Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна - Страница 33
- Предыдущая
- 33/44
- Следующая
Ципріянові вже помалу забракло повітря, і він буквально в останній момент устиг натиснути на маленьку кнопку біля нічника. Зі стелі безгучно спустився кіноекран, і Ядзя відпустила коралі.
— Ти мене мало не задушила, — прохрипів він, тримаючись за горло й розтираючи почервонілі місця. — А я лише хотів показати тобі хр-р-р… мій х-р-р-р… улюблений фільм.
Ядзя зніяковіла. Отже, він не збирався оволодіти нею силою чи якось інакше! Що ж, вона через це не плакатиме. Зрештою, він зовсім не в її стилі. Поправила одяг і недовірливо глянула на Ципріяна.
— Фільм? А не якусь порнуху?
— Ти що, афродизіаків обжерлася чи що? Тобі лише секс у голові? Нормальний фільм. Така… життєва історія.
І протягом найближчих двох годин Ядзя бачила лише незгасне полум’я в Ципріянових очах, а коли нарешті, після численних зупинок, перекручувань назад і повторних переглядів «Кримінальне чтиво» закінчилося, із чоловічих вуст полилася барвиста й зворушлива розповідь про химерну долю такого собі голлівудського актора.
Було вже дуже пізно, коли Ципріян урешті здобувся на відвагу й запитав:
— То… танцюватимеш зі мною цей твіст?
— …
— Як Ума із Джоном.
Ядзя добре розуміла, що перед нею — абсолютно беззахисний равлик, що виповз зі своєї хатки, і зараз лише від неї залежить, щоб його ніхто не переїхав.
— Та нехай уже! — погодилася вона, сміючись.
А Ципріян реально перелякався, бо… ще ніколи йому не було гак гарно.
— Прошу тебе, допоможи! Я півроку домовлялася про приїзд Мануеля, і доки нарешті все залагодила, з’ясувала терміни, організувала знижку на квитки, то вже й зима на носі! Не знаю, як я зараз викопаю в землі цю кляту сауну!
Сара ридала в слухавку, і Ядзя вперше відчула, що її врівноважена й завжди погідна подруга втратила контроль над ситуацією. Проте й справа була незвичайна.
Відколи Сара переїхала жити в сільську глушину, то почала там виконувати функції місцевої відьми, надаючи населенню медитативно-релаксаційні послуги. На жаль, дуже швидко з’ясувалося, що в Польщі такий тип діяльності не передбачений, тож співчутлива чиновниця підказала Сарі, аби та зареєструвала косметичний салон. Відтоді Сарине життя на селі цілковито змінилося. Удень і вночі її штурмували юрми мешканців, упихаючи до рук пожмакані банкноти й очікуючи натомість не знати якої розпусти. Усі були переконані, що під прикриттям косметичного салону знаходиться звичайнісінький бордель. Лихоманка вщухла тільки тоді, коли спеціально запрошений ксьондз освятив будівлю. Цікаво, чи Сара йому сказала, що вона практикуюча буддистка? Так чи сяк, але відтоді вона могла відносно спокійно плекати свій духовний сад, хоча, звісно, під пильним оком усього села. І нарешті настав той день, бо Сарі вдалося витягти до Польщі славетного мексиканського шамана Мануеля, котрий практикував давньоіндіанський обряд «Sweet Lodge». Це був очищувальний ритуал, основою якого був «намет поту». Декілька сміливців, що прагнули екстремальних вражень, разом з духовним лідером спускалися до викопаної в землі ями, щоб там, у теплі пари від розпеченого каміння, ледве дихаючи, повертати світові всі свої страхи, токсини й розчарування.
Ядзя ніколи не могла відмовити своїй вродливій подрузі.
— Сонечко, я ніколи б не пробачила собі, якби пропустила всі ці мексиканські чудеса, — весело сказала вона. — Сподіваюся, Мануель нормальний, і при ньому можна пити алкоголь.
— Ні, ти що, нам ніяк не можна понапиватися! Це серйозна ініціаційна церемонія, ми спілкуватимемося з духами землі. — Сара не на жарт обурилася. — Ага, і цього свого жевжика візьми. Нам потрібна людина, яка копатиме яму.
Ядзя подумала, що лопата — це остання річ, яка асоціюється в неї із Ципріяном, але вголос цього не проказала, щоб не образити подругу. Усі радісно прийняли запрошення. Залізли в Улину машину й подалися під Варшаву, щоби взяти участь у визначній події.
— Цікаво, а він сексуальний, цей шаман? — голосно запитала Ядзина подруга.
Звільнена від постійної, обтяжливої присутності власних дітей, Уля ставала неймовірно свавільною, ніби прагнула надолужити багаторічну відсутність свободи. Її чоловік, Роман, який з останньої інтеграційної поїздки повернувся на день пізніше, ніж решта, довідався, що таке бойкотування власною дружиною. За кару залишився вдома з дітьми, і не скидалося на те, щоб малеча або він сам були цим незадоволені. Щойно автомобіль виїхав з їхньої вулички, в Улю наче біс уселився, і це лише підтвердило правило, що багатодітні матері й дружини, яким пощастило зірватися із прив’язі, стають дійсно непередбачуваними. Ядзя занепокоєно зиркнула на Густава, але той настільки захопився видмухуванням пухирів із жуйки, що окрім Ципріяна, який у цьому був чемпіоном, світа Божого не бачив. Невдовзі обох оповивала липка павутина жувальної гумки, наче вони потрапили в тенета гігантського павука-мутанта. У Ядзиному серці здійнялася хвиля ніжності й на мить вона відчула, що їй чимраз більше до вподоби цей надутий йолоп поруч із нею. І що вона готова навіть пробачити Ципріянові його самозакоханість, невігластво й те, що він такий нестерпний на репетиціях. Бо зараз, коли він так комічно боровся із всюдисущою гумкою й страшенно смішив цим Гуця, Ципріян здавався найсимпатичнішим і найщирішим хлопцем на світі.
Коли проминули подаровану Сарі величезну каменюку з написом «Кінець світу», уже геть посутеніло. Навколо простягалися похмурі мокрі луки й лише на горизонті в деяких будинках горіло світло. Вилізли з машини, намагаючись розгледіти в темряві чудові краєвиди. Здається, десь поблизу знаходився екологічний ставок. Зараз від нього тягло неймовірним смородом напіврозкладених водоростей. Ядзя піднялася на ґанок і понишпорила в старому квітковому горщику, у якому стриміла засохла туя. Намацала всередині ключ. Довелося порядкувати самим, бо Сара поїхала в аеропорт по Мануеля та його півня. Подейкували, що цей химерний птах був більшим відьмаком, ніж Мануель, і мексиканець нікуди без нього не потикався. Шаман був переконаний, що півень — це втілення його предка, поклонявся йому й вимагав для нього особливої шани.
Незважаючи на пізню пору, вони заходилися копати яму, у якій завтра мала відбуватися оздоровча процедура очищення. На жаль, ніхто більше не приїхав, і їм довелося гарувати, як на комуністичному суботнику, щоб рятувати честь Сари. За домом, неподалік шістьох миршавих берізок, на них чекали лопати, відра й кирки.
— Можна подумати, що ми повинні знищити сліди якоїсь слизької справи й закопати труп, — буркнула Уля й хильнула із фляжки.
— Хочете? — спитала вона, простягаючи її друзям.
Ядзя із Ципріяном і собі добряче ковтнули.
— Вам, певне, ну, не знаю… якийсь «Еспераль» треба вшити, чи що? — буркнув знуджений Гуцьо, колупаючи палицею грудки грязюки.
Як це часто буває, коли хтось зробить слушне зауваження, усі раптом кинулися пояснювати шмаркачеві, що він перебільшує й меле дурниці.
На щастя, листопад виявився досить теплим і приморозків ще не було, тож можна було сяк-так копати. Де йшло важко, поливали землю принесеним з кухні окропом. Проте це була непосильна праця для делікатних міщухів, тож через дві години всі подумки проклинали Сару, її мексиканського чорнокнижника й різне одухотворене птаство. Мріяли тільки про те, щоб ніхто не чіпав їхніх токсинів та шлаків, і дав їм святий і чистий спокій. Про всяк випадок прикрили викопану абияк яму, щоб до неї не дісталися нічні шпигуни, й пішли спати.
У Сари було шість спалень, тому вона дозволила їм розміститися, хто де бажає, наказавши тільки, аби одна кімната залишилася для Мануеля та його високоповажного півня. Усі настільки потомилися, що навіть не вмилися, а відразу позалазили в спальні мішки. Та не довелося їм перепочити після важкого вечора. О другій ночі всі зійшлися на кухні, бо їх розбудило гучне Мануелеве хропіння й радісне «кукуріку» чергового втілення знаменитого предка. Змучені й виснажені, вони зустріли світанок за кухонним столом. Там і знайшов їх Мануель. Від його появи усім повипадали з рук ложечки, якими вони виїдали мед просто зі слоїка. На порозі стояв маленький босий бородань із чорними кучерями на голові й півнем, що виривався з рук. Шаман був беззубий, а замість лівого ока зяяла очна западина, помережана численними шрамами. Мексиканець широко усміхнувся й устромив до слоїка вказівний палець зі смужечкою бруду під нігтем. Смачно облизав його, а тоді по-батьківськи поцілував кожного із присутніх у чоло. Побачивши чудернацьку птицю, усі спантеличилися. Мішанкою ламаної англійської та іспанської Мануель пояснив їм, що Тлалок дуже вразливий. Його ім’я означає ацтекського бога дощу, а також епоху так званого Третього сонця, коли на землю впали «вогненні опади». Згідно з доколумбовими переказами, стихію пережили тільки кури й індики. Ядзя голосно проковтнула слину й пообіцяла Тлалокові, що більше ніколи не з’їсть жодного з його побратимів. Півень кліпнув на неї червоним оком, схилив маленьку голівку й змахнув пофарбованими ядуче-зеленою фарбою крильми.
- Предыдущая
- 33/44
- Следующая
