Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 27
- Предыдущая
- 27/230
- Следующая
Робб згорнув пергаменовий сувій.
— Маестер Виман накреслив мапу з позначенням заявленого нами кордону. Ви отримаєте таку саму для королеви. Князь Тайвин має відійти за вказані межі, припинити наскоки, плюндрування та грабунок. Королева-намісниця разом з сином повинні відмовитися від усіх зазіхань на податки, доходи або службу від моїх людей, а також звільнити моє панство та лицарство від усіх клятв на вірність, присяг, обітниць, боргів і зобов’язань перед Залізним Троном та домами Баратеон і Ланістер. На доданок Ланістери мусять надати нам десять заручників чесного роду, про особи яких ми домовимося окремо, як запоруку майбутнього миру. З заручниками будуть поводитися, як з почесними гостями, згідно їх шляхетного стану. Якщо умови цієї угоди будуть дотримані належним чином, я щороку звільнятиму двох заручників і безпечно повертатиму їх до родин.
Робб кинув згорнутого пергамена лицареві до ніг.
— Ось мої умови. Якщо королева їх дотримає, я подарую їй мир. Інакше ж…
Він свиснув, і наперед із гарчанням вибіг Сірий Вітер.
— …я подарую їй другу Шепітну Пущу.
— Старк! — знову загорлав Великоджон, і цього разу клич підхопили інші голоси. — Старк, Старк, Король-на-Півночі!
Лютововк відкинув голову назад і завив.
Обличчя пана Клеоса Фрея набуло кольору скислого молока.
— Королева отримає ваше послання, пане… ваша милосте.
— От і добре, — мовив Робб. — Пане Робіне, простежте, щоб посланцеві надали добру вечерю та чистий одяг. Він має відбути зі світанком.
— Буде зроблено, ваша милосте, — відповів пан Робін Ригер.
— То й по тому.
Зібрання лицарів та значкових панів схилило коліна, коли Робб зібрався виходити разом з Сірим Вітром. Оливар Фрей поспішив наперед, аби прочинити двері. Кетлін вийшла слідом біч-обіч з братом.
— Ти добре впорався, — мовила вона до сина, поки вони йшли проходом від тилу палати, — хоча твоя витівка з вовком більше б личила хлопчакові, ніж королю.
Робб почухав Сірого Вітра за вухом.
— А ви бачили вираз на його обличчі, матінко? — спитав він з посмішкою на вустах.
— Я бачила тільки, як виходив геть князь Карстарк.
— Його я теж бачив. — Робб зняв королівського вінця обома руками і віддав його Оливарові. — Віднеси оце до моєї опочивальні.
— Негайно, ваша милість. — Зброєносець поспішив геть виконувати наказ.
— Ручуся, що й деякі інші пани в палаті поділяли почуття князя Карстарка, — зазначив брат Едмур. — Як можна говорити про якийсь мир, коли Ланістери розповзаються, наче пошесть і сарана, по володіннях мого батька, з’їдаючи врожай і винищуючи людей?! Кажу знову, ми маємо рушати на Гаренгол.
— Нам бракує сили, — заперечив Робб, сам похнюпившись від такої думки.
Але Едмур не вгамовувався.
— А чи прибуде наша сила, якщо ми сидітимемо тут? Військо з кожним днем дедалі меншає.
— Меншає, кажеш? А чи не скажеш заразом, хто у тому винуватий?! — трохи не визвірилася Кетлін на брата. Адже саме Едмур наполіг, щоб Робб дав дозвіл річковим панам відбути геть після свого вінчання на царство для захисту власних дідицтв. Першими пішли пан Марк Дудар і князь Карил Ванс. За ними слідом рушив князь Джонос Бракен, присягнувшись відібрати в ворога спалену руїну свого замку і поховати мертвих. А тепер і князь Язон Малістер оголосив про намір повернутися до свого стольця у Морестражі, досі милосердно проминутого війною.
— Не можна ж прохати річкове панство сидіти без діла, поки їхні ниви палять і плюндрують, а людей безжально ріжуть, — відповів пан Едмур, — але князь Карстарк родом з півночі. Якщо піде він — буде дуже погано і небезпечно.
— Я побалакаю з ним, — мовив Робб. — Він втратив двох синів у Шепітній Пущі. Хто може винуватити його за небажання вкладати мир з їхніми вбивцями… з вбивцями мого батька…
— Нове пролиття крові не поверне до нас ані твого батька, ані синів князя Карстарка, — зазначила Кетлін. — Ми мусили запропонувати мир… хоча мудріший володар висунув би м’якші умови.
— Ще м’якші? Та на них можна спати, як на перині.
Борода її сина виросла рудіша, ніж його брунатне волосся. Роббові, напевне, здавалося, що з бородою він виглядає грізнішим, більше скидається на короля… і на дорослого чоловіка. Але з бородою чи ні, він лишався п’ятнадцятирічним юнаком і прагнув помсти не менше за Рікарда Карстарка. Нелегка була справа — вмовити його висунути навіть такі умови, яка б мала не була надія, що їх схвалять у Король-Березі.
— Серсея Ланістер ніколи не погодиться зміняти твоїх сестер на пару нерідних братів. Ти мусиш розуміти — вона поверне їх тільки за свого рідного брата.
Кетлін вже казала про це синові, але останнім часом зрозуміла, що королі слухають слів далеко не так уважно, як сини.
— Я не можу звільнити Крулеріза, навіть якби хотів. Моє панство цього не стерпить.
— Твоє панство увінчало твою голову королівською короною.
— Воно так само легко може і зняти її з голови.
— Якщо ціна, яку ми мусимо заплатити за безпечне повернення Ар’ї та Санси додому — твоя корона, то її слід заплатити відразу і охоче. Половина твого панства бажала б замордувати Крулеріза просто у цюпі. Але якщо він помре у твоєму полоні, то люди скажуть…
— …що він отримав по заслузі! — підхопив Робб.
— А твої сестри? — різко запитала Кетлін. — Вони теж помруть по заслузі? Клянуся тобі, якщо з Серсеїним братиком щось станеться, вона відплатить нам кров’ю за кров…
— Ланістер не помре, — мовив Робб. — З ним навіть розмовляти ніхто не може без мого дозволу. Він має харч, воду, чисту солому і загалом більше вигод, ніж заслужив. Але я його не звільню навіть за Ар’ю та Сансу.
Кетлін зрозуміла, що її власний син тепер дивиться на неї згори вниз, як на піддану. Вона спитала себе, що змусило його так швидко подорослішати. Війна чи королівський вінець на голові?
— То виходить, ти боїшся, щоб Хайме Ланістер знову не вийшов у поле, чи не так?
Сірий Вітер загарчав, неначе відчувши Роббів гнів, і Едмур Таллі заспокійливо поклав руку на плече сестрі.
— Кет, не треба так. Хлопець має рацію.
— Не називайте мене хлопцем! — спалахнув Робб, обертаючись до дядька. Раптовий його гнів ошелешив бідолаху Едмура, який лише намагався підтримати небожа. — Я майже дорослий чоловік, ще й король — ваш король, ясний пане! Я не боюся Хайме Ланістера. Один раз я його вже переміг, переміг би й вдруге, якби мусив, от тільки…
Він відкинув пасмо волосся з очей і струснув головою.
— Раніше я міг би виміняти Крулеріза на пана батька, але…
— …але не на дівчат? — Її голос був спокійний і холодніший за лід. — Дівчата не важать для нас аж стільки, чи не так?
Робб не відповів, але в очах його з’явився болісний вираз. У блакитних очах Таллі, які подарувала йому вона. Мати завдала синові тяжкого удару, але в ньому було надто багато від батька, щоб це визнати.
«Я повелася негідно», сказала вона собі. «Ласка божа, що зі мною коїться? Він же робить усе, що в змозі, він так старається, я ж бачу, я знаю, і все ж… Я втратила Неда, я втратила скелю, на якій стояло моє життя, і не витримаю втрати ще й моїх дівчаток…»
— Я зроблю все, що можу, заради моїх сестер, — відказав Робб. — Якщо в королеви є хоч трохи здорового глузду, вона прийме мої умови. Якщо ж ні, то я примушу її пошкодувати про той день, коли вона нам відмовила.
«Схоже, тут з ним балакати нема про що.»
— Матінко, чи напевне ви не хочете їхати до Близнюків? Там ви опинилися б якнайдалі від війни і змогли б звести знайомство з дівчатами родини князя Фрея, щоб допомогти мені у виборі нареченої, коли війна скінчиться.
«Він хоче мене здихатися», подумала Кетлін, втомлена та виснажена. «Схоже, королям не можна мати матерів. А я ще й кажу йому те, чого він не хоче чути.»
— У твої роки, Роббе, ти вже й сам, без материної підказки, зможеш вирішити, яку з дівчат князя Вальдера взяти собі за дружину.
— То їдьте разом з Теоном. Він вирушає назавтра. Допоможе Малістерам відвести гурт бранців до Морестражу, а звідти сяде на корабель до Залізних островів. Ви теж могли б знайти собі якогось корабля і повернутися до Зимосічі вже на поворот місяця, якщо вітри сприятимуть. Ви потрібні Бранові та Ріконові.
- Предыдущая
- 27/230
- Следующая
