Ярослав Мудрий - Кочерга Иван Антонович - Страница 4

• Предыдущая
• 4/18
• Следующая

А н н а

Ця дiвчина? Спитай у неї сам.

Мене ж облиш.

Г а р а л ь д

О, дiвчина чудова...

Так ось куди судьба мене тягла...

(Стоїть приголомшений).

З лiвого боку вертається почет Iнгiгерди. Попереду йде сама Iнгiгерда поряд iз збентеженою Єлизаветою, яка, винувато похиливши голову, слухає догану матерi.

I н г i г е р д а

Яка ганьба! До церкви не прийшла,

В святi часи ганяєш десь по ловах,

Немов хлопчак який дурноголовий!

Де розум твiй? Як смiла в божий храм

Ти увiйти з оцим нечистим птахом?

А ще князiвна! Дiвчина! Що ж там

Подумали про тебе всi монахи!

Є л и з а в е т а

(крiзь сльози).

Пробач менi... не знала...

Г а р а л ь д

(швидко пiдходить до Iнгiгерди i схиляється перед нею на одне колiно).

Королево!

I н г i г е р д а

(здивовано).

Та це ж Гаральд! Гаральде, звiдки ти

У Києвi з'явився полудневiм,

Пiвнiчний гiсть вiд конунгiв-братiв?

Г а р а л ь д

(цiлує край її сукнi).

Багато де я мандрував i бився,

В Сiцiлiї, у грецького царя,

З того часу, як переплив моря

I з родичами злими посварився.

I ось до вас свiй човен повернув,

В Гардарику 1 шукати талану.

Тобi клянусь служити чесно й твердо,-

Чи прихистиш вигнанця, Iнгiгердо?

1 Давня скандiнавська назва Русi.

I н г i г е р д а

Бажаний гiсть, тебе я бачить рада,

Гаральде, син Сiгурда, смiлий князь.

I Ярослав, я певна, в слушний час

Як вернеться, знайде тобi посаду.

Г а р а л ь д

(пiдводиться з колiн).

Тобi мiй меч i все життя моє!

Є л и з а в е т а

(скрикує).

Ай! боже мiй! Вiн дряпає, клює!

Вiзьми його! Не можу далi я!

Г а р а л ь д

Дозволь менi!

(Обережно забирає сокола).

Бiдняточко моє!

Рука в кровi! Хiба ж їх можна брати

Без рукавички - гей, вiзьми, Рулав!

(Передає сокола джурi).

Але стривай! У лiсi ж не була ти,

I я тодi не за тобою мчав...

А звiдки ж сокiл...

О, яка пригода!

(Оглядається i бачить Анну, яка смiється).

Це, значить, ти його передала!

О королево! Знов тобi хвала

За двох дочок прекраснiшої вроди!

Як ти сама, Олафова дочка.

I н г i г е р д а

Так - Анна це, а це Єлизавета.

Га р а льд

(палко).

Єлизавета! Єлизiф! Яка,

Яка ж вона прекрасна! Так, мене ти

Сюди на щастя, доле, привела!

О вiщi дiви Долi i Часу,

Вердандi, мудра дiва днiв бiжучих,

Ти провела мене крiзь лiс дрiмучий,

Щоб я знайшов життя мого красу!

Я мчав крiзь лiс, крiзь гори i долини,

Немов ловець на ловах соколиних,

А сокiл цей, що так мене манив,

На iншу руку раптом пересiв.

I щоб здобути руку цю дiвочу,

Пройду я свiт вiд пiвдня до пiвночi,

Своїм човном схвилюю всi моря,

Здобуду свiт, корону, перли, славу,

I все для тебе, донька Ярослава,

Лиш покохай мене, моя зоря!

(Бере за руку Єлизавету, зазираючи їй у вiчi).

IV

Раптом чути дзвiн багатьох дзвонiв, сурми, вiтальнi крики. Всi кидаються до арок.

I н г i г е р д а

Це князь! Це вiн! Мерщiй подати конi!

Назустрiч всi! Ходiм, Гаральде! Донi!

Всi швидко йдуть до виходу.

Лиш один Микита залишається в галереї.

Вiн дивиться задумливо крiзь арки.

М и к и т а

Настав мiй час... бажаний час вiдплати

За кривди всi, що Новгород зазнав...

Та хочу все ж тепер я сам пiзнати,

Чим вiн людей отак причарував,

Владика Русi, мудрий Ярослав...

Але в цей час, рiшучий i врочистий,

Чого ж мiй дух збентежений охляв...

Бо ясний ангел, лагiдний i чистий,

Тебе закрив вiд мене, Ярослав...

Завiса.

ДIЯ ДРУГА

"ЗАКОН I БЛАГОДАТЬ"

1030 р.

Луг перед брамою княжого терема - замку в Києвi. Його мури iз скупо прорiзаними де-не-де подвiйними вiкнами вiзантiйського стилю, з пiвкруглим верхом i колонкою посерединi здiймаються в глибинi лугу. Внизу, пiд широко розкинутим гiллям величезного дуба - глибока арка брами, входу до княжого двору. За рогом замку праворуч, через низеньку огорожу з двох чи трьох брусiв, видно крутий обрив - яр, за ним вiддаля, на сусiдньому горбi - величний храм

богородицi десятинної з золотими банями та iншi будiвлi. З лiвого боку лугу, на першому планi, на гранiтному пiдмурку - велика мармурова статуя лежачого лева. Навколо постаменту мармуровi лави з рiзьбленими спинками. Лiтнiй ранок.

І

За сценою далекий спiв дiвчат. З ворiт замку звуки сурм, i зараз же по тому з брами виходить загiн княжої варти, яка стає обабiч входу. А за хвилю з брами виходить сам Ярослав у супроводi Сильвестра i Микити, який iде позаду. Ярослав трохи кульгає на праву ногу. Ще далi - два боярини: Мирослав i Слав'ята.

Я р о с л а в

(до Сильвестра).

То скiльки ж книг сьогоднi вже готовi,

I чи багато почали писать?

С и л ь в е с т р

Готово п'ять книжок, великий княже:

"Златая цепь", слова святих отцiв,

Козьми Iндикоплова мандрування.

Ця книга дуже рiдка й дорога,

Дiянiя Дiгенiса Акрiта I

"Шестоднев" болгарського попа.

Я р о с л а в

Великий труд. Спасибi, мудрий отче,

Корисних книг замало ще у нас.

I добрiй книзi бiльше я радiю,

Нiж золоту в коморi. А проте

I по книжках казок багато рiзних,

Яких в життi, напевно, не знайти.

М и к и т а

Зате в життi бракує часом правди,

I казка це поправити спiшить,

Бо ж тiльки в казцi дiстає вiдплату

За добрi вчинки справедливий муж.

Я р о с л а в

(суворо).

За зло й добро вiдплачує создатель,

Вiн воздає по правдi коємуж.

(До Сильвестра).

Хто це такий?

С и л ь в е с т р

Ти наказав знайти

Якогось мужа, хитра i розумна,

Щоб мiг тобi в нарядi послужить,

Зовуть його Микита, книги знає,

В художествi iскусен, а проте,

Хоч зараз мнiх, мабуть, служив i в ратi,

Бо часом, як почне рубати,-

Страшнi дуби, мов цурки, розсiка.

Я р о с л а в

(до Микити).

Ти київський?

М и к и т а

(хмуро).

Нi, княже господине,

Не iмам града здє...

Я р о с л а в

(глузливо).

Небесного взискуєш?

Ну що ж, приходь - писатимеш менi.

Так, запиши i зараз

(подає Микитi маленьку книжку й олiвця)

мудре слово.

"Ранiш закон, а потiм благодать".

Менi казав це пiп iз Берестова,

Іларiон 1, гораздо мудрий муж.

"Ранiш закон, а потiм благодать..."

Ще запиши: "Червенськi гради взять;

Поставити на Росi города,

Щоб степова спинилася орда..."

До речi - час подумать i про Юр'ев,

Що я оце на Чюдi заснував.

А де ж Слав'ята?..

1 Іларiон - церковний письменник, перший митрополит iз руських. Автор "Слова о законi i благодатi" - високохудожнього патрiотичного ораторського твору (написано мiж 1037-1050 рр.), в якому прославлено Руську землю, князя Володимира, що запровадив християнство на Русi i об'єднав, змiцнив державу.

С л а в ' я т а

(наближається).

Тут, великий княже.

Я р о с л а в

Чи не знайшов городника менi

Послати в Юр'єв? Треба мужа хитра

I вмiлого, щоб город мiг зрубить.

• Предыдущая
• 4/18
• Следующая