Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 13

• Предыдущая
• 13/55
• Следующая

Отже, як бачимо, на першому місці в житті народу віри повинен стати Господь. Якщо ж ні, то тим самим ми створюємо собі “подобу Бога”, визначаємо “інших богів” перед лицем Господнім. Тому-то й вказує Господь у Євангелії неділі Всіх Святих: “Хто більш чим Мене любить батька чи матір...”

Сказано у Євангелії від Івана: “Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Від Івана, 3.16). Господь прийшов на землю, щоби показати нам шлях до спасіння. І кожен крок Його по землі був і є дороговказом нам, що іменуємось співспадкоємцями Його, що називаємо себе Йменням Його – християнами...

“Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Від Івана, 14.6). “Хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом...” Христос є Дорога. Він прийшов “в подобі гріховного тіла” (див. Римлянам, 8.3), щоб показати нам шлях подолання в собі прокляття гріха: шлях виходу з духовного рабства, шлях Пасхи, переходу (“пасха”, “песах” єврейською – перехід) з царства гордині та нелюбовності, царства князя світу цього, в Землю Обітовану, в царство Боже – Царство благодаті. А шлях цей – шлях хресний. Ми покликані розіп’яти в собі гріх разом з Христом, вмерти для гріха разом із Ним, а тоді й воскреснути духовно в життя вічне разом з Ісусом.

І якщо ми дійсно ідемо цим Богом накресленим шляхом. Якщо дійсно слідуємо дорогою праведності – тобто шукаємо Правду, знаходимо її в Ісусі Христі (в правдивому смиренні Христовому) і стверджуємось в ній. І якщо не схибимо з цього Шляху до останнього нашого земного подиху, тоді для нас оці апостольські слова:

“Божій Церкві, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, – благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!..” Амінь.

“ВІЗЬМИ ПОСТІЛЬ СВОЮ...”

В другу неділю по П’ятидесятниці на літургії читається Євангеліє від Матвія:

“Як проходив же Він (тобто Христос. – Авт.) поблизу Галілейського моря (Галілейське море – озеро на півночі Палестини, через яке проходить річка Йордан. В Біблії має також назви: Генісаретське озеро (від однойменної долини), а також озеро Тіверіядське (від назви міста, що розташоване на його березі). – Авт.), то побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що невода в море закидав, – бо рибалки були. І Він каже до них: «Ідіть за Мною, – Я зроблю вас ловцями людей!» І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним. І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, – Зеведеєвого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведеєм, їхнім батьком, що лагодили свого невода в човні, – і покликав Він їх. Вони зараз залишили човна та батька свого, – та й пішли вслід за Ним.

І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми” (Мф. 4.18 – 23).

Цими словами починається біблійна оповідь про першу подорож Ісуса по Галілеї, про початок проповіді Ісуса Христа і творення Ним перших чудес зцілення людських немочей.

Які ж хвороби в першу чергу зціляв Христос? Які недуги є першими і головними недугами людства? Про це говорить нам наступний, 24-й вірш цього розділу: “І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених, – і Він їх уздоровляв”.

Як бачимо, Христос уздоровляє передусім духовні хвороби. Так, саме духовні хвороби є причиною всіх інших, в тому числі й фізичних хвороб. І недаремно оповідь про місійну діяльність Ісуса Христа починається саме з уздоровлення цих трьох найбільших хвороб людини: біснування, сновидства та розслабленості. Ці недуги мучили людство в часи земного життя Господа нашого. Ці хвороби є першопричинами усіх нещасть людства і до сьогодні. Розгляньмо їх детальніше, а для цього подивімось на них очима “здатних служителів Нового Заповіту – не букви, а духа...” (див. 2 Кор. 3.6).

Біснування – духовна хвороба, назва якої походить від слова “біс”, або слов’янською “бєс”. Етимологія слова “біс“ висвітлює дві версії його походження. Перша – від праслов’янського “бєс”, що буквально означає відсутність чого-небудь. До нас дійшла ціла група слів, де префікс “бєс” означає саме цю відсутність: безславний, безвідповідальний, бездіяльний, безсовісний, бездуховний. І оце “бездуховний” найчіткіше характеризує хворобу біснування. Бездуховність – от причина причин усіх людських страждань.

Друга версія походження слова “біс” – латинська. Латинською мовою “бестія” означає “звірина” і визначає поняття “духів злоби піднебесних” – тих бісів, або демонів, які гніздяться в полі наших сердець. Як сказав Господь в Євангелії від Матвія: “Що ж виходить із уст, те походить із серця (серце в біблійній мові – помешкання духа, святеє святих душі людської, глибини свідомості і підсвідомість. – Авт.), – і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки (от вони – біси, “духи злоби”. – Авт.), душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює” (Мф. 15.18 – 20). Багато різноманітних бісів – звірів бігає в полі наших сердець. Це і хижі вовки, і отруйні скорпіони, і колючі їжаки, і грізні зажерливі ведмеді, і підступні улесливі лисиці. Але серед них є найхитріший – той змій стародавній, що диявол він і сатана. Як сказано в книзі Буття: “Але змій був хитріший над усю польову звірину (“звірина” – лат. “бестія”, поле в бібл. мові – серця людські. – Авт.)...” (Бут. 3.1).

Цей змій повзав в серцях перших людей віри – Адама і Єви. Він же повзає і в наших серцях, нашіптуючи: “А чи правду сказав Бог? Ні, не вмрете...” (див. Бут. 3.1 – 7). А хитрість його зміїна – в гнучкості його, в лукавстві і обмані. Недаремно ж слово “диявол” перекладається як “обманець”, “ошуканець”.

От вони, збудники хвороби біснування – бездуховність, що є поживним середовищем для розвитку в наших серцях бестій, звірів польових. І ці то біси, “бестії”, заволодівши серцем людським, ведуть людину до загибелі, завдають пекельних мук і страждань, засліплюють своїм сатанинським світлом дорогу до щастя, дорогу до Царства Божого. Людина біснувата не в стані контролювати свої емоції, не керує собою. Як сказав ап. Павло: “Коли ж наша Євангелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, – для невіруючих, яким бог цього віку (сатана. – Авт.) засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа...” (2 Кор. 4.3 – 4).

Друга хвороба – сновидство – похідна від біснування. Духовний сновида живе в нереальному світі. Все життя його – сон. В серці – ніч незнання Бога. Людина рухається, ходить, робить якісь справи, розмовляє, але живе в ілюзорному, викривленому світі. Стан сновиди – викривлений стан. Неадекватна реакція. Розмовляючи з духовним сновидою, треба завжди очікувати спалаху гніву, образи, перекручення твоїх слів, неправильної реакції на дії оточуючих. Часто ми на вулиці бачимо таку картину: дитина звертається до батька чи матері з проханням чи запитанням, а у відповідь – спалах негативних емоцій – “Замовкни!”, “Відчепись!”. От вам один з проявів поведінки біснуватого сновиди. Духовний сновида перебуває в стані викривленого розуміння добра і зла, викривленого ж розуміння Бога, викривленого розуміння цінностей в житті людини.

І, нарешті, розслабленість. В духовному розумінні розслабленість – це розслабленість духовна. Відсутність волі, безвольність (знову ж таки “бєс” – біснування), неможливість встояти перед спокусою, параліч духа. Для таких людей ідоли світу цього – сильніші за них. Людиною може володіти цигарка, наркотик, алкоголь, черевоугодництво, розпуста, грошолюбство, як сказав ап. Павло: “лиха пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження” (див. Колос. 3.5). Більше того, розслаблена людина може усвідомлювати всю пагубність такого свого стану, але, не маючи достатньої віри, не зміцнившись Духом Христовим, чекає біля купальні Віфесда – хто б вкинув її в цілющу воду (див. Ів. 5.2).

• Предыдущая
• 13/55
• Следующая