалися із хлопцями з муз-академії, і на всіх пиятиках, варто було набратися, співали без кінця «Нехай янголи відведуть тебе до раю…». Спершу в стилі хеві-метал, потім під Джеймса Брауна, а коли ще й почали наслідувати Кравчика й цей його баритон, можна було впісятися. Ну, а потім варто було почути на справжньому похороні цей початок, як я не могла стриматися, бо перед очима постійно маячіли їхні кретинські пики. Доведеться, мабуть, у заповіті записати, щоб, Боже збав, не грали мені цього на моєму власному похороні, бо я, певне, із труни випаду.
Ядзина мальовнича оповідка страшенно припала її товаришам до смаку, і негайно почалося: усі з’юрмилися перед будинком на перехресті й один за одним заходилися співати, звиваючись в істеричних судомах. Здалеку це виглядало як божевільні обряди якоїсь таємничої секти. Коли, нарешті, усі порозходилися кожен у свій бік, на площі довго вчувалося «Нехай янголи…», котре долинало зусібіч.
Саме того дня Ципріян уперше провів Ядзю аж на Повісля, і відтоді робив так завжди після вечірніх репетицій. Дорогою вони заходили до непоказної кондитерської випити гарячого шоколаду із червоним перцем або чаю з ясмином. Усередині було так тісно, що там поміщався лише один столик із двома стільцями, неначе навмисне поставлений для них. Проте ця тіснота була по-своєму приваблива, бо скорочувала відстань, заохочувала до звірянь і відвертості. Зазирнувши туди вперше, вони просто сіли за столик, щомиті запитально позираючи одне на одного. Це тривало так довго, що гарячий шоколад зовсім вистиг і вкрився темно-брунатним кожушком. Проте над столиком нависло гаряче, загадкове чоловічо-жіноче напруження, і це трошки налякало обох. Ядзя тоді забула, що Ципріян лише жалюгідний йолоп, а він — що просто не терпить таких лялечок.
Таким чином поступово скромна квартирка на Повіслі перетворилася на печеру, де вирував тестостерон, і до якої чоловіки звідусюди зносили свою здобич. Кожен з них мав на це свої причини. Найвиразнішою була Едзьова мета. Він віддавна відчував, що його нещасне серденько, яке досі нагадувало зіжмакану шматинку, переживає своє останнє кохання. Тепер йому хотілося, перш ніж померти, упіймати його й утримати стільки, скільки зможе. Адже ці нові сорти фруктових дерев він посадив саме для Ядзі. Едвард приділив їм купу часу, бо вони виявилися тендітними й примхливими: довелося добряче вкрити їх перед першими приморозками. І напевне тоді він відволікся й утратив пильність, бо коли якогось вечора видерся на піддашшя, то побачив там телевізійного красунчика, котрий сидів тут, як у себе вдома. На додачу, Гуцьо, малолітній зрадник, показував цьому типові найкращу модель шибениці, яку їм вдалося спільно збудувати.
Знесилений Едзьо гепнувся на канапу поряд із суперником. Нещиро посміхаючись, оцінив свої шанси на шлюбному ринку:
— штучна щелепа;
— фарбовані вуса;
— волосся: залишилося в минулому;
— м’язи: практично відсутні;
— ниркові камені й підвищений тиск;
— ендопротез стегнового суглобу;
— сексуальна здатність за десятибальною шкалою: два (ну, якщо вдалий день і «Віагра», то чотири).
Нема що крити, рахунок становив 7:0 на користь Ципріяна. Проте Едвард був створений для боротьби. Він не здасться, доки жеврітиме надія, витримає до кінця із честю. А якщо треба буде, то покладе всередину боксерської рукавиці свинцеву кульку і — бемц! красунчика в щелепу. Немає чого тут сидіти і… подобатися його Ядзі!
А Ципріян сидів… Ба, більше! Сидів чимраз частіше й чимраз довше на купленому на виплат фіолетовому дивані з «Ікеї»! Він і сам, власне кажучи, не знав, навіщо приходив. Не міг довше витримати перед своїм суперсучасним плазмовим телевізором із сорокадводюймовим екраном, щось підхоплювало його й виганяло на вулицю. Найкраще через парк, навпростець, по бордюрчику, повз засцяну станцію «Варшава-Повісля», перестрибуючи через три сходинки, догори, стук-стук. Ніби й нічого не відбувалося, проте його весь час тягнуло до цієї бутафорської квартирки. Він міг просиджувати в ній годинами, у крихітному помешканні без домашнього кінотеатру, джакузі, машинки для льоду, навіть без нормального нужника, котрий у Ядзі був таким манюнім, що коли доводилося в ньому сісти, то не можна було зачинити дверей. А пісяти доводилося, добряче зігнувши ноги, бо інакше головою можна було гепнутися об стелю так, що аж тиньк відлітав. Отож Ципріян вправлявся, а тоді спостерігав, як Ядзя пере речі в маленькому умивальнику або прасує синові штани на підлозі.
- Предыдущая
- 30/44
- Следующая
