Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна - Страница 40

• Предыдущая
• 40/44
• Следующая

— Може, і мені приєднатися до святкових побажань. На святвечір усі промовляють людським голосом, навіть тварини розповідають правду, тож, певне, можна й мені?

Ципріян рушив до неї, відчуваючи, що коли він зараз нічого не зробить, то потім буде запізно. Він і гадки не мав, що вона тут робить, але в нього не було сумнівів, що її наміри підступні. Занадто добре він її знав. Проте його наче паралізував якийсь унутрішній страх, і Ципріян дозволив, щоб усе це тривало далі.

— Тож я зроблю добрий учинок і відкрию тобі таємницю, — Верена замовкла, насолоджуючись цим моментом, коли із чужим життям можна вчинити, як тільки забажаєш, — що твій кохасик прекрасно зіграв свою роль, і виконав угоду, яку уклав з нашим продюсером. Він мав так тебе збаламутити, аби ти не втекла з конкурсу і якнайдовше була для всіх посміховиськом. Щоб якомога більше людей дивилися передачу, тямиш? Ти від початку була в шоу задля сміху, ніхто не сприймав тебе серйозно. У такої нездари, як ти, не було жодних шансів. А Ципріян уміє вдавати, як мало хто, і ладен усе зробити, щоб повернутися на телебачення. Кар’єра завжди була для нього найважливішою, і ніщо цього не змінить. Ну, що? Life is brutal, а лохи завжди про все дізнаються останніми. Ха! Ха! Ха!

Вона роблено засміялася, проте ніхто їй не вторував. У всіх свідків цієї сцени облатка застрягла колом у горлянці, а директриса Підливка випустила дзбанок із соком. Калюжа розливалася класом, та ніхто не рушив з місця. Ядзя глянула на Ципріяна, але він утупився у Верену, як загіпнотизований. З його вуст не вирвався жоден звук. Тому Ядзя схопила Гуця за руку й вибігла із класу так швидко, що хлопець, намагаючись устигнути за нею, мало не впав.

Над Варшавою промчала сніговиця, за лічені хвилини вкриваючи місто білою периною. Ядзя стояла на стільчику й визирала крізь вікно. У той час, як на вулиці дітлахи радісно гасали й качалися в мокрому снігові, вона думала про смерть. Сніг нагадував їй простирадло, яким укривають тіло небіжчика, щоб потім сісти й оплакати втрату. Власне кажучи, вона повинна зробити так само. Ядзин небіжчик був, щоправда, свіженький, можна сказати, ще теплий, але без сумніву, життя його вже полишило, хоча істерику можна було влаштувати. Проте Ядзя не хотіла й не могла більше плакати. Їй здавалося, що вона вбила всі спогади про Ципріяна, і тепер треба було лише пошвидше і якомога глибше їх закопати. Так глибоко, щоб жоден з них не виліз більше назовні. А потім Ядзя спокійно доживе до старості, хоча довіку носитиме в собі незагойну рану. Зважуючись на це танго свого життя, вона могла сподіватися, що зламає собі ноги, але їй навіть на думку не спадало, що внаслідок цього її серце буде повністю розбите.

— Усі шляхи ведуть до Риму, а кожен мужик, рано чи пізно потрапляє на кушетку до психоаналітика. Я тобі добре раджу, йди лікуйся, доки ти його ще не вбила. — Сара встромила коркотяг у чергову пляшку рислінгу.

— Ти що? Такого своїми руками ніхто не робить. Для цього є вірмени. — Уля зробила ковток вина. — Тьху… у тебе корок розкришився. На випадок чого, у мене є кілька знайомих.

Ядзя рвучко обернулася в її бік.

— Ти приятелюєш із кілерами?

— Отакої, відразу й приятелюєш… Це так, ні до чого не зобов’язує. Знайомство про всяк випадок. Кожна заміжня жінка повинна мати запасний план Б, хіба ні?

— Зізнайся, хи-хи-хи… Скільки разів ти була одружена до Романа?

Із кожною наступною пляшкою їхній настрій вочевидь покращувався, хоча Ядзя час від часу вибухала нестримним плачем, особливо коли якась із них закурювала цигарку. Усе, що було пов’язане з тютюном, негайно повертало її до спогадів з мазурської стодоли.

— Ну, це горілка плаче. Горілка плаче… — Уля зі зрозумінням покивала головою й запропонувала налити ще.

— До речі, про Романа: він цікавиться, як довго це ще продовжуватиметься? Тобто скільки триватиме такий твій стан?

Ядзя схлипнула в носовичок.

— Подякуй йому за турботу…

— Ти що, мужиків не знаєш? — Сара глянула на неї так, наче Ядзя була інопланетянкою, й постукала себе пальцем по лобі. — Йому йдеться про те, що Улька постійно під мухою, і доводиться самому прасувати собі сорочки!

— Слухайте, може, ми трохи поїмо, га? Мені трохи недобре, у тебе є щось перегризти?

Не очікуючи відповіді, Сара з Улею заходилися нишпорити по шафках, але знайшли тільки почату пачку порошку для печива.

— Навіщо тобі це, у тебе ж духовки немає! А Гуцьо взагалі їсть щось? У тебе ще дитину відберуть, алкоголічка нещасна!

Уля глянула на Ядзю так, як дивляться гіперактивні релігійні пенсіонерки на журналістів, ніби забула, що її внесок у кількість спожитих подругою алкогольних напоїв був доволі солідним. Проте материнський інстинкт переміг, і Уля заявила, що забере Гуця на якийсь час до себе.

Ядзі взагалі-то було однаково. Вона знову заціпеніла. Власне кажучи, Ядзя могла так просидіти наступні двадцять років. Час від часу лише запитувала себе, як це сталося? Адже вона виразно відчувала, що Ципріян протягом останніх тижнів змінюється, стає відвертішим, ніжнішим та уважнішим. Траплялися такі хвилини, коли обом здавалося, що вони надзвичайно зблизилися, ближче вже не буває. Неначе в них на двох одне дихання. І раптом довідуєшся, що все це — лише спритна містифікація? Це неможливо… А як же тоді жіноча інтуїція, котра підказувала, що вони були знайомі завжди, а їхні кармічні буття перепліталися протягом тисяч років?

— У мене ідея, зараз подзвонимо.

Сара, вдивляючись в екран телевізора, увімкненого на каналі «Твоя ворожка ТВ», швиденько набрала номер. На екрані озвався прилизаний тип із щурячою мордочкою:

— Ал-ло-о-о, у нас наступний гість. Я ворожбит Арманд, нехай світло провадить тебе…

— Слава праці, ми хочемо дізнатися, чи воно має сенс? Бо зараз, коли ситуація ускладнилася, тобто з'ясувалася…

Уля видерла в Сари слухавку й перейняла ініціативу.

— Отож бо й воно, що не з’ясувалася, бо тепер узагалі нічого невідомо, то може, ворожбит Арманд сказав би нам щось, або, може, його кіт…

— Або куля! — дівчата перекрикували одна одну, а приголомшений ворожбит спантеличувався чимраз більше.

— Зараз, хвилинку. Йдеться про мужчину?

— Провидець! — Сара з Улею зарепетували на цілий будинок. — Ядзька, ходи сюди-и-и! Розкажи йому, що сталося!

Ядзя мляво взяла трубку, подумавши: однією дурницею більше, однією менше, гірше однаково не буде.

— Доброго дня.

— Швидше, бо зараз припиниться зв’язок, — поквапив її спец у галузі передбачень. — Назвіть ваше ім’я.

— Ядвіґа…

— Ім’я мужчини! — Арманд нетерпляче засичав, аж йому з вуха випала крихітна слухавка, але обличчя ворожбита негайно знову набуло янгольського й натхненного виразу.

— Я не можу назвати, усі здогадаються, це ж прямий ефір… — Ядзя рішуче відмовилася.

Провидець підняв погляд до стелі.

— Ну, принаймні дату народження.

— Я не знаю…

— Знак зодіаку!

— Не знаю…

— То ти зв’язалася з мужиком, про якого нічого не знаєш??? А якби він тобі дитину зробив? — Ворожбит аж нетямився від обурення. — Ну-у-у, це вже занадто! Я про все можу розповісти: минуле, майбутнє, сьогодення, але, до біса, мені потрібна бодай мінімальна інформація! Так неможливо працювати!

— Ха-ха-ха-ха! — Ядзю страшенно розвеселив цей очевидний факт. Звісно, що так! Як можна лягти з кимсь у ліжко й навіть не знати, у якому знакові в нього асцендент, не кажучи вже про Сонце в момент народження?!

Ядзя з Улею аж душилися від сміху, тим часом Сара, наче яструб, удивлялася в Арманда, який нервово тасував карти.

— Зараз, зараз… здається, я тебе звідкись знаю…

У чоловіка легенько сіпнулася права брова, проте він розтягнув вуста у вимушеній посмішці.

— О-о-о, я дуже популярний, у мене багато…

— Уже знаю! — безпардонно перебила його Сара. — Осінь 2004, рунічні курси. Ти тоді до всіх дівчат чіплявся, Міреку.

Почувши своє справжнє ім’я, Арманд почав істерично махати руками операторам.

• Предыдущая
• 40/44
• Следующая