Выбери любимый жанр

Бікфордів світ - Курков Андрей Юрьевич - Страница 36


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

36

– Ну йди, йди сюди! – покликав Харитонов його й опустив руку до підлоги, наче тримав у пальцях якусь приманку.

Щур повів вусами і зробив дві короткі перебіжки, після чого зупинився, дивлячись на мандрівця вже з іншого боку.

Харитонов дістав із ящика картоплю, розрізав її ножем, який лежав на столику, і кинув шматочок звірятку.

Щур неспішно підібрався до картоплі й з'їв її.

Мандрівець відрізав іще шматочок і кинув уже ближче.

Щур спокійно перейшов на нове місце і теж з'їв.

Третій шматочок Харитонов поклав на долоню і простягнув, нахилившись у бік звірятка.

Щур уважно подивився мандрівцеві у вічі, після цього підбіг до долоні й, знявши передніми лапками з неї шматочок картоплі, тут же його з'їв.

Харитонов зрадів тому, що щур його не боїться і, можливо, вважає своїм другом.

Ще півгодини він годував звірка з долоні, поки той не наситився і не зник за дверима.

Відчуття самотності знову пройшло у Харитонова, розум просвітлів, і він зрозумів, що йому треба робити. А робити треба було ось що: все-таки довідатися про назву міста, знайти карту й визначити, де розташоване місто, щоб знати, в якому напрямі йти далі. Так! І ще необхідно точно визначити місяць і рік. А потім знову в дорогу, спочатку в Москву, де він віддасть твори композитора з Музлага і там же, напевно, дізнається, куди йти далі. Там він зможе і вирішити остаточно, підпалювати цей шнур чи ні. Не все ж життя Харитонову тягнути його!

Тут же знайшовши шматочок коричневого брикетного мила, мандрівець відмив, наскільки міг, ноги й босоніж повернувся до кімнати. Сів на кушетку, погасав поглядом навкруги, думаючи про свіжі онучі, помітив у кутку пачку газет, узяв кілька й, обмотавши навколо ніг, узув чоботи.

Підійшов до вікна. На вулиці було тихо й безлюдно. Захотілося вийти прогулятись.

Швидко спустився по скрипучих дерев'яних сходах і виглянув надвір.

Нікого.

Бруківка була ще мокра від недавнього дощу. Повітря пахло вогкістю і вдихалося важко, як туман.

Пройшовши метрів триста, Харитонов опинився на черговому розпутті, перед ліхтарним стовпом, на верхівці якого висіли два ліхтарі, що вечорами освітлювали роздвоєння вулиці. На висоті метра від землі до стовпа було приклеєне оголошення. Харитонов підійшов ближче, присів навпочіпки.

«Піонери і жовтенята! – прочитав він на білому аркуші паперу. – Юні ленінці та дзержинці! Сміливо викривайте своїх батьків, братів і сестер, бабусь і дідусів! Стежте, щоб усі вони вчасно йшли на роботу або навчання і вчасно повертались! А якщо хтось із них украде що-небудь на фабриці або заводі, де вони працюють, негайно біжіть до вашого вожатого. Розкажіть усе як є і не бійтесь, якщо після цього ви залишитеся без батьків. Піонерська і жовтенятська організації міста з радістю вам їх замінять!»

Дочитавши, Харитонов звівся на ноги і з сумнівом поглянув на вибір шляху, що відкрився перед ним: дві вулички з двоповерховими дерев'яними будинками. І раптом у вухах задзвенів знайомий звук, який змусив напружитись і приготуватися до гіршого. Десь попереду, поза видимістю, цокали по камінню коні. І Харитонов щодуху помчав назад, на проспект Свободи, ковзаючись по мокрій бруківці. Швидко відшукавши свій будинок, він забіг усередину і, гуркочучи чобітьми по сходинках, піднявся на другий поверх.

Відсапався вже в кімнаті на зеленій кушетці.

Через кілька хвилин цокіт копит досяг його будинку і поступово затих десь удалині.

На вулиці вже було тихо, але Харитонова все ще бив озноб. Уперше він не міг опанувати себе, не зовсім іще розуміючи, звідки взявся в нім цей тваринний страх, це почуття зацькованого звіра, загнаного в пастку.

І тут у кутку кімнати щось зашаруділо, і мандрівець побачив, що давній його знайомий, щур, забрався на пачку газет і звідти співчутливо дивився на нього.

Харитонов узяв його на руки, посадив до себе на коліна й почав гладити жорстку сіру відполіровану спинку звірка.

Так поступово затих у нім страх, і в душі знову запанував мир і спокійне бажання жити.

Наближався вечір, згущуючи вуличні барви й порушуючи прозорість повітря. Помітивши, що в будинках навпроти засвітилися два вікна, Харитонов теж увімкнув світло, і відразу всі речі в кімнаті мовби ожили, змінили забарвлення, створивши тим самим якийсь неповторний заколисуючий затишок. Зелена кушетка при м'якому світлі маленької лампочки, що звисала з низької стелі, здалася пухнастою. Стіл, овальний коричневий стіл, на який Харитонов раніше й уваги не звернув, мінився полірованим блиском, а стіни, обклеєні газетами, раптом склали єдиний чотиристінний килим із рівномірними візерунками з бісерних рядків текстів і прямокутників фотографій на злегка пожовклому тлі. На залізному полуторному ліжку з хромованими спинками, увінчаними важкими литими кулями, пірамідою було викладено три подушки, на верхній був вишитий червоно-зелений півник, і лише покривало – полотно хворобливо-салатового кольору – тривожило око і трохи порушувало створену ідилію.

Незабаром, порушивши тишу, зазвучали кроки людей по бруківці. Грюкнули двері в будинку і заскрипіли дерев'яні сходинки.

Зайшла Євдокія і, привітно кивнувши гостю, з двома сумками в руках зникла на кухні. Звідти вже вийшла переодягненою, тримаючи в руці тільки одну матер'яну сумку.

– Ну як, не нудьгувалось? – дивлячись благальними очима, запитала вона.

– Якось ні, – загальмовано відповів Харитонов. – Прогулявся трохи.

– Ну нічого, зараз я вечерю наварю.

Після вечері, що складалася знову з вареної картоплі з хлібом, вона віднесла посуд і, знову всівшись за стіл, дістала з матер'яної сумки дивну сорочку хворобливо-салатового кольору з дуже довгими рукавами. Власне, це була і не сорочка, а щось середнє між зимовою солдатською білизною і светром, оскільки одягалася вона через голову і доходила майже до колін.

У руках Євдокії з'явилися великі кравецькі ножиці, й вона заклацала ними, вкорочуючи сорочку на добрих півметра. Харитонов мовчки стежив за її діями, насолоджуючись домашнім затишком.

Укоротивши сорочку, жінка попросила Василя прикласти її до себе й зробила надрізи на рукавах, позначаючи, на скільки вони мають бути вкорочені. Потім звичними рухами вона відрізала зайве у рукавів і попросила Харитонова приміряти.

Сорочка виявилась саме якраз і дуже теплою. Він із вдячністю подивився на жінку – першу жінку, що потурбувалася про нього. Захотів поцілувати її, простягнув руки, пригорнув до себе. І вона обняла його. Так, обнявшись, стояли вони довго, поки не втомилися ноги. Стояли й мовчали, боячись сказати щось невлад. Потім знову всілися за стіл, дивлячись одне на одного вже іншими очима.

Євдокія дістала із сумки ще одну таку сорочку й почала її вкорочувати, раз у раз підводячи теплий погляд на Харитонова.

– Щось дивні вони якісь! – сказав він, кивнувши на сорочку в руках у жінки.

– Гамівки, – Євдокія знизала плечима. – Наша продукція.

– Гамівки?! – не зрозумівши, перепитав Василь.

– Ну, як їх там за ярликом звати – гамівні сорочки загального користування, – пояснила вона. – У нас же тут найбільша трикотажна фабрика гамівних сорочок. Майже все населення там працює. А збираються ще нові цехи побудувати, кажуть, не вистачає ж бо продукції. Більше в братні країни відправлятимемо тоді.

– Чи ти ба! – здивувався Харитонов і окинув поглядом сорочку, в яку тепер був одягнений. – А нічого, тепла!

– Звичайно, тепла! – всміхнулась Євдокія, закінчуючи вкорочувати другу сорочку. – А ця мені на майбутнє буде.

– А навіщо їх так багато? – раптом запитав Харитонов, замислившись.

– А звідкіль я знаю?! – нахилила голову Євдокія. – План щороку збільшують, значить, носять їх люди. Ну давай уже спати лягати, а то мені завтра в першу йти, – додала вона рішуче.

Харитонов підвівся. Зняв сорочку, скинув гімнастерку та чоботи й сором'язливо глянув на хазяйку.

Євдокія, що залишилася вже в нічній сорочці, що ледве доходила до колін, розстилала ліжко.

36
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело