Выбери любимый жанр

Над Чорним морем - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 24


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

24

- Чи не ба­чи­ли ви ча­сом мо­го Сергія Сте­па­но­ви­ча? - спи­та­ла во­на всіх за­ра­зом, шви­денько й хватько­ма по­да­ючи свою ма­леньку біленьку ру­ку в зо­ло­тих перст­нях на пальцях.

- Он там десь під бе­рес­та­ми грає в кар­ти з своїми при­яте­ля­ми, - обізва­лась Хрис­ти­на.

Бородавкіна ки­ну­лась до бе­рестів. Сергій Сте­па­но­вич лип­нув на неї очи­ма, зди­ву­вав­ся й тро­хи стур­бу­вавсь. Йо­му зда­ло­ся, що во­на або з не­ба впа­ла, або десь з-під землі ви­ник­ла.

- Сергію Сте­па­но­ви­чу! Хо­ди ли­шень сю­ди на хви­ли­ноч­ку, щось маю тобі ска­зать, - про­мо­ви­ла Бо­ро­давкіна, лед­ве вдер­жу­ючи злість.

Бородавкін зне­хо­тя підвівся, хап­нув сіртук і по­ди­бав слідком за жінкою. Жінка одійшла да­ле­ченько од бе­рестів і ма­ха­ла до йо­го ру­кою. Бідний Бо­ро­давкін на­си­лу волік но­ги: він ішов, не­на­че віл на заріз.

- Попався бідний брат! - ска­за­ла Хрис­ти­на Сте­панівна. - Дос­та­неться оце йо­му на буб­ли­ки.

Мотрона Титівна Бо­ро­давкіна бу­ла доч­ка одесько­го міща­ни­на, підофіце­ра. Бо­ро­давкін, ще був­ши сту­ден­том, впо­до­бав її й оже­нив­ся з нею за її кра­су, за її чу­до­вий го­лос. Трош­ки іде­аліст в мо­лоді літа, він за­ду­мав не до­пус­тить, щоб ча­сом та­ка пер­ли­на, як Мот­ро­на Титівна, не впа­ла в баг­но й не за­па­гу­би­ла се­бе навіки. Він ви­тяг з баг­на ту пер­ли­ну й оже­нив­ся з нею. За вда­чу її він тогді й не ду­мав, і гад­ки не мав.

- Де ти бро­диш, де ти во­ло­чиш­ся, во­ло­цю­го, п'яни­це? Ти знаєш, що ми на дачі вже тиж­день їмо хліб за по­зи­чені гроші! Діти хо­дять бо­соніж. Ти швен­дяєш, гу­ляєш, а я сид­жу над мо­рем в міщанській хаті й про­па­даю з нудьги.

Бородавкін сто­яв і тільки очи­ма кліпав, не­на­че вин­ний шко­ляр, що нес­подіва­но по­пав­ся в ру­ки вчи­те­леві на га­ря­чо­му вчин­ку.

- Я за то­бою га­ня­лась скрізь: бу­ла і в Бен­де­рах, і в Ти­рас­полі; бу­ла і в Ки­ши­неві, - лай­ли­во го­во­ри­ла Бо­ро­давкіна.

- Чого ж ти га­ня­лась? Чи ти вдуріла, чи знавісніла? - обізвав­ся Бо­ро­давкін.

- Я не здуріла, а от ти, то дав­но знавіснів. Хіба я оце впер­ше га­ня­юсь за то­бою по містах? Хіба ж я не раз вже ло­ви­ла те­бе з бен­дерськи­ми офіце­ра­ми в трак­тирі? А жа­лу­ван­ня де? Да­вай сю­ди гроші! - крик­ну­ла Бо­ро­давкіна.

- Мотрунцю, сер­це! не кри­чи, бо он­де лю­де си­дять і по­чу­ють! Жа­лу­ван­ня вже не­ма. Ось зос­та­лось де­сять кар­бо­ванців. На, візьми, - ска­зав Бо­ро­давкін і по­дав гроші жінці.

- А реш­та де? Чим же ми бу­де­мо вип­ла­чу­ва­ти за жит­ло? чим же бу­де­мо хар­чу­ва­тись? - ре­пе­ту­ва­ла Бо­ро­давкіна і со­ва­лась до чо­ловіка з ку­ла­ка­ми. - Де ти подівав гроші?

- Пропив та в кар­ти прог­рав, - спокійно од­ка­зав Бо­ро­давкін.

- Пропив… Чом ти до­ма не си­диш та все десь во­ло­чиш­ся з п'яни­ця­ми, граєш в кар­ти? - присіка­лась до йо­го Бо­ро­давкіна.

- Ото ве­селість з то­бою сидіти та слу­хать, як ти гри­зеш мені го­ло­ву! їдь до­до­му, бо те­бе отут вб'ю! - крик­нув Бо­ро­давкін не­са­мо­ви­то, і в йо­го сірі очі блис­ну­ли, як у вов­ка.

- Не вб'єш! Я зак­ри­чу на всю пельку! Я на­роб­лю скан­да­лу! - ре­пе­ту­ва­ла Бо­ро­давкіна.

Бородавкін знав, що во­на мо­же це вчи­ни­ти, і за­мовк.

Христина до­га­да­лась, що во­ни за­ве­лись і за що вий­шла між ни­ми ко­лот­не­ча, прибігла до їх і на­си­лу роз­ве­ла їх і зас­по­коїла Бо­ро­давкіна. Во­на зна­ла, що Бо­ро­давкіна лю­бить пог­ра­ти в кар­ти й по­ба­ви­тись незгірше сво­го чо­ловіка, лю­бить ко­ке­ту­вать з муж­чи­на­ми, за­раз взя­ла її за ру­ку, по­ве­ла під бе­рес­ти й по­са­ди­ла за кар­ти ніби­то на місце Бо­ро­давкіна.

Бородавкіна сіла за кар­ти на зе­леній траві, вга­му­ва­лась і за­бу­ла і за дітей, і за свар­ку з чо­ловіком, за­бу­ла навіть, за чим прий­шла на Ма­лий Фон­тан. Во­на са­ма прог­ра­ва­ла чи­ма­ло гро­шей в кар­ти. Бо­ро­давкін з го­ря пішов тим ча­сом гу­ля­ти по­над мо­рем і ду­мав, як би то втек­ти з Ма­ло­го Фон­та­ну так, щоб жінка йо­го не вгляділа. Він бо­яв­ся, як смерті, нудьги з жінкою на дачі на Ве­ли­ко­му Фон­тані й був ла­ден утек­ти од неї хоч за Чор­не мо­ре. Од­на­че жінка йо­го, гра­ючи в кар­ти, не зво­ди­ла з йо­го очей, кміти­ла за ним і бу­ла на­по­го­тові кож­ної хви­ли­ни пог­на­тись слідком за ним навз­догінці.

Бородавкіна пе­рег­ра­ла од­ну-дру­гу партію, нічо­го не виг­ра­ла, а прог­ра­ла чи­ма­ло: її взя­ла за сер­це нудьга й злість, і по­тяг­ло до гур­ту, до ве­се­лої мо­ло­дої ком­панії, що гу­ля­ла по­над мо­рем. Тяг­ло її й до гар­но­го Се­лаб­ро­са… Во­на страх як лю­би­ла гар­них па­ничів. Бо­ро­давкіна ки­ну­ла прог­рані гроші й шви­денько побігла до ком­панії вже ве­се­ленька та доб­ренька.

- Чого це ви си­ди­те мовч­ки, не­на­че шко­лярі в школі? Па­ничі по­на­суп­лю­ва­лись, на­пин­дю­чи­лись, не роз­ва­жа­ють дам, - за­ще­бе­та­ла во­на дрібно. - Да­вай­те ли­шень заспіваємо хо­ром. Ой мо­ре, мо­ре! як гля­ну на те­бе, то за­раз співа­ти хо­четься. Я, бач­те, зрос­ла над са­мим мо­рем. Бу­ло вночі чую, як під на­ши­ми вікна­ми сту­го­нить і шу­мить мо­ре, то й не втерп­лю та й співаю, ле­жа­чи в пос­телі, аж ма­ма моя бу­ло гри­має на ме­не. От і те­пе­реньки під на­ми шу­мить мо­ре, над на­ми чай­ки ки­ги­чуть. Ой, яка по­езія!

Бородавкіна по­ча­ла співа­ти. Во­на співа­ла ду­же доб­ре. Її ви­со­кий ду­жий соп­ра­но роз­ли­вав­ся тре­ля­ми поміж ске­ля­ми і йшов да­ле­ко по­над мо­рем. Ри­бал­ки попідніма­ли го­ло­ви й виг­ля­да­ли з-за скель, ма­ха­ючи раз у раз уд­ли­ща­ми.

Бородавкіна співа­ла й ско­са пог­ля­да­ла на гар­но­го Се­лаб­ро­са, приж­му­рю­ючи свої темні гарні оч­ки. Наспівав­шись дос­хо­чу, во­на ска­за­ла:

- Одначе вже час би й обіда­ти. Я га­даю, ка­ва­ле­ри бу­дуть такі зви­чай­ненькі, що на­го­ду­ють дам смач­ним обідом.

- Добре, доб­ре! Та­ко­го со­ло­вей­ка вар­то на­го­ду­ва­ти хоч і па­ризьким обідом, - ска­зав Ко­маш­ко.

- Ще й на­поїти шам­панським, - до­дав Се­лаб­рос.

- Я шам­пансько­го не ду­же люб­лю. Я люб­лю ста­ре то­кай­ське, - ска­за­ла Бо­ро­давкіна з уда­ва­ною ве­ли­ко­панською міною.

- Але тут, пев­но, не дос­та­не­мо ста­ро­го то­кай­сько­го, - обізвав­ся по­зад їх Бо­ро­давкін. - Тут тільки пи­во ду­же доб­ре.

- А ти вже й знаєш, де пи­во доб­ре? - сер­ди­то ска­за­ла Бо­ро­давкіна.

- Ого-го! Я знаю, де ра­ки зи­му­ють. Ходім обідать, бо я стра­шен­но їсти хо­чу, - ска­зав Бо­ро­давкін. - Що наб­ра­ли своїх наїдків, то все до­чис­та поїли, і все по­ви­пи­ва­ли, і все потріска­ли.

- Повипивали усе до­чис­та, а мені нічо­го не зос­та­ви­ли? - аж за­ви­ща­ла Бо­ро­давкіна.

- Бо не сподіва­лись, що ти нес­подіва­но при­бу­деш до нас в гості, - ска­зав іронічно Бо­ро­давкін.

Надійшла й Хрис­ти­на з залізно­до­рож­ни­ми уря­дов­ця­ми. Всі пішли па­ра­ми до бу­фе­ту. Му­раш­ко­ва якось зос­та­лась по­зад усіх. Се­лаб­рос нес­подіва­но вхо­пив її за ру­ку і, як п'явка, вп'явся в її ру­ку га­ря­чи­ми гу­ба­ми. Му­раш­ко­ва по­чу­ти­ла ніби жар в руці, у всьому тілі й тро­хи не зомліла.

- Їдьте сьогодні вве­чері до­до­му, а як ні, то я поїду, а ви зос­та­вай­тесь в Одесі, - по­шеп­ки ска­за­ла во­на йо­му над ву­хо.

- Не мо­жу, не мо­жу! Ви ме­не не­на­че прив'яза­ли до се­бе, - ще тихіше обізвав­ся він.

- Їдьте, бо я за­раз вте­чу звідсіля, поїду трам­ваєм в Одес, а звідтіль в Ки­шинів, - ска­за­ла во­на.

- Поїду, ко­ли ви то­го хо­че­те, вво­лю ва­шу во­лю - ска­зав Се­лаб­рос.

- Забожіться й зап­ри­сягніться, що поїде­те! Арис­ти­де, не муч­те ме­не! - ска­за­ла Му­раш­ко­ва.

Вогонь па­лив її. Морське вог­ке повітря не га­си­ло то­го вог­ню, а не­на­че роз­па­лю­ва­ло йо­го.

- Присягаюсь, бо­жусь, що поїду, тільки любіть ме­не і ніко­го більше; ме­не, ме­не од­но­го! - ска­зав Арис­тид.

Мурашкова побігла од йо­го й прис­та­ла до Сані. Са­ня зир­ну­ла на неї й вга­да­ла, що не­дав­но бу­ла спо­тич­ка між нею й Арис­ти­дом.

- Ходім обідать в павільйон, - гук­ну­ла Бо­ро­давкіна і жва­венько поп­рос­ту­ва­ла до павільйо­ну.

24
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело