Шмагія - Олди Генри Лайон - Страница 53
- Предыдущая
- 53/73
- Следующая
Загуляв? «Перевіряє здогад», як заявив, ідучи, напарникові, що ніжився в ліжку? П’є гірку, ображений на Меліс?!
Качається під тином у подобі дитини?!
Умовити відьму взяти участь у пошуках виявилося дуже просто. Головне було перечекати, поки руда зійде сходами гордині на галерею згоди. Ніколи! Та щоб він пропав, мерзотник! Нехай його Нагляд Сімох шукає! Хто, я?! Швидше голову виголю, обмажуся дьогтем, обкачаюся в пір’ї і… Ну, хіба що виключно з поваги до вас, майстре Андреа! Ходімо мерщій, уже зовсім темно… Я його, сучого сина, у пітьмі зачую, він тарганами смердить!
Вони йшли в супроводі слуги зі смолоскипом. Можна було обійтися без зайвої помпезності: «вороняче баньши» чудово прозирало крізь будь-яку пітьму. Та й зелені очиська Меліс світилися, як у тхора на полюванні. Але тут затявся Леонард Швелер. Став стіною і нікуди не пускав, поки Цетинка кульгала до брата, Шишмар бігав у дім топталів Воротняків, а стара Воротнячиха виділяла «благодійникові» молодшого онука в супровід. Тепер неймовірно гордий онук тупотів попереду, здіймаючи над головою смолоскип. Тупотів хлопець чудово, позначалася спадковість, а світив кепсько.
Вулички-завулки спліталися щільним ятером.
Три рибки пливли крізь тенета, проникаючи всередину.
За мостом, ближче до центру міста, зробилося гамірно. Голодні, але щасливі ятричани готувалися гідно завершити Пісний Четвер. У багатьох очі палали яскравіше, ніж у відьми – не запалом пошуку, а передчуттям нічної обжерливості. Ліхтарники з довгими тичками запалювали на стовпах лампади-фітільєри. У сквері Трьох Судових Органів співали пісні на вірші славного Адальберта, здебільшого застільні. Теж, видно, готувалися. Великий поет насолоджувався власною величчю з висоти постаменту, густо прикрашений голубами й воронням. Слава вимагає жертв. Малефік це розумів краще за інших. Меліс ішла, як по струночці, начхати їй було на метушню, зате чаклун страждав за двох. Його впізнавали, здоровкалися, прославляли та звеличували. Надягати личину ліньки було, а відповідати кожному – язик заплітався. Спина боліла від поклонів.
Андреа гукнув хлопчині зі смолоскипом, щоб відійшов подалі, зітхнув з полегшенням.
Без підсвічування тягар слави не так натирав шию.
– Ви впевнені, що не схибите, голубонько? – чаклуна збентежило, що відьма рушила через площу до громаддя шапіто. – Вистава вже скінчилася. Чи ви до аустерії? Таж до кінця посту там глухо…
– Кривдите, пане. Ось він, тарган поганий, чую…
Мускулюс вдовольнився відповіддю і замовк.
Він звузив «вороняче баньши» до мінімуму, а там і зовсім закрив: площа непогано освітлювалася ліхтарями на конопляній олії. Гуляти краще, дивлячись на обоє очей, даних від народження, не вдаючись до магії. Навіть відкрите на чверть, використовуване не за прямим призначенням «вороняче баньши» давало перешкоди. На самім краєчку зору, де в звичайних людей миготять кольорові плями, чаклунові ввижалася тінь. Маленька, гнучка, безформна, тінь кралася вздовж стін, поринала в скупчення інших тіней, щоб незабаром виплисти в найневідповіднішому місці та продовжити шлях. Чаклун зарікся потурати цікавості, проте відволікався. Намагався спіймати тінь на помилці, розгледіти докладніше й щоразу терпів крах. Складалося враження, що Ятриця пронизана дзвінкими нитками-невидимками, а тінь навмисно рухається дурнуватим зиґзаґом, щоб не зачепити жодної, не зчинити дзвону на сполох.
По суті, якщо дивитися з розумом і талантом, у будь-якому місті вночі можна виявити юрби предивних тіней.
Вистачить на тисячі похмурих балад.
Біля цирку Меліс, схоже, втратила слід. Пирхнула, потягла носом і рушила навколо шапіто. Шаркаючи по брущатці, чаклун похмуро міркував: чи не взяти пряму участь у розшуку? Ні, надто обтяжливо. Якби Фортунат Цвях зараз замислив які-небудь чари, можна було б піднятись у Вишні Емпіреї та відстежити коливання мани. Але підноситися духом посеред площі, поруч із наметом «Цирку виродків»… Та й чарів Фортунат цілком міг не творити. Навіть швидше за все, не творив. А підрахувати мана-фактуру, як це зробив Мускулюс за свого першого візиту до відьми, вдавалося лише в межах прямої видимості. Яка тут, до Нижньої Мами, видимість! Пряма, крива…
– Загубили, пані?
Те «пані» пролунало чомусь як «квочка».
– Зараз, зараз…
З тильного боку шапіто, ближче до 3-го Добропорядного, де жили дзвонарі, здебільшого глухі, циркачі облаштували ціле похідне містечко. Винаймати помешкання в готелі було для них задорого. Та й власник будь-якого готелю впав би без тями, якби до нього з’явилася проситись на постій різношерста юрба фіглярів на чолі з грайливим китоврасом. У «Дружині коннетабля» чи, припустимо, в «Гептамероні», пансіоні з безкоштовними булочками вранці, мешкали власник цирку зі скарбником. Підраховувати втрати-прибутки-збитки та розписувати платню «по головах» краще без зайвих свідків, щоб уникнути ексцесів. Артисти – родзинки програми й дрібна «тирса» – задовольнялися наметами, кибитками та фургонами. У найгіршому разі – теплою ковдрою біля багаття. Потріскування дров у вогнищі, булькотіння казанів із вечерею, регіт, крики та лайка; хто ірже, хто укхає пугачем, хто клацає шамбар’єром, знайомий бас виконує а-капела:
Мускулюс щиро сподівався, що відьма не поткнеться до цього стовписька. На щастя, вона принюхалась і рішуче звернула геть, до «Кульгавого мірошника».
Аустерія куди більше подобалася чаклунові.
Ще б знайти там Фортуната…
Біля входу дрімав дерев’яний мірошник. Пісний день стомив статую: нога-протез стирчала, мов собачий хвіст, рюші на сутані обвисли, кухоль викликав відразу. Складалося враження, що велетень не п’є, а швидше навпаки. Над мірошником, очевидно, задля сміху, хтось вивісив рядняний штандарт: «У русі мірошник життя веде, у русі!»
Стосовно статуї вийшло оригінально.
– Поганий той мірошник, який сто літ удома сидить! – муркочучи відомий романс і відчуваючи споріднення з бідолахою-мірошником, Андреа ввалився до холу аустерії. Тиша, спокій. У гардеробі порожньо: ні одягу завсідників, ані товстунки-гардеробниці. Чаклун нашвидку розгладив волосся перед одним із дзеркал. Перед котрим саме, не запам’ятав. У блискучій, ледь блакитнуватій амальгамі знову майнула малесенька тінь, – щоб зникнути, щойно малефік ризикнув скосити в її бік лихе око.
З портрета в’їдливо посміхався Піпін Саджений. «Що, братику, їде купол? – блищало в погляді імператора, який прославився битвою під Шпреккольді та вмінням скручувати відразу п’ять дуль. – Спати вночі треба чи вино лигати, а не нишпорити без пуття! Маги-шмаги…»
Відьма тягла Андреа до першої, «народної» зали. Порожня, немов сварка зятя з тещею, зала здавалася безглуздою фантасмагорією. Зате з «чистої» зали кволо, та виразно чулися уривки розмови. Мускулюс притримав руду за плече, насторожився. Відьма рвалася в бій, але послідовники школи Нихона Сивочола відзначалися міцністю тілесною.
Впокорюйся, пані. Не вирвешся.
– …із вашими талантами Реттія скориться за три дні! Повірте, я знаюся на мистецтві!
– Ви мене бентежите, пане! На столичний ангажемент потрібна ліцензія Департаменту Освіти. А трупа Ухаря Мозеса напевно чинитиме перепони. Вони користуються заступництвом герцогині Клотильди: її дорослий син обожнює цирк! Мозес давно втерся в довіру до герцогині, обмовляючи колег…
– Дрібниці! По середах у заміському маєтку Прельї влаштовуються салони тонких імпровізацій. Я неодмінно візьму вас із собою…
– Разом із Гринею!
– Певна річ! Сподіваюся, ви гарантуєте пристойну поведінку китовраса? Один приватний виступ перед герцогинею і гостями плюс моя рекомендація, і ліцензія в нас у кишені! Ухар з досади зжує собі всі лікті!
– Не знаю, як і дякувати вам, пане!
«Зрадник!» – відьмин шепіт у запалі ревнощів попри прищеплені їй манери дзвенів крицею. Меч повз із піхов: разити. Мускулюс підсилив хватку: інакше вирвалася б. Підніс палець до губів: мовчи, дурна жінко! Ревнивиця могла помилитися, але чаклун чітко чув: Фортунат розмов-ляв із ліліпуткою Трабунець. Це не могло бути випадковим збігом. А в любовну пристрасть малефік і зовсім не вірив. Хоча брехали, начебто пані-недомірки палкі надзвичайно, обдаровуючи щасливців над міру. Овал Небес, що задумав мисливець на демонів, ведучи світську бесіду з зачарованою циркачкою?!
- Предыдущая
- 53/73
- Следующая
