Выбери любимый жанр

Бурлачка - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 7


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

7

Паляник не любив панів, одначе знав, що жінку тру­дно переговорити, і тільки махнув рукою.

Василина цілу весну їздила на буряки і часто ночувала в курені.

- Ой, гарно на буряках! - хвалилася Василина дівчатам. - З ким хочу танцюю, з ким хочу гуляю, і ніхто за те й не питає, й ніхто за те не лає.

Минули жнива, і Василина впросила матір, щоб вона одвела її на службу до журавського посесора. Паляничиха повела дочку в Журавку. Вони вступили з Василиною в панські покої і поклонились панові.

Ястшембський вглядів Василину з матір’ю, осміхнувся, але прикинувся поважним чоловіком і розпочав розмову.

- А що, молодице, чи пустиш в найми свою дочку?Мені треба наймички і до покоїв, і до птиці. Коли хоч, то наймай дочку на рік.

- А що ж ви, пане, дасте на рік? - спитала Паляничиха.

- Те дам, що й другим даю: я плачу наймичкам двад­цять карбованців ще й даю юбку чи там яку удяганку,- сказав пан.

- Я прошу вашої милості, щоб ви поступились юбкою, ще й двома сорочками,- сказала Паляничиха,- а коли ва­ша ласка, то ще прикиньте день оранки. В нас волів ті­льки одна пара.

- Цього, молодице, не можна. Мені треба волів і для себе, а коли хоч, я ще прикину чоботи. Правда, дівчино, чоботи кращі од оранки, та ще якби, борони боже, червоні?

Василина осміхнулась і спустила очі додолу. Ястше­мбський не зводив з неї очей. Її чорні тонкі брови гнулись дугами вгору, а чорні довгі вії спускались ніби коліщата­ми вниз. Василина була пишна, як троянда.

- То нехай буде й так,- сказала Паляничиха.

- Як так, то й могорич зап’ємо,- сказав Ястшембський і звелів Одарці винести пляшку з горілкою.

Запили могорич. Паляничиха подякувала і пішла додо­му. Василина пішла в пекарню. В пекарні була куховарка Ярина і дробинниця Олена, повна, білява, маленька на зріст молодиця. Всі вони дуже неласкаво поглядали на Василину. Ярина якось з нехтуванням попросила Васили­ну сісти.

Через годину ввійшов в пекарню Ястшембський і звелів Василині ставати за горничну, а Одарці за ключни­цю. Одарка насупилась і почервоніла.

- Що, Василино, маєш гарну одежу? - спитав пан.- До покоїв треба тобі причепуритись в гарну одежу.

- Що на мені, то те й маю,- сказала Василина,- мати принесуть завтра мою празникову одежу.

- Ну, нічого; я тобі справлю до покоїв одежу, аби ті­льки мене слухала,- сказав пан.- Будеш мене слухати? - сказав пан і вщипнув Василину за плече.

- Одарко! Знайди хутчій Василині юбку та квітки й стрічки,- сказав пан до Одарки,- та позабирай оте, що те­пер на їй.

- Авжеж! Нехай Ярина знайде. Я не знаю, де вона їх сховала,- сказала Одарка з великою досадою.

- Не дурій, Одарко, та шукай: нехай дівчина прибе­реться, бо, може, сьогодні гості наїдуть; та знайди й червоні чоботи,- сказав пан.

Ястшембському хотілось швидше вбрати Василину в нову гарну одежу, в квітки та стрічки, і подивитись на неї прибрану. Він звелів Василині передягтися, вбутись в червоні чоботи і подавати в покої самовар.

- Бери ж та наставляй самовар, бо ти ж горнична, чи що,- сказала з злістю Одарка.

Василина почервоніла, взяла з лави самовар і не знала, що з ним робити: зняла покришку і конфорку, витягла кран і поклала на лаві. Молодиці сміялись.

Ярина була добріша за Одарку і показала Василині немудру справу коло самовара. Самовар закипів, і Васи­лина однесла його в покої і поставила на столі.

Ястшембський звелів їй погарячити й повитирати стакани, а сам сів коло стола і не зводив з Василини очей.

Надворі вечоріло. Сонце стояло над самим садком і через одчинені в садок вікна заливало світом всю здорову кімнату. Широкі смужки червоного світу слались на помості через усю світлицю і падали на стародавній дов­гий фортеп’ян, схожий на крокодила з вузьким хвостом, з тонкими куцими ніжками. Між вікнами висіли стародавні здорові дзеркала в широких чорних рамах, з золотими вузькими обідками.

Василина витерла незручно руками стакани і ненароком штурнулась до дзеркала. Вона вгляділа себе всю до самих червоних чобіт, вгляділа на собі чудовий ке­рсет, ввесь в маківках та в рожах, нову спідницю й червоні чоботи. Для неї здалося, що вона бачить в дзе­ркалі якийсь чудовий кущ, ввесь в квітках, од верху до самого низу.

- Ану, Василино, ще раз подивись на себе в дзеркало,- сміявся Ястшембський.

Василина засоромилась і почервоніла. Ястшембський милувався нею, роздивлявся на її брови, вії, червоні губи.

- Подивись-бо на себе в дзеркало! Яка ти, дівчино, несмілива,- сказав Ястшембський і з тими словами встав з-за стола, взяв Василину за руку і повів до дзеркала. Василина почервоніла.

Вечірнє сонце облило Василину світом, як золотом. Вона засяла в дзеркалі, наче блискучі кришталеві квіти. Червона широка стрічка на цупкому папері, чи кибалка, обхоплювала її чорноволосу голову, наче червоний вінок. Над стрічкою позвішувались червоні зірки та настурці, оргинії та чорнобривці. Вся голова в Василини цвіла кві­тками, а зелений барвінок позвішувався китицями кругом тонкої шиї. На білих рукавах горіли повишивані червоні та сині квітки. Увесь керсет був ніби закиданий червоним маком. Василина вся сяла й розливала світ кругом себе, мов кришталевий букет. Од червоних чобіт лився одлиск по помості і по дзеркалі. Широкий чистий лоб з високими бровами, чудові щоки і повні виразні губи неначе були вправлені в якийсь букет з настурців, маку, оргиній, зі­рок, чорнобривців, барвінку та рути.

- Чого ж ти спустила очі додолу? Подивись-бо на себе, яка ти гарна! - сказав Ястшембський і підвів рукою голову дівчини, взявши її за підборіддя.

Василина блиснула круглими карими очима і знов спустила вії на щоки. Її веселі очі блиснули, неначе дві зорі зайнялися між квітками. Ястшембський милувався Василиною: лице в дзеркалі було біліше й делікатніше і грало одлиском вечірнього сонця та квіток.

Ястшембський не втерпів: вхопив Василину долонями за щоки і вп’явся в її чудові м’які губи своїми делікатними губами.

Василина затріпалась в його руках, як птиця, й з усієї сили пхнула його од себе так, що Ястшембський аж заточився.

- Чого це ви причепились до мене! - крикнула Васили­на і хотіла втекти з хати.

Ястшембський вхопив її за руку і придержав. Васили­на пручалась. Вона в той час пригадала Василя Кравче­нка, його чорні кучері, його темні очі. Їй чогось стало жаль хлопця.

- Чого ти пручаєшся, дурна дівчино? Я тебе не з’їм,- сказав Ястшембський і сів на здорове крісло коло стола. Василина хотіла вирвати од його свою руку. Ястше­мбський смикнув її до себе так, що Василина зачепилась за стіл. Самовар і посуда задрижали на столі. Один стакан впав з стола й розбився.

- Не бійсь, з парубками то й жартуєш, а зо мною не хочеш,- сказав Ястшембський і смикнув Василину за руку так, що вона впала на його коліно. Ястшембський вхопив її за тонкий стан і посадив собі на коліно. Василина штовхнула його кулаками так, що крісло на коліщатах покотилось з паничем, а Василина одскочила од його, як несамовита.

Ястшембський зареготався.

- Та й бриклива ж ти, дівко, а ще й молода! - сказав Ястшембський і при тих словах схопився з крісла, по­гнався за Василиною і впіймав її серед світлиці.

Василина важко дихала, як птиця, що попалась в не­безпечні руки. Вона втратила силу і стояла серед хати мовчки. Ястшембський заговорив до неї тихо й ласкаво.

- Ну, чого ж ти розсердилась, дурна дівчино! Я пожа­ртував трохи з тобою, та й годі. Я ж тебе не з’їв? Правда, я тебе не вкусив? Та й дика ж ти, як лісова коза. Мабуть, ти й людей не бачила в своїх комарівських лісах.

- Авжеж, таких, як ви, не бачила й досі,- голосно крик­нула Василина,- пустіть мене, я піду собі додому. Не хочу ні вашого керсета, ні ваших червоних чобіт. Я піду собі до батька й будлі-де знайду службу.

- Цур дурної-навісної! Сьогодні найнялася, сьогодні й одійдеш. Це гарно! А що за тебе скажуть люди? Йди, ли­шень, до пекарні та пополуднуй. Скажи Одарці, щоб пі­шла до комори та взяла чого тобі на полудень,- сказав ла­скаво Ястшембський і сам вивів Василину за руку за двері.

7
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело