Выбери любимый жанр

Хмари - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 65


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

65

Радюк почав і собі розважаться. Ольжина краса, як вода забування в Леті, [76] все знесла, що тільки він мав смутного на серці. Він забув і свою недужу матір, і ввесь смуток довгої осінньої дороги. Музики, світло, блиск Ольжиних очей, мелодія її голосу - все те причаровувало його, присилувало його забугь всі тривоги, ввесь перебутий неспокій.

- Коли доля була до вас така ласкава, то забудьте ввесь смуток, і погуляймо в цей веселий час! - сказала Ольга.

Оркестр ударив веселу польку, і музика полилась по залі й ніби вдарила електричними течіями по молодих нервах, по молодих душах. З усіх кінців зали посипались на паркет пари.

- Прошу вас на польку! - сказала Ольга Радюкові сама, і навіть сама простягла до його руку й пішла з ним у танець.

Радюк забув усе на світі: і батька, й матір, і самого себе, не чув навіть музик. Він тільки бачив перед собою Ольгу, тільки почував її в своїх руках, і все ніби летів, неначе в Дантовому [77] танці блаженних душ на небі. Він був щасливий, що держав її в своїх руках, що її дихання обвівало його лице, що її очі так близько заглядали в його очі. Йому заманулось, щоб не було й кінця тому танцеві.

На радощах Радюк згадав про Катерину, згадав, як вона сама сиділа десь у куточку, побіг швиденько до неї і попросив у танець. Катерина вся проясніла; її лице неначе освітилось якимсь світлом. Негарний вид покращав од надії, в очах десь узявся блиск, її душа глянула через убогі на красу очі і влила в їх ніби іскорку вогню.

Ольга танцювала більш од усіх. Її просили дуже часто, неначе передавали з рук у руки. Радюк просив її не танцювать так багато.

- Коли ж треба! коли ж конче треба! - казала йому Ольга. - Один тому буває час! Треба нагуляться, треба натанцюватись. Чи я ж мало насиділась у тому інституті? Принаймні буде чим споминать свою молодість.

І Ольга знов йшла у танець з самим-таки ж Радюком, котрий за хвилину перед тим так напутював Ольгу!

Оркестр замовк одразу, неначе на йому заразом порвались усі струни. Ольга впала на стілець і махала на себе хустинкою. Петербурзький офіцер почав з нею розмовлять, але вона так важко дихала, що не могла йому й слова одказать. Він мусив оступиться од неї.

Ольга одпочила, кивнула рукою до Радюка й пішла з ним ходить поза колонами, кругом зали.

В тіні колон Ольга дивилась на чудове Радюкове лице. Її очі стали блискать ніби промінням, і Радюк милувавсь тим промінням. Йому так забажалось сказать той комплімент, котрий він недавно чув, що якби він мав спроможність, то поставив би серед зали трон і посадив би на тому троні Ольгу не тільки як найкращу царицю всіх балів! та він того не сказав. Його розмова перейшла на поезію; він сипав поетичні слова й думки і, згадуючи, як Ольга співала українську пісню, він тихесенько заспівав: "Ой полину, полину - добувати талану".

Ще тихіше, ніби нишком, Ольга протягла далі голосом і словами ту саму пісню.

- Чи правда, Павле Антоновичу, як весело жить на світі щасливим людям! - сказала Ольга.

- Навіть весело жити й безщасним! Живоття само по собі, вже тим, що воно живоття, має в собі велику принаду, велике щастя. Чи пам'ятаєте ви пишні Шевченкові слова?

О боже мій милий!
Тяжко жить на світі, а хочеться жить;
Хочеться дивитись, як сонечко сяє,
Хочеться послухать, як море заграє.
Як пташка щебече, байрак гомонить.
Або чорнобрива в гаю заспіває...
О боже мій милий, як весело жить! [78]

Ольга зрозуміла душею поезію тих слів і задумалась. Вона втямила, що живоття само в собі, тим що воно живоття під синім небом, має в собі багато щастя для людини, та ще й молодої.

- Коли б ви побували на селі, ви б побачили й почули, як молоді дівчата в гарячі жнива працюють цілісінький день; а як прийдуть додому ввечері, то зараз ідуть на вулицю й співають там до півночі, наче пташки, неначе соловейки в садку, даючи звістку молодим хлопцям про свою любов. І часом соловейки замовкнуть в садках, а дівчата все співають та співають.

Радюк тими словами зачепив в своєму серці найтоншу, найслухнянішу струну: струну поезії народної, і його розбуркана душа неначе заграла й задзвеніла. Його любі ідеї злились з променястими Ольжиними очима, його любов до Ольги злилась в один потік з любов'ю до рідного краю. Все те високо підняло й направило його душу. Радюк почав думать голосно, вважаючи, що Ольга згодиться з його думами. Він почав згадувать свої Журбані, свої рідні степи, пісні свого народу, почав малювать картини сільського життя. Він подивився на Ольгу. Ольга вже його не слухала. Вона була городянка й інститутка і його мрій та сільських картин не розуміла.

Ольга легенько позіхнула в вічі Радюкові. Та розмова, те поетичне натхнення народною поезією здалось їй таким чужим, таким незрозумілим! їй здалося, що з веселої теплої зали її хтось вивів на мороз в одному тонісінькому бальному убранні... Її брала нудьга од тієї поезії.

- Чи не втомились ви? Сядьмо отут та спочиньмо, - сказав Радюк, думаючи, що Ольга позіхнула од утоми.

- Сядьмо! - сказала Ольга. - Чиї то такі поетичні вірші ви прочитали? - спитала вона так собі, аби щось сказать.

- То вірші нашого Кобзаря, Шевченка, коли читали або чули.

- Здається, щось чула... Здається, часом тато згадує оте ймення. Але, сказать по правді, сама не читала...

- Чи вже ж не читали? - спитав Радюк.

- Не читала, бо в нас в інституті я про такого поета й слова не чула. В нас розказували про всяких поетів, і руських, і німецьких, а про Шевченка я й слова не чула.

Радюк вже примітив, що Ольгу бере нудьга. Вона ждала од його веселої розмови, ждала компліментів. Поважна розмова навівала на неї дрімоту й нудьгу. Ольга замовкла й устала.

- Ольго Василівно! - аж ухопив він її за руку, думаючи вдержати її. - Скажіть же мені про моє щастя? Чи пам'ятаєте той вечір, той незабутній для мене вечір, як я сказав вам про свою любов? Чи порадились ви з своїм серцем? Скажіть, будьте ласкаві, чого мені ждати і чого мені сподіватися?

Ольга, здається, не ждала так швидко почуть те наважливе слово. Вона хотіла протягти час, і протягти як можна далі, а молодого хлопця брала нетерплячка. Йому хотілося скінчить діло якнайшвидше.

- Ви ж добре знаєте мого батька-філософа! Яку ж пораду він мені дасть, коли він більше нічого не знає, тільки свій кабінет і своїх філософів? Мені не було навіть з ким порадиться.

- А ваша мати?

Ольга тільки рукою махнула.

- Мені зостається тільки самій з собою радиться! Я думала, сказати правду, і все думаю за вас, і люблю вас, як і любила. Але все-таки ні на чому не спинилась. І не постановила, що стосується до вінчання.

Радюк втямив, що Ольга стягувалась. Він похилив голову й зажуривсь.

Ольга повернула просто до середини зали. Радюк пішов мовчки слідком за нею, нічого не допитавшись. Ольга мовчки перейшла всю залу, і Радюк перейшов поруч з нею. Оркестр заграв вальс; пари линули з усіх усюдів і знесли їх неначе водою на берег. Поставний офіцер запросив Ольгу в танець. А Радюк стояв збоку й дивився, як клекотіло в залі, як усі вертілись, крутились і все одпихали його далі набік.

Ольга прибігла до його, сама простягла до його руки, весело заговорила, наче защебетала. Він ухопив її й пішов у танець, знов щасливий тим, що Ольга його любить, як і передніше любила.

Після вальсу Радюк став побіч колони, згорнув руки й засмутивсь. А Ольгу знов обстали паничі. Він чув, як той самий вусатий офіцер молов компліменти, як Ольга сміялась... Він бачив, що Ользі подобаються компліменти і та юрба хлопців, їх тупцяння й їх підлесливість.

вернуться

76

- Л е т а - у грецькій міфологи підземна річка забуттю, яка нібито відокремлювала потойбічний світ від земного. Коли душі померлих по дорозі в Аід перепливали на човні Харона через Лету і випивали з неї ковток води, то забували про все минуле. Вираз "Канути в Лету" означає - бути забутим, зникнути без сліду.

вернуться

77

- Д а н т е Алігієрі (1265 - 1321) - великий італійський поет-гуманіст, автор "Божественної комедії".

вернуться

78

- О б о ж е м і й м и л и й!.. я к в е с е л о ж и т ь ! - цитата із твору Т. Г. Шевченка "Галайда".

65
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело