Лазарит - Вилар Симона - Страница 14
- Предыдущая
- 14/146
- Следующая
– Авжеж, – кивнув Ашер бен Соломон. – Ти справді наш, тебе любить моя родина. Стосовно ж Руфі…
Мартін палко вигукнув:
– Запевняю, якби я не мав надії на взаємність від вашої дочки, я про це не починав би й мови. Запитайте в неї! Євреї не чинять зі своїми жінками так, як заведено в назарян, вони поважають їхню волю та бажання.
Вітер ворухнув виткі рослини, по обличчю Мартіна пробігли вигадливі тіні.
Ашер бен Соломон бачив, яка несамовита надія сяє в його очах. Даян уважно роздивлявся Мартіна, немов бачив уперше.
Яка міць у цих широких раменах! Як прекрасно виліплено шию, як гордовито посаджено крупну голову! Ніхто з його одноплемінників не має такої величної постави, як цей нащадок північних воїнів. У дитинстві Мартін був білявий. Волосся мав кольору вівсяної соломи. Але з віком воно потемнішало й набуло м’якого каштанового відтінку. Усе в ньому видає європейця. Риси обличчя приємні й симетричні: міцне підборіддя, високі вилиці, прямий ніс. Легка горбинка на переніссі – слід давнього перелому – додає лицю мужності.
Так, його знайда виріс і перетворився на могутнього воїна та вродливого чоловіка. Занадто вродливого, як іноді скрушно думав Ашер. Колись, угледівши в прецепторії госпітальєрів біляве дитя, він хотів зробити з нього свого нишпорку в середовищі християн. Але шпигуну не можна мати такої яскравої та примітної зовнішності. Виконавець таємних доручень має бути непоказним, як миша.
Проте Мартінова краса теж стала в пригоді: із часом він навчився використовувати свою мужню привабливість на користь справі. Жіночі серця, зокрема дуже впливових та поважних осіб, легко відкривалися перед ним, і вони залюбки допомагали гожому християнину в такому, з чим не зміг би впоратися жоден інший чоловік.
Але його дочка – це зовсім інше. Зараз Мартін готовий угамувати гординю й благати Ашера про милосердя та благословення на шлюб. Готовий навіть навернутися й стати євреєм. Та чи вигідно таке Ашеру бен Соломону?
– Я поки що не можу говорити з тобою про це, – зізнався даян, відводячи очі й знову беручись терти долоню лівиці. Потім він розгорнув сувій і, знайшовши потрібну главу та вірш, стиха прочитав: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитися і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати…»
Він зупинився, пропустивши кілька віршів, і продовжив:
– «Час руйнувати і час будувати».
Він перевів погляд із сувою на обличчя Мартіна. Той зрозумів.
– Ви не бажаєте говорити зі мною про Руф… Отже, маєте для мене нове доручення. – Мартін рвучко видихнув, немов звільняв місце в грудях: – Що ж, не гаймо часу й перейдімо до справи. І все ж… В ім’я Бога Авраама, Ісаака і Якова пам’ятайте моє прохання. Мені потрібна Руф!
Його сині очі несподівано зблиснули кригою.
«Усі вони такі, – Ашер бен Соломон мимоволі зіщулився під пильним поглядом лицаря. – Ця варварська гординя… Хлопчик каже, що просить, а насправді, вимагає і погрожує. Та й давно це вже не хлопчик, а воїн, рішучий і небезпечний. Недурно Сінан, старець гори Масіяф, отримав від мене стільки золота за те, що з Мартіна зроблять безстрашного воїна і вбивцю».
Справді: Мартіна не варто гнівати.
Тому даян майже благодушно промовив:
– Мені потрібен час, друже мій, щоб дібрати для відповіді достойні слова. Адже Руф… Вона, немов пальмова гілка, що вінчає свіжою зеленню мої сивини! Як батько я хочу для неї лише добра. І щойно я переконаюся, що шлюб з тобою стане якнайсприятливішим для неї і для всієї нашої сім’ї, я не перешкоджатиму вашому щастю.
Ашер бен Соломон скоса поглянув на лицаря і, впевнившись, що після його слів Мартінове обличчя пояснішало, змінив тон:
– А зараз, друже, до справ…
І даян нагадав Мартіну про його недавню мандрівку до Англії.
Надійні люди повідомили очільнику нікейської общини про доволі сладне становище євреїв у цій країні. За колишнього монарха Генріха Плантагенета вони мали багато свобод і привілеїв: голова англійської єврейської общини, Аарон із Лінкольна, тривалий час обіймав посаду королівського радника, а заможні купці не раз позичали Генріхові чималі суми. Натомість король дозволив англійським євреям вільно торгувати на території всіх своїх володінь і без обмежень стягувати відсотки. Та коли змінюється влада, різне може статися. Тому по смерті Генріха передбачливий Ашер вирішив не зволікати й послав на острови Мартіна, який мав перебувати в Лондоні в личині лицаря-храмовника і втрутитися, якщо тамтешнім євреям знадобилась би допомога.
Однак Аарон із Лінкольна вирішив, що побоювання Ашера бен Соломона перебільшені. Коли настав час коронації Генріхового сина Річарда, багато євреїв приїхали в Лондон, сподіваючись щедрими дарами здобути прихильність нового монарха. Адже ні для кого не таємниця, що Річард гостро потребує грошей для організації нового хрестового походу, тож, вочевидь, милостиво прийме купецькі дари й засвідчить привілеї синів Ізраїля.
Хоч як це прикро, але сталося саме те, від чого застерігав голова нікейської общини. Аарон із Лінкольна виявився цілковитим бовдуром. У натовпі, що зібрався з нагоди коронації, до євреїв-дарувальників, які чекали своєї черги наблизитися до трону, почала чіплятися агресивна чернь, поповзли чутки, начебто юдеї замислили щось недобре, і на них накинулася знавісніла юрба. Ця подія стала поштовхом до погромів єврейських будинків по всьому Лондону: боргові грамоти євреїв-лихварів знищували, а їхніх дружин та дітей викидали на вулиці.
– І це в день коронаційних урочистостей! – гарячкував Ашер. – Воістину в цього монарха серце не лева, а гієни, бо він наклав свою залізну лапу на синів Авраамових, назвавши побиття євреїв справою такою ж богоугодною, як і винищення сарацинів!
– Не можу з вами погодитися, – заперечив Мартін. – Я був там, бачив усе на власні очі й готовий стати на захист англійського короля. Гнівався він не на євреїв, а на вчинений черню безлад під час коронації. Він наказав негайно припинити це неподобство й направив загони воїнів розігнати заколотників, які плюндрували єврейські будинки…
Мартін і сам був у складі одного з таких загонів. Йому вдалося відвернути кровопролиття й вивезти за межі охопленої заворушеннями столиці кілька єврейських сімей, щоб згодом переправити їх до Фландрії. Для Мартіна, вбраного в білий плащ храмовника, це було не так уже й складно. А відразу по тому вийшов указ Річарда, яким було заборонено переслідувати євреїв у межах його держави.
– Ти його захищаєш? – насупився Ашер. – Річард Англійський на це не заслуговує. Нагадаю також, що, рятуючи жалюгідну жменьку лондонських євреїв, ти самовільно покинув країну, залишивши без захисту безліч наших одновірців за межами столиці.
Мартін відвів очі. Даян мав усі підстави йому дорікати. Він справді поїхав з Англії невдовзі після того, як король Річард захистив євреїв. Крім того, монарх створив так зване «Єврейське казначейство», покликане спостерігати за торговельними операціями єврейських купців і розв’язувати суперечки між юдеями та англійцями. Не було жодного сенсу залишатися в гнилій Англії. Йому й на думку не спало відвідати графства, хоч би й той-таки Лінкольншир, щоб перевірити істинне становище євреїв.
На жаль, щойно Річард відплив на континент, як сталая трагедія: у містах Східної Англії чернь повалила на єврейські квартали. Марно намагаючись знайти захист у королівських замках, багато євреїв загинуло, а дехто волів накласти на себе руки, перш ніж оскаженілий натовп їх розтерзає.
– Неможливо передбачити все, – стиха промовив Мартін.
На що Ашер бен Соломон холодно заперечив:
– А я саме цього й прагну. І Бог благословляє мої зусилля, адже мені вдалося чимало зробити.
Мартін це знав: очільник нікейської общини лише кілька останніх років захистив, відвернув небезпеку й надав можливість облаштуватися у відносно безпечних місцях тисячам братів по вірі. Його ім’я благословляють у синагогах і на Сході, й на Заході.
– Настає час нових випробувань для мого народу… – помовчавши, глухо промовив даян.
- Предыдущая
- 14/146
- Следующая
