Алмазне жорно - Кочерга Иван Антонович - Страница 13

• Предыдущая
• 13/19
• Следующая

Д у б р о в с ь к и й. Мусiю Шенчику! Значить, ти стверджуєш, що нiколи не приставав до гайдамацьких куп i в жодних ексцесах або лотровських вчинках участi не брав?

Ш е н ч й к. Так, ясновельможний пане. Зроду був музика, нiколи чужого не хотiв i за багатим не гнався, - коли мав миску вареникiв, то другої не шукав, ясновельможний пане.

Д у б р о в с ь к и й (хмуро). Добра твоя вдача, Мусiю Шенчику, але вiдкiля ж це в тебе панська камiзелька взялася?

Ш е н ч й к. Що ж, вельможний пане, доводиться i юшку сьорбати, коли риби немає, - прийшлося взяти її за роботу, коли грав у корчмi якимсь добродiям.

Д у б р о в с ь к и й. Ой, чи не зi списами були тi добродiї, Шенчику? А де ж ти пострiчався з цими музиками - це твої давнi товаришi?

Ш е н ч и к. Прокопа Скрягу знав i ранiш, але вкупi не грали нiколи, а про Iлька тiльки чув, що добре грає на скрипцi. I дiйсно, вельможний пане, кращої скрипки немає на цiм боцi.

Д у б р о в с ь к и й. А чого ж це ви опинилися бiля самого кордону? Та ще розпитували корчмаря, як би перебратись на той бiк?

Ш е н ч и к. Що ж, ясновельможний пане, це тiльки чортовi, кажуть, добре грати, сидячи в очеретi, а музикам потрiбнi широкi свiти; тут нашу музику вже чули, хотiли ще подивитись, чи добрi пампушки на тiм боцi.

Д у б р о в с ь к и й. Так. Пане возний, введiть хорунгового товариша Пшепюрковського. (До Скряги, який усмiхається). Здається, ти не дуже весела людина, Прокопе Скряго. Чого ж це ти всмiхаєшся?

Увiходить пан Пшепюрковський з обв'язаною головою, сiдає на мiсце для свiдкiв - праворуч.

С к р я г а. Так, вельможний пане. Каже Шенчик, що нашу музику тут уже чули. Здається менi, що, наприклад, у пана коменданта (показує на Пшепюрковського) од моєї бандури ще й досi в головi гуде.

Пшепюрковський виявляє своє обурення.

Д у б р о в с ь к и й (усмiхається хмуро). Боюсь я, добродiю Скряго, що твоя голова скоро й рада буде густи, та не зможе.

С к р я г а. Що ж, пане, раз козi смерть.

Д у б р о в с ь к и й (перегортаючи справу). А вiдкiля в тебе срiбне люстро, Прокопе Скряго? (Скряга мовчить). Мовчиш? (Перегортає справу). А з ким це ти наводив донських козакiв на пана Спендовського - теж iз троїстою музикою чи вже соло, без акомпанементу?

С к р я г а. Сам наводив, пiвтора лиха.

Д у б р о в с ь к и й. I сам теж бив i грабував?

С к р я г а. Та вже ж не дивився, коли панiв били.

Д у б р о в с ь к и й. Я гадаю, панове, що нiчого його допитувати про iншi його ексцеси та злi вчинки. Пане Пшепюрковський!

Пшепюрковський наближається до стола.

Д у б р о в с ь к и й. В той день, як ви затримали цих музик, ви робили трус навколо, по хуторах?

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Так, ясновельможний пане, робив.

Д у б р о в с ь к и й. Чи не затримали ви яких-небудь спiльникiв цих лотрiв?

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Аякже, вельможний пане, навiть забили одного рiзуна, що збирався втекти за кордон. О, в мене на гайдамакiв жадливе око, пане суддя. В мене такий звичай: бий сороку i ворону - доб'єшся i до ясного сокола.

Д у б р о в с ь к и й. Ви плутаєте, пане товаришу, - той козак, що ви забили, проживає на тiм боцi. А чого це у вас голова зав'язана, пане?

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Це шляхетнi рани, пане суддя, що я одержав у бою з цими розбiйниками й лотрами, не жалкуючи життя для блага короля i Речi Посполитої.

Д у б р о в с ь к и й. I багато, крiм вас, одержало рани?

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще сiм, пане суддя, - два капрали, два шерегових i три жовнiри.

Д у б р о в с ь к и й. (нiбито не знає). То якою ж зброєю заподiяно пановi тi рани?

П ш е п ю р к о в с ь к и й. (збентежений, з досадою). Адже ж пан знає, що бандурою...

Д у б р о в с ь к и й. Не дуже ж шляхетнi тi рани, коли один музика мiг переколошкати бандурою двадцять польських жовнiрiв - цiлу пiд'яздову команду. (Гнiвно). А що ж було б, коли б вас почали лупити ще цимбалами або якби у Скряги була шабля замiсть бандури...

С к р я г а (пiдiймає руку в захватi). О, якби, пiвтора лиха.

П ш е п ю р ко в с ь к и й. (наївно). То коли б пан бачив, яка то бандура... справжня сатана - тридцять струн, всi мiднi.

Д у б р о в с ь к и й. I всi заграли на панськiй головi - добра, мабуть, була музика! Сiдайте.

Пшепюрковський виходить, весь червоний.

Д у б р о в с ь к и й. Прокiп Скряга, що маєш сказати в останньому словi?

С к р я г а. Не вмiю я говорити, пане суддя, i шкода, що нiколи немає в мене того, що менi в той час потрiбно, пiвтора лиха. Якби була в мене в корчмi шабля, то не бачили б ви мене тут, вельможний пане, а коли б тут у мене була бандура, то заспiвав би я вам про Хмельницького або Перебийноса, що засiяли Україну лядськими костями. Але не спiвати менi бiльше на цьому свiтi,- тiльки не загине наша пiсня - ще заспiває її вiльний народ український.

Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведiть злочинцiв i введiть Лук'яна Iлька.

Вартовi виводять Скрягу i Шенчика в середнi дверi i зараз же вводять Iлька, що становиться на мiсцi пiдсудних.

Д у б р о в с ь к и й. Лук'ян Iлько, чи продовжуєш ти стверджувати, що цього (показує) наперстка дала тобi панночка, яку ти нiбито вирятував в Яблунцях пiд час грабування гайдамаками замку пана Калиновича?

I л ь к о. Так, ясновельможний пане.

Д у б р о в с ь к и й. Значить, ти признаєшся, що був укупi з рiзунами, що грабували цей замок?

I л ь к о. (помовчавши). Так, я був у цьому загонi музикою.

Д у б р о в с ь к и й. (суворо). А ти знаєш, якi великi кривди i шкоди вчинили гайдамаки в цьому замку? Ти знаєш, що не тiльки все пограбували i зруйнували - золото, перли i шати коштовнi, - але, не дбаючи про страх божий, майже двадцять чоловiка забили i на смерть замордували, шляхетних жiнок згвалтували. Важко ж повiрити, що ти вийшов з чистими руками з цього кривавого пекла.

I л ь к о. Я був музикою, вельможний пане, а коли б хотiв убивати або гвалтувати, то не вирятував би од товаришiв тiєї панночки.

Д у б р о в с ь к и й. I ти мiг би пiзнати цю панночку?

I л ь к о. (палко). Я пiзнав би її серед тисячi дiвчат. Приведiть сюди тисячу красунь i поставте їх рядом, я пiдiйду й одразу пiзнаю ту, що дала менi наперсток тiєї незабутньої ночi.

Д у б р о в с ь к и й. Це ще не доказ: ти мiг її бачити там, коли хто-небудь iнший рятував її вiд гайдамакiв - шляхетний рицар, а не рiзун, як ти. Чи знаєш ти, як її iм'я?

I л ь к о. Так, знаю. Гельця. Але хто вона i якого роду - не знаю, та й не думав про це, коли нiс її, тремтячу й непритомну, при свiтлi пожежi серед руйнування й крику.

Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведiть його поки в кордегардiю. (Iлька виводять у середнi дверi). Попросiть графиню Брагiнську.

IV

У залi напружена увага.

Возний iде в дверi праворуч, i через хвилину входить графиня Брагiнська, блiда й схвильована, але спокiйна на вигляд. Вона зупиняється недалеко вiд стола.

Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи знайомий вам цей наперсток?

Б р а г i н с ь к а (ще наближається до стола). Так -це мiй наперсток.

Д у б р о в с ь к и й. Коли так, то розкажiть судовi, кому ви його вiддали.

Б р а г i н с ь к а (починає розказувати спочатку тихо й нерiшучо, а далi все бiльш переконливо i натхненно. Обстанова суду, урочистiсть моменту i загальна увага надають її словам виразностi закiнченої промови). Тiєї жахливої ночi я сидiла одна в своїй кiмнатi, роздягаючись перед сном. Золотий наперсток залишився на пальцi, бо перед тим я гаптувала кошулю... Зненацька страшенний гвалт залунав по замку i захитав його стiни... галас, тупiт, стрiльба розлагалися з усiх бокiв. Мов безумна, вихопилася я з свiтлицi i побiгла в парк... Але в ту ж мить двоє чи троє гайдамакiв схопили мене на руки i понесли в темряву ночi... (Не може продовжувати вiд хвилювання). Даремно я билася в їхнiх руках i кликала на порятунок. Звiдусiль чула стогони i крики... i крiзь гiлля дерев червонiла висока заграва. I враз, коли я вже втратила надiю i майже була непритомна, з'явився невiдомий рицар. Одним могучим ударом уразив вiн лотрiв i вихопив мене з їхнiх рук. Обгорнувши своєю кереєю, однiс вiн мене в сусiднє село i залишив там у безпецi... I перше нiж зайнялася зоря, вiн зник так само несподiвано, як i з'явився. I тiльки, прощаючись, спитав моє iм'я на спомин. Три речi дала я тодi йому на спомин - цей наперсток, моє iм'я... i... (зупиняється, дуже тихо) i мiй поцiлунок, бо нiчого бiльше не було в мене в той час. Але вся моя душа належить цьому рицаревi з тiєї пори, - i йому досить тiльки прийти, щоб повести мене за собою, куди вiн схоче.

• Предыдущая
• 13/19
• Следующая