Майстри часу - Кочерга Иван Антонович - Страница 17

• Предыдущая
• 17/19
• Следующая

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Яка дурниця! Я не лiчиль. Для мене це були тi пiвгодини, на якi спiзнився мiй поїзд. (Дiстає з кишенi пачку листiв i телеграм). Все гаразд. Час знову служить менi, як ранiш. Я знову - майстер часу.

Ю р к е в и ч. Так, але ж вашi справи йшли, як видно, непогано. Хтось менi казав, що ви були десь головним iнженером, мали свiй автомобiль i таке iнше. Чому ж ви тодi не поїхали додому?

К а р ф у н к е л ь. Чому? Чому?.. Я мусиль чекати.

Ю р к е в и ч. Де? На станцiї?

К а р ф у н к е л ь (нiяково). Нi... в iншому... в iншому мiсцi.

Ю р к е в и ч. А! Розумiю. В такому - з гратами. I довго ви... сидiли?

К а р ф у н к е л ь. Я ж казав вам, що я не лiчиль цих дурних рокiв. (Одвертається невдоволений). Це все проходиль, i сьогоднi я їду. Я їду в Гейдельберг, де збудую нарештi мiй генiальний годинник. О! Великий дзигармайстер Тобiас Рамiнгер чекає моїх рисункiв, i пiслязавтра ми почнемо роботу. I тодi - i тодi свiт пiзнає, що таке час. Люди пiзнають, чому пiвгодини тривають часом довше, нiж десять рокiв, i чому десять рокiв старого такi не схожi на десять рокiв юнака. Але ми це змiнимо. Ми пiдкоримо час дужчим i розумним - ми, майстри часу, що будемо панувати на землi. I тодi свiт уславить мене - першого майстра часу - Тобiаса Карфункеля. Прощайте, майн гер, назавжди.

Ю р к е в и ч. Дивiться, не довелося б повернутись.

V

Вiдчиняються дверi, i двоє робiтникiв вносять величезний ящик, весь облiплений ярликами з закордонними написами. Слiдом за ними входить Лiда. Тепер їй 36 рокiв. Вона не те що постарiла, але змарнiла, риси обличчя пом'якшали, легка тiнь мудростi й суму лягає часом навколо її губ.

Р о б i т н и к и. Єсть, товаришу директор, - в цiлостi. (Ставлять на пiдлогу). Важкий, диявол!

Л i д а. Добре, добре. Iдiть же приготуйте грузовик.

Ю р к е в и ч (кидається до Лiди). Лiдо!

Вона озирається, не розумiючи, потiм скрикує i пiдходить до нього. Вiн бере її обидвi руки i веде на авансцену. I так стоять вони, побравшись за руки, дивлячись мовчки одне на одного. Далека музика.

Ю р к е в и ч. Лiдо!.. Яка зустрiч! Лiдо! Невже це знову ти!.. Знову ти, на оцiй самiй станцiї, де ми стiльки пережили, стiльки зазнали i муки, i щастя... Коли це було - вчора? Чи десять рокiв тому?

Л i д а (усмiхаючись). А ти все такий же - по-давньому ворогуєш проти часу?

Ю р к е в и ч. О, нi, я тiльки намагаюся зрозумiти його капризи... Як майстер Карфункель. Ну, то розкажи ж, розкажи про себе, моя дорога. (Озирається на ящик).

Л i д а. Дивуєшся? Це, мiй друже, iнкубатор, виводити курчат. Поки що виписали з-за кордону, а тепер придивимося, навчимося - i самi такий же зробимо. Так ти ж не знаєш: я тепер директор пташиного радгоспу.

Ю р к е в и ч. Так, так, я вже чув.

Л i д а. Цей для нас малий. Нам потрiбно принаймнi на тридцять тисяч яєць, а цей всього лише на три тисячi шiстсот. Адже ж господарство, в нас росте. Ти знаєш - курку чекає велике майбутнє. Вона повинна нагодувати - i як ще нагодувати! - наших трудящих. Пташине господарство найвигiднiше, найскорiше щодо результатiв.

Ю р к е в ич. Ти, як Генрiх IV, мрiєш про курку в супi у кожнiй хатi.

Л i д а. Що там твiй -Генрiх! Нiякому Генрiховi й не снилося, що може дати лише один такий радгосп, як наш. Їдьмо до нас - я тобi покажу наше господарство. Нашi iнкубатори, палiсадники, де гуляють кури, пташники, де вони зимують, "брудергауз" - пансiон для молодих курчат. Кожна майже курка несе в нас по сто п'ятдесят, по двiстi яєць на рiк. Ось i порахуй - скiльки м'яса i скiльки яєць. Дев'ять пудiв курячого м'яса i пiвпуда яєць на рiк вiд однiєї лише курки! А в нас їх п'ятнадцять тисяч штук - i все племiннi. Значить, на рiк сто тридцять п'ять тисяч пудiв самого лише м'яса. Але ж це тiльки початок. Через два-три роки ми дамо пiвмiльйона, мiльйон пудiв м'яса!

Ю р к е в и ч. Мила Лiдо! Ти все така ж палка - i на вiйнi, i в мирний час.

Л i д а (сумно посмiхається). Смiєшся... Так, колись воювала, весь Сибiр, Забайкалля конем проїхала, з Врангелем билася, з Колчаком, японцями. А тепер - куряча мама, квочка, курчат виводжу. (Одвертається).

Ю р к е в и ч. Та що ти, люба! Хiба я хотiв тебе образити.

Л i д а (зiтхнувши). Нiчого. Ну, а ти як? Та я знаю, читала - став вiдомим письменником. Чула про твої успiхи. Про тебе говорять, пишуть...

Ю р к е в и ч. I лають при цьому чимало.

Л i д а. Вартий, мабуть, коли лають... Не збивайся з дороги... Так, рiзнi в нас вийшли шляхи.

Ю р к е в и ч (лагiдно). Ти сама свiй вибрала, Лiдо...

Л i д а (знову повеселiвши). Так, а де ж ця моя красуня? Я й забула зовсiм про неї. Товаришу Таратуто, агов!

Ю р к е в и ч (здивовано). Як, Таратута? Та хiба вiн тут?

Л i д а. Ну, аякже! Вiн у нас i завгосп, i завтранспорту, i оператор по виводженню курчат.

Ю р к е в и ч. Таратута виводить курчат! Таратута - гроза всiх курей, куряча смерть, а тепер... Чудеса! Курчат виводить.

Л i д а. Та ще як виводить! За кожним немов нянька ходить.

Ю р к е в и ч. I не давить?

VI

Цiєї хвилини входить Таратута. Як i колись, веселий i шумний. В руках у нього середнiх розмiрiв ящик, теж з закордонними наліпками.

Л i д а. Ну, що? Ну, що? Як вона, Таратуто? Доїхала добре, наша принцеса?

Т а р а т у т а (весело). Живiсiнька! Живенька бувша принцеса, нетрудовий елемент. Балакає. Ми з неї швиденько пролетарку й ударницю зро... (Помiчає Юркевича). Га! Кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Ха-ха-ха! Яким вiтром! Чудеса - i все на свiтi!

Ю р к е в и ч. Таратуто! Друже мiй любий! (Цiлуються i довго тиснуть один одному руки). Та невже ж ти споважнiв i на землю сiв?

Т а р а т у т а. Ох, сiв, товаришу Юркевич, та ще як сiв - прямо на курячi яйця. Часи тепер, брат, не тi - i все на свiтi.

Ю р к е в и ч. Але ж ти перемiг час, Таратуто.

Т а р а т у т а. Де його перемогти! В нього, браток, свої закони - ач куди привiв - соцiалiзм будуємо.

Ю р к е в и ч. Ну то й добре. Адже ж ти сам за нього свого часу бився - мчав йому назустрiч i по шляхах, i без шляхiв.

Т а р а т у т а (у захватi). А якi ж часи були, товаришу Юркевич, якi часи! Ех! Пам'ятаєш, товаришу директор, нашу молодiсть? Як скакали, не жалiючи голови, без дорiг, через степ, через час, через усе на свiтi. Тiльки вiтер у вухах свистiв та роки мигтiли. Ех, навiть згадати - так дух забиває!

Л i д а. Так... Неповторнi були роки... легенда... казка...

Ю р к е в и ч. Та не весь же вiк мчати, Таратуто, треба ж колись i приїхати. Для того й революцiю робимо, щоб потiм будувати. А то виходить Бернштейнiвська теорiя - рух, мовляв, усе, а мета - нiщо. Тiльки б, мовляв, їхати.

Т а р а т у т а (зiхтає). Так-то воно так, товаришу Юркевич, а все-таки як подумати... Чим я був i до чого дiйшов. Ех! Мчав через поля i гори, скiльки курей передушив на своєму вiку, а тепер сам квочкою став. Курчат виводжу в iнкубаторi. На яйцях сиджу, як курка.

Ю р к е в и ч. Це тобi вiдплата, Таратуто, за курячi душі.

Л i д а (смiється). Та годi тобi, Таратуто, пора. Покажи менi краще нашу принцесу.

Ю р к е в й ч. Та яку принцесу? Боже мiй, невже?

Т а р а т у т а. Бувшу, товаришу директор. Зводьте. (Знiмає передню стiну з ящика i ставить його на стiл). Ех, щастя твоє, ципочко, що не попалася ти менi десять рокiв тому. Лежала б ти догори нiжками - i ваших нет.

Л i д а (смiється). А яка ж красуня - дивись, дивись, Лесю! Дивись, яка розкiш!

Ю р к е в и ч. Курка!

Л i д а. Ну, звичайно ж, курка. Це наша принцеса Буль-Буль ель Газар, - пам'ятаєш?

Ю р к е в и ч. Та що ти!

Л i д а. Пам'ятаєш, як ти промiняв мене колись на курку, ну, а тепер...

• Предыдущая
• 17/19
• Следующая