Біда бабі Парасці Гришисі - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 5

• Предыдущая
• 5/5

- А що це ти, Марино? Знов ведеш своє віно на мотузку в мій двір? - спитала Параска. - Може, прийшла оце реготаться? Чи, може, порегочешся, посмієшся з мене, мов з старої дурепи, та знов вернешся до материної хати, де засіли нещадимі злидні? Це, мабуть, ті нещадимі злидні викишкали тебе звідтіля. Ой, мабуть, швидко вернешся знов до матері!

- Ні, мамо! я вже не вернуся до матері, - промовила Марина й глянула свекрусі просто в очі, неначе вона в материній хаті знов знайшла очі, що загубила в свекрухи.

Марина роздяглась, вдарила три поклони перед образами, приступила до Параски, але трохи оддалік, не дійшовши до неї на два ступені, тричі поклонилась низенько й промовила:

- Простіть мене, мамо, раз, і другий, і третій!

- Нехай тобі бог простить, і я тебе прощаю, - обізвалась солоденьким голосом Параска, ще й губи запишала.

Марина пішла до церкви, а Параска слідком за нею. Протовпилась до царських врат, де Петро засвічував ставники перед образами, і пошепки, сливе нишком сказала йому:

- Перекажи батюшці, що Марина вже вернулась до мене в хату, попрощалась зо мною тричі й перепросила мене. Оце я її вже приборкала; може, вже не так брикатиме та настиратиметься. Попроси батюшку, нехай тепер дадуть їй причастя. Отаке лихо мені. Петре! Палажка Солов'їха кусає мене з одного боку через улицю, неначе ґедзь, а невістка гризе мене в хаті з другого боку. Обстали й обсіли мене вороги навкруги. Палажчина невістка носить синяки од Палажки, а мені, мабуть, незабаром таки доведеться носить синяки од невістки.

- А все-таки сталось по-твоєму: твоє цвіте, а її в'яне, - сказав Петро й осміхнувсь, а баба й собі осміхнулась на радощах, бо вже повеселішала.

- Тепер вже «моє зверху, а її - насподі», «моє цвіте, а її в'яне», як приказують люде. Отак воно й повинно буть, бо я старша в хаті, а не діти.

1908 року.

• Предыдущая
• 5/5