Алмазне жорно - Кочерга Иван Антонович - Страница 10

• Предыдущая
• 10/19
• Следующая

Л i я (хитає головою). О, нi... Це було тодi, як я була божевiльною... Тодi... Менi здавалось, я бачила те, чого не видно людям... А тепер, коли прокинувся мiй розум, смутнi спогади опанували мою душу i не дають менi чути чужої муки.

Б р а г i н с ь к а (зiтхає). Так... у кожного власна мука...

Л i я (бере її за руку). Але слiпi очi навчили мене дивитись не в лице, а в душу людинi... Здається менi, що й твоя душа схвильована якимось спогадом... Про щось i жахливе... i разом солодке...

Б р а г i н с ь к а (здивовано). Ти справдi чарiвниця! Вiдкiля ти знаєш?

Л i я (пригадує). Стривай... кому це я ворожила... востаннє... тодi, в тiй корчмi!.. (Радiсно). Ах, надумала! Тому молодому музицi, що питав мене, чи побачить вiн дiвчину, що дала йому золотий наперсток.

Б р а г i н с ь к а (схоплюється, вражена, i вiдступає, хрестячись). Єзус, Марiя! Ти чарiвниця! Ти велика чарiвниця!

Л i я (спокiйно, без будь-якого здивування). Так це ти та дiвчина, що дала йому золотий наперсток... (Мрiйно). О, ти повинна бути прекрасною, як зоря... Як королiвна чарiвної казки, бо такою невимовною ласкою, так нiжно й ясно, мов золота струна, дзвенiв його голос, коли вiн говорив про тебе...

Б р а г i н с ь к а (забувши свiй страх, знов сiдає на табурет i бере її руку). Ти бачила, ти розмовляла з нимi Ну, то скажи ж, скажи ж мерщiй, який вiн, мiй рицар, мiй коханий, єдиний, що за ним занудьгувало моє серце! Де ти його зустрiла?.. Куди вiн їхав?.. У якому вiн був убраннi, чи були з ним iншi рицарi? Може, ти знаєш, як вiн зветься! Ах! Адже ти не могла його бачити... бо ти ж слiпа. Господи, єдина людина зустрiла того, кого я шукаю так довго, - i та слiпа. (Жваво). Але ж ти чула, що вiн казав про мене?

Л i я. Вiн розмовляв про тебе з такою журбою i ласкою. I хоч не бачила я його лиця, але тiльки в прекрасної людини може бути такий чарiвний, як музика, голос...

Б р а г i н с ь к а. Так, так, вiн прекрасний, як мiсяць.

Л i я. Вiн казав, що вiддасть життя, щоб тiльки побачити тебе хоч на єдину хвилину... А що було потiм, - не пам'ятаю... Знаю тiльки, що менi його стало так жаль, бо я зрозумiла тодi, що не принесе йому щастя твiй наперсток... I зараз менi здається, що не його ти кохаєш, а якусь мрiю, що склала твоя душа...

Б р а г i н с ь к а (мрiйно). Так... це була чудова мрiя...

Л i я. I зараз ти питала про нього не так, як питають про рiдну людину... I здається менi, що зречешся ти його в чорну його годину.

Б р а г i н с ь к а (пiдводиться, гордо). Ти сама не розумiєш, що кажеш. Щоб я зреклась мого збавителя! Та i яка може бути чорна година в мого найяснiшого рицаря? I все ж таки спасибi тобi, що розповiла менi про нього. Прощавай. Я чую, як вони йдуть сюди, я не можу нiкого зараз бачити. (Швидко виходить у дверi праворуч).

Л i я (собi пiдводиться). Може, й справдi краще для мене, що я слiпа. (Виходить).

III

З лiвих дверей виходять, закiнчуючи розмову, Ружинський i Цвiкловiц. Ружинський видимо розгнiваний.

Р у ж и н с ь к и й. Я нiколи не повiрю, щоб у тебе не було такої дрiбницi, як двадцять тисяч червiнцiв. Усiм вiдомо, що самi твої самоцвiти коштують удесятеро бiльше. Добре, доведеться тобi коли-небудь звернутись до нас - тодi побачимо.

Ц в i к л о в i ц. Мої самоцвiти? Колекцiя мiнералiв, яку я збирав усе моє життя, щоб вiдписати тепер Кракiвському унiверситету? Коли це багатство, то хiба багатство науки, якiй я служив весь мiй вiк. А грошi? В мене немає iнших, крiм тих, що я заробляю як лiкар, - їх досить, щоб забезпечити життя такого старого, як я.

Р у ж и н с ь к и й. Невже! Твої елiксири продавалися по червiнцю за краплю. Князь Потоцький заплатив тобi тисячу дукатiв, коли ти вилiкував вiд сухот його сина. Та хiба тiльки це!

Ц в i к л о в i ц. Я лiкую всiх, але з бiдних я не беру нiчого.

Р у ж и н с ь к и й. Словом, у тебе є грошi, як у кожного єврея. Нарештi я дам тобi який тiльки хочеш прирiст.

Ц в i к л о в i ц (розводить руками). Не маю, ясновельможний пане...

Р у ж и н с ь к и й (спиняючи гнiв). Так ось яка єврейська вдячнiсть! Багато б ти мав своїх самоцвiтiв i перлiв, коли б не сидiв у Житомирi пiд обороною польських хоругов, пiд обороною Дубровського, що пiднявся проти гайдамакiв, цiд захистом великого ловчого Бранiцького! Чи не ми ж вступилися за вас i пiднялися месниками за вашу кров, коли цiлими рiчками лилася в Лисянцi, Жаботинi, Уманi i по всiй Українi. (Злiсно смiється). Коли хочеш, я подарую тобi, крiм росту, кiлька живих гайдамакiв, щоб ти змiг замордувати їх власними руками в вiдплату за кров твоїх синiв.

Ц в i к л о в i ц (з гiднiстю). Я не купую людської кровi, мiй пане. А щодо вдячнЬстi, ясновельможний пане, щодо вдячностi за кров гайдамацьку, що ллється зараз рiчкою в Коднi, то не за нас ллється ця кров i не за євреїв мститесь ви цьому нещасному народовi... Ви мститеся за свої шкоди та втрати, i євреї - це тiльки один iз записiв у реєстрi цих втрат. Чи не так само пише регiментар Стемпковський у своїм унiверсалi? Не за кров єврейську дорiкає вiн хлопiв, а за те, що позбавили панiв того зиску, що належав їм вiд оренд, якi держали євреї по мiстах та мiстечках панських: "забиваючи жидiв, заподiяли ви панам великi шкоди", - ось чим дорiкає хлопiв вельможний регiментар, а зовсiм не нашою кров'ю. Не євреїв ви жалiєте, а тi грошi, що не встигли з нас дiстати.

Р у ж и н с ь к и й (розлючений i обурений). А, так ось якi слова дозволяє собi єврей, що нажився в Речi Посполитiй! Та ти знаєш, що за цi слова я, шляхтич, граф i каштелян Брацлавський, можу зараз же вiддати тебе на суд трибуналу в Люблiнi або навiть до Стемпковського в Кодню!

Ц в i к л о в i ц (спокiйно). Я був би недостойним мого народу, коли б боявся смертi, та ще в мої лiта.

Р у ж и н с ь к и й. I хто ж обороняє гайдамакiв! Батько, у якого цi звiрi замордували двох синiв! А ти чув коли-небудь, якими лютими муками мордували гайдамаки ваших дiтей i жiнок? Ти зарився в свої книжки та подушки, ти милуєшся з своїх самоцвiтiв i перлiв та дивишся в небо в цю пiдзорну трубу, а не бачиш життя, що лютує пiд твоїми вiкнами.

Ц в i к л о в i ц (з перекривленим вiд муки лицем). Годi...

Р у ж и н с ь к и й. Нi, слухай, коли хочеш бути мудрим. Як одна єврейка кинулася на шию гайдамацi i благала, щоб вiн її помилував, а вiн струсив її з себе i тiльки смiявся, дивлячись, як її забивали...

Ц в i к л о в i ц. Годi! Годi, благаю тебе!

Р у ж и н с ь к и й. А, тепер годi. А ти чув, старий, як в одному селi гайдамаки забили єврея i двох його синiв, а третьому дали в руки пiстоля й обiцяли помилувати, коли вiн заб'є свою матiр?

Ц в i к л о в i ц (падає на килим i ридає). Вийди, благаю тебе.

Р у ж и н с ь к и й (злiсно смiється). Удруге не боронитимеш хлопiв... Прощавай.

Виходить. Велика пауза. Музика.

Ц в i к л о в i ц (пiдводиться). Чого не в силi були зробити любов i пiснi бiдної дiвчини, те зробила ненависть цього чоловiка... Очi мої повнi слiз, я плачу вперше пiсля того, як забито моїх дiтей. (Утирає очi). Але невже ж... невже ж... його правда? Невже ж я справдi тiльки слiпий безумець, що не бачу життя, шукаючи зiр на небi? Вiн не мiг вразити мене сильнiше, але ж нi, нi! Хiба ж я шукаю правди в цих плiснявих книжках та пергаментних сувоях, як нашi раввi або мудрецi Зогара, що тратять весь свiй вiк, щоб знайти таємний розум у мертвих письменах? Проте багато, мабуть, i в мене старої закваски, коли вся моя мудрiсть безмовна перед голосом старої ненавистi. Але що ж дiяти... i розум не власний над серцем, коли воно болить так смертельно. (Сiдає край стола, похиливши голову на руки).

Пауза.

IV

Тихо входить Стеся, не вiдважуючись потривожити Цвiкловiца, стоїть кiлька хвилин мовчки. На лицi її туга, майже розпач, вона ще змарнiла за цей час.

• Предыдущая
• 10/19
• Следующая