Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років - Жадан Сергій - Страница 22
- Предыдущая
- 22/27
- Следующая
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:
22
6.
хто вигадав цих купідонів
товстих мов курчата-бройлери
ці ямочки на щоках і сідницях
смішні малолітні повії
з жуйкою за зубами
у вологих від хіті стрінгах
перші ознаки старіння
у зморшках від тісних бретелей
ці стріли і луки
цілком іграшкові
напомаджені посмішки
застигають на склі
як розчавлені черви
хто вигадав цю солодкість яку
хочеться різко запити
чимось високого градусу
у пошуках дому
в тебе нема перевізника
у пошуках справжності
ти завжди собі провідник
чи напівпровідник
сякої-такої правди
7.
таке безробіття довкола
а в мене купа роботи
я на колії часу
стрілочником
працюю
пропускаю товарняки
запаковані втомою літ
часами швидкі поїзди
із хвилинами тихої радості
й електрички
забиті ущерть
щоденною працею
на колії часу
де я день у день
переводжу стрілки
чекаючи потай
швидкого як світло експресу
8.
ніщо не дивує
до жаху ніщо
голова у пошуках льоду
в яку точку бити
га?
не знаєте? і з вами таке буває?
ні, месьє, мені не потрібна допомога
просто зараз піде дощ
ви чуєте як він стукає у браму?
9.
Пиши мені. Я все тобі прощу.
Твої сліди у пошуках дощу
заплутані між вуличок і храмів,
загублені колись у Нотердамі
Пиши мені. Я все тобі прощу.
Я не умію жити без тепла.
Така була як літо. І пішла.
Лиши мені хоч чайника зі свистом.
А може, я загорнусь падолистом.
Бо не умію жити без тепла.
Ніхто не прочитає ці листи.
В Парижі зимно. Деренчать дроти.
Так вітряно. А дір не залатати.
Кошлаті тіні сунуться до хати.
Дзвінок у двері. Все-таки не ти.
Тут уночі не гасять ліхтарі.
Я при вікні немов при вівтарі.
В кімнаті, нашпигованій книжками,
(ти їх також торкалася руками).
Мої зізнання пізні і старі.
Тут уночі не гасять ліхтарі.
10.
жінка завжди одна
хоч і має обличчя різні
очі посмішки імена
ранні втрати докори пізні
і розміри обручок на
безіменному пальці
жінка завжди та сама
вона
як лунка в піску
як слід від стопи
як глечик
що ні на що не придасться
хіба що
бути розбитим
на щастя
11.
капітани піщаних пустель
засинають з розплющеними очима
ясними
неначе сигнальні вогні
аби перелітні птахи
уночі
не збивалися з лету
12.
кошеня на долоні
завбільшки з клубочок вовни
ніжність лиже шорстким язиком
ніжність стискає горло і груди
як ремінь безпеки
як шаль айседори
і засинає отут
під адамовим яблуком
13.
сни
приходять
навідують
як нав’язливі родичі
в лікарняній палаті
каламутять воду у склянці
приносять
щоразу нові непотрібні речі
рахують дні немов волосини
чорна чи сива
сни
осідають на очі
попелом якого-небудь вулкану
з якоїсь Ісландії
впиваються п’явками
як не в п’яти
то в серце
і цмулять по краплі
крізь соломини
і довгі судини крапельниць
ходять
насліпо коридорами
білої пам’яті
де сніги у садах
де цвіт у снігах
де вмирають і плачуть
кохають
кохаються
і просять любові
хоч краплю
хоч грам
хоч дещицю
14.
все тут інакше
дерева не ті
трави інші
озера як очі пророка
все тут тобою одним
єдинопобачене
першопочуте
жовтий дим пливе над водою
сині чайки торгують криком
рожеві слони
йдуть по хмарах до водопою
15.
мені насправді нічого не треба
ти не мусиш доводити
правоти чи провини
просто лишайся і дихай
гострим повітрям
напоєним
світлом далеких зірок
на одній із зупинок
богом забутих станцій
куди довелось утікати
бо немає такого спокою
що би втечею не обернувся
16.
по чім каятись господи
каюсь був вітром
свічі гасив
тривожив спіднички дівчатам
каюсь вогнем був
розпалював в жилах пожежу
був я водою
топив своє серце невпинно
темінню був
розчинявся у чорному крику
але ж і світлом
що тихо тріпоче на віях
каюсь був вітром
був вітром
22
- Предыдущая
- 22/27
- Следующая
