Лазарит - Вилар Симона - Страница 37

• Предыдущая
• 37/146
• Следующая

– Вам тут не страшно, Іванно? – стиха запитала Беренгарія майбутню зовицю.

Вона досі нітилася перед цією величною дамою, яка перебрала на себе всі дорожні клопоти. Адже саме завдяки її завбачливості вони мали вигоди, що оточували їх на кораблі, повному озброєних чоловіків. До них тут ставилися так, як вимагав їхній стан, – ґречно і люб’язно. На грубого шкіпера з Брістоля можна не зважати, якщо він і справді так чудово знає свою роботу.

Беренгарії часом здавалося, що Іванна знає все те, що для наваррської принцеси, яка багато років прожила в монастирській тиші, було таємницею за сімома замками. Молоду, але вже овдовілу королеву Сицилії вона вважала особливою істотою. Однак Іванна й була особливою – як усі, в кому текла кров Плантагенетів. Її почуття власної гідності, знання таємних сторін життя, вміння спілкуватися з людьми – привітно, але водночас і поблажливо, як і належить милосердній господині, – усе в ній захоплювало Беренгарію. Їй хотілося бути схожою на Іванну, перетворитися на таку ж осяйну даму.

В Іванни, стрункої та високої, була велична постава, голова її з гордовитою граційністю сиділа на тонкій шиї, а темне волосся, розділене за нормандською модою на прямий проділ, спадало на груди двома довгими косами. І вбиралася вона неймовірно вишукано в одяг теплих тонів – насичено рожевий та червоний. За герб Іванна обрала собі півонію, віддавши цій квітці перевагу перед трояндою, якою всі безмежно захоплювалися. Півоніями було розшито нижню частину й просторі рукави її малинового бліо. У Палермо, у садку при палаці, Іванна висадила безліч кущів півоній, сама готувала з їхнього коріння заспокійливі настоянки, а з пелюсток – ароматичні розтирання.

Часом брат Річард підсміювався, називаючи сестру Півонією, і королеві-вдові Сицилії це прізвисько, схоже, подобалося. Щоправда, король завжди наголошував: любов до півоній тут ні до чого – просто її вуста нагадують йому цю квітку.

Але сама Беренгарія глибоко в душі вважала, що, попри чарівливість Іванни, ці занадто повні та яскраві губи надають тонкому королевиному обличчю надмірну, ледь не вульгарну чуттєвість. Решта рис її обличчя були приємні й пропорційні, за винятком важкуватого підборіддя. Та і в очах Іванни – сірих, як у всіх нащадків Плантагенетів, – було більше сталі та кременю, ніж світла ніжності й жіночної покори.

Зараз Іванна дивилася на море і на кораблі, що неначе вмерзли в його непорушне плесо, не як прочанка, котра мріє ступити на Святу землю з іменем Божим на вустах, а як полководець, свідомий своєї сили. І вона почала розмову не про абищо, а про кораблі:

– Чого нам боятися? Нас захищає наймогутніший флот з усіх, які колись борознили простори Середземного моря. Беренгаріє, ви лише погляньте! Ці судна, – Іванна махнула рукою, немов окреслюючи горизонт, – двопалубні, міцні, легкі, здатні вмістити до сорока лицарів зі свитою та кіньми. Їх називають юісьє, і на одному з них попливемо й ми. Тут є все необхідне не лише для воїнів, а й для дам, – вона вказала на кормову надбудову. – А оті кораблі, – вела вона далі, – це нефи, які пливуть за допомогою весел і вітрил. Завдяки високим бортам і просторим трюмам вони здатні взяти на борт до ста лицарів зі свитою, кількасот піхотинців і річний запас продовольства. І під палубою залишається ще чимало місця для конюшень та вантажу. Однак нефи, попри великий розмір і стійкість, повільні й неповороткі. Інша річ – галери. Погляньте, принцесо, он на ті стрункі судна з двома рядами весел, косими вітрилами й носом, оснащеним тараном для боротьби з ворожими кораблями. Вони здатні рухатися навіть за цілковитого штилю. Проте галери не такі місткі, як юісьє чи нефи, тому їм доводиться чекати, піднявши весла на борт, адже їхнє завдання – охороняти найбільші судна від піратів… Беренгаріє, ви зблідли? Не хвилюйтеся, наш флот такий могутній, що навіть найзухваліші морські розбійники не наважаться на нього напасти.

Про братову флотилію Іванна могла говорити годинами. Воно й не дивно – Річард витратив величезні кошти на підготовку до хрестового походу. Судна, що мають доправляти військо хрестоносців, будували в усіх портах його володінь, де є корабельні, – в Англії, Нормандії, Бретані й Аквітанії. Королівське замовлення забезпечило роботою та хлібом величезну кількість люду, і, хоча майстрам було виплачено лише дві третини вартості суден, решта надійде від пожертв його підданих на визволення Гроба Господнього. І ось – результат цих неймовірних зусиль перед її очима… Ні, навряд чи Беренгарія здатна поділяти її захват. Як це прекрасно, коли море аж до самісінького обрію всіяне легкокрилими кораблями!

Беренгарія зітхнула. Безсумнівно, це дійсно захопливе видовище. Вона добре пам’ятала: лише кілька днів тому величезна флотилія, наповнивши вітрила, покидала Сицилію, і навіть незадоволені Річардом місцеві мешканці юрмами збігалися, щоб провести англійського короля Лева. Обліпивши прибережні бескиди, сицилійці із захватом дивилися на армаду, що повільно віддалялася, розмахували руками й вигукували добрі побажання тим, хто вирушив воювати з язичниками.

Покинувши порт, судна вишикувалися ключем, очоленим флагманським кораблем Річарда, на щоглі якого майоріло королівське знамено – червоне полотнище з трьома золотими левами Плантагенетів. Уночі на суднах запалювали вогні, щоб не загубити одне одного в темряві, а королівський флагман, як завжди, плив попереду, і на його щоглі путівною зіркою горів найяскравіший вогонь. У центрі цього ключа був і той великий юісьє, на якому розташувалися королівські сестра та наречена.

Ще тоді, коли Річард лише планував прийняти хрест паладина, у нього виникла думка морем доправити своє військо в Левант. За розповідями матері й лицарів, яким удалося повернутися зі Святої землі, англійський король знав, скільки зусиль, коштів і життів забирає перехід суходолом у кілька тисяч миль завдовжки. Без утрат, сповнену сили армію можна привести під стіни Священного міста тільки за допомогою численного й добре оснащеного флоту…

– Беренгаріє, здається, ви зовсім не слухаєте мене! – вигукнула Іванна, помітивши порожній вираз обличчя попутниці.

Принцеса здригнулася. О, в Іванни повсякчас лише одне на думці: військо, воїни, кораблі й стан моря, зброя і бойові коні, фураж і запаси продовольства. Недаремно Річарду завжди є про що поговорити із сестрою. Але Беренгарію такі розмови швидко втомлювали.

– Я подумала, люба Жанно…

– Не називайте мене Жанною, – несподівано розгнівалася королева Сицилійська. – Уже краще Джованною, як називали мене піддані на милій моєму серцю Сицилії. Навіть Іванна краще, якщо ваша ласка! Але я, звісно, волію так, як охрестив мене брат, – Півонією. Шкода, що не ми обираємо собі ім’я та долю!

– Добре, люба. Однак ось що мене відволікло: чи безпечно королю задля такого тривалого походу покидати власні володіння?

– А який християнський володар наважиться зазіхнути на землі монарха, котрий б’ється за визволення Гробу Господнього? Папа негайно накладе особистий інтердикт[81] на кожного, хто на таке насмілиться. Але цього не буде: погляди християнського світу звернені тепер на Річарда – адже він один здатен прогнати невірних з Єрусалима й повернути всім істинно віруючим надію на милість Божу.

– О, ваша правда! – рішуче відгукнулася Беренгарія. – І немає честі більшої, ніж стати його дружиною. Бути жінкою короля-паладина – виняткове щастя, і я, бачить Бог, усе життя присвячу служінню йому!

Беренгарія говорила палко, її очі, зазвичай скромно опущені, сяяли. Вона збуджено стала навколішки й почала гаряче молитися. Королева Іванна взяла з неї приклад. Погляди лицарів на палубі було звернено на них. Вигляд цих жінок, які на тлі ясного неба і нерухомого моря зверталися до Бога, був такий промовистий, що й чоловіки приєдналися до молитви. Коли ж і молитися, як не на шляху до Святої землі, готуючись віддати життя за праведне діло!

З усієї команди лише шкіпер Пітер не покинув свого поста. Він і надалі пильно стежив за армадою суден із безсило обвислими вітрилами. Море досі було застигле – його плесо віддзеркалювало кораблі. І так із дня на день. Хтозна, коли знову повіє вітер і чи буде він ходовим? І чим закінчиться цей нечуваний штиль?

• Предыдущая
• 37/146
• Следующая