Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 44

• Предыдущая
• 44/55
• Следующая

Іван Хреститель називається Предтечею Господнім, бо хоча й був він “наповнений Духом Святим ще з утроби своєї матері” (Від Луки, 1.15), однак являвся служителем Старого Завіту, мався лишень передвісником Завіту Нового – провідником до Христа. Благодать Всесвятого Духа дається кожному на служіння його; служіння ж Іванове, хрещення його, носило підзаконний характер. Воно не було ще новозавітним служінням смирення й любові, але старозавітним – покори та страху.

Він хрестив (духовно занурював) підзаконних, які стали власне вже беззаконними, в очищаючій купелі Слова. Бо як фізична вода змиває з людини бруд тілесний, так і сльози покаяння сповна обмивають душі наші від бруду гріховного. Іван Хреститель очищав віру, повертав беззаконних до початку мудрості – страху Божого. Він воскрешав віру підзаконну, відновлював Старий Заповіт, готуючи народ віри до Завіту Нового. І недарма Сам Христос свідчив про нього: “Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя (він – найбільший серед підзаконних). Та найменший у Царстві Небеснім – той більший від нього!” (Від Матвія, 11.11).

Безумовно, усі події священної історії Біблії – як Старого, так і Нового Заповітів – несуть в собі духовну інформацію, мають пророчий зміст як для усієї Церкви, усього людства, так і для кожної людини зокрема. Біблія – це Книга для нас і про нас, тому всі персонажі Святого Письма мають своє відображення в серцях наших, у нашому житті. “Таємниця, захована від віків і поколінь, а тепер виявлена Його святим... – Христос в нас, надія слави!” (див. До Колосян, 1.26–27).

Так, Христос – найсолодший мир, смирення Боже – в нас! В нас і Богородиця (духовний образ самозречення, символ цнотливого, чистого, праведного життя), і святі апостоли (Петро, Яків, Іван – це віра, надія й любов). На жаль, у кожному з нас присутні й негативні постаті Книги книг. Це і зрадливий Юда, і пильний дослідник “крамоли” Кайяфа, і Ірод – плотський наш розум, і Іродіада – гріховне, пристрасне життя. В нас же й Іван Хреститель, Предтеча Господній – емблема каяття, голос сумління, посольство Боже в серці людському...

Різдво Івана Хрестителя в духовному плані – ніщо інше, як пробудження совісті людської, голос “волаючого в пустині” наших сердець пророка Господнього. Неможливо спастися без покаяння. Неможливо прийти до хрещення Христового (смирення) без хрещення Іванового. Неможливо піднятись на вершину ліствиці, не зробивши перший крок. Покаяння – це і є перший крок до Христа, ключ до дверей самопізнання, щастя, свободи, – царства Божої благодаті. Це перша сходинка до віри смиренної, що чинна любов’ю. Покаяння з плодами самозречення – це “альфа”, початок спасіння нашого, початок духовного просвітління. Вершина ж його – то “омега”, любов досконала.

Іван Хреститель – це заклик Господній до кожного з нас. Заклик зупинитись на шляхах своїх, зректися себе й зробити перший крок назустріч спасінню, пізнанню себе як духа, світлого й вільного. Це заклик покаятись. Заклик смиритись... Недарма й Сам Господь наш Ісус Христос починає служіння з тих же слів, що їх уперше проговорив Предтеча Спасів Іван: “І з того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!..” (Від Матвія, 4.17).

Тропар (основна пісня) свята: “Пророче і Предтече пришестя Христового, достойно прославляти тебе не в силі ми, що любов’ю тебе шануємо. Бо неплідність матері і батьківська безгласність розрішилися славним і чесним твоїм різдвом – і втілення Сина Божого світові проповідується”.

СВЯТО ПЕТРА І ПАВЛА

Дванадцятого липня за новим стилем (29 червня за старим) православна церква відзначає свято славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла. Походження цих святих було різним, але життя їх, віддане служінню апостольському, а також їхня мученицька кончина, навіки з’єднали ці два імені.

Про обставини життя і подвигу віри цих посланців Господніх (апостол = “посланець”) розповідають нам сторінки святого Євангелія та книги Діянь апостолів. Про останні дні їхнього життя – дні мученицького сповідування віри, – говорить нам і передання Церкви. Петро й Павло залишили нам також свої богонатхненні Послання, з яких два належать Петру, і чотирнадцять – Павлу.

Апостол Петро (перше його ім’я – Симон) був простим рибалкою з Галілеї, старшим братом святого Андрія Первозванного (Превозванним апостол Андрій зветься тому, що його першого покликав Господь Ісус Христос Собі в учні). Андрій і привів свого брата до Господа. А згодом пролунали пророчі слова Ісуса Симонові (Петру): “Не лякайсь, – від цього часу ти будеш ловити людей!”. З цього часу й став Петро вірним учнем, а згодом апостолом (посланцем) Господа і ловцем душ людських із “буремного моря, схвильованого спокус бурею” світу цього. Він залишив свої рибальські сіті та пішов за Ісусом. Біблія яскраво змальовує нам події з його життя. Це і перебування з Господом в момент Його преображення, і присутність при воскресінні дочки старшого синагоги. Це й знамениті кроки назустріч Господові по бурхливих хвилях Галілейського моря, і присутність його іще з двома учнями Христовими при молитві Ісуса перед Його хресними стражданнями.

Ім’я Петро (що означає “камінь”) дав йому Сам Ісус Христос, прорікши: “...ти скеля (камінь, Петро), і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, – і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на Небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на Небі!” (Мф. 16.18-19).

Другий апостол, що його ми вшановуємо в один день із Петром – апостол Павло. За своїм походженням він значно відрізняється від рибалки Петра. Павло (перше ім’я його – Савл) походить з міста Тарс. Він хоч і був народжений євреєм, проте мав статус римського громадянина. Павло отримав чудову освіту, належав до впливової секти фарисеїв і жив в Єрусалимі. До того моменту, коли Господь прикликав його, Павло (тоді іще Савл) активно переслідував перших християн. Це він стеріг одіж убійників під час побиття камінням диякона Степана. Згодом він випрохав собі навіть листи від первосвященика в Дамаск, щоби розшукувати там християн та припроваджувати їх на розправу до Єрусалиму.

Але по дорозі у Дамаск явився йому Господь Ісус Христос в сліпучому Світлі – і увірував цей колись холодний переслідувач християн, ставши гарячим проповідником Правди Божої. В душі його відбулась переміна. Ненависть до Христа змінилась на полум’яну любов. Павло відразу ж включився в Божу справу проповіді Євангелії. Тридцять років проповідницької діяльності. Три великі місійні подорожі. Перша з 45-го по 49-й рік разом з апостолами Варнавою та Марком. Він відвідує острів Кіпр та міста півдня малої Азії – Памфілії й Пісідії. В 49-му чи 50-му році по Різдву Христовім (за деякими даними в 51-му) Павло знову в Єрусалимі на апостольському соборі. А з 50-го по 52-й роки обходить Сирію, Малу Азію, приходить у Європу. Він проповідує на Балканах, в Македонії, Греції і всюди засновує Церкви. У 58-му році апостол Павло схоплений в Єрусалимі і під конвоєм доставлений в резиденцію римського прокуратора в Кесарії. Два роки вірний учень Христів перебуває в ув’язненні. Після цього його, як римського громадянина, везуть на суд до Риму.

Багато гонінь довелося витерпіти святому проповіднику, проте Господь завжди оберігав його, багато разів звільняв від ланцюгів, виводив з темниці, рятував його й усіх, хто плив з ним по морю під час страшної бурі. Господь руками святого апостола творив багато чудес, так що і хустки й пояси, що були на тілі Павла, при дотиканні до них хворими давали їм зцілення.

З церковної історії ми знаємо, що обидва святенники Божі – Петро і Павло – зазнали мученицького вінця, до кінця залишившись вірними посланцями Божими. Апостол Петро в 67-му році за наказом Нерона був розіп’ятий у Римі на хресті вниз головою. Святий сам прохав, щоби його розіп’яли саме в такий спосіб, вважаючи себе недостойним вмерти однаковою смертю з Христом. У тому ж таки 67-му чи 68-му році в Римі було стято на голову й апостола Павла.

• Предыдущая
• 44/55
• Следующая