Таємничий лицар (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 21

• Предыдущая
• 21/26
• Следующая

Дунк вчепився у Бросквинову руку.

— Де він?

— Разом з богами. Гадаю, ви самі зрозумієте, чому.

Всередині в Дунка все перевернулося з таким болем, що він забув про руку і застогнав з розпачу.

— Малий скористався чоботом.

— Треба гадати, що так. Він показав персня маестрові Лотару, а той повів його до Маслоплава, а той, поза сумнівом, напудив у штани, побачивши печатку, і спитав себе, чи правильну сторону обрав, і чи багато знає Кровокрук про змову. Відповідь на останнє питання буде: «достатньо».

Бросквин гигикнув.

— То хто ви такий?

— Я ваш друг, — відповів Майнард Бросквин. — Який спостерігає за вами і дивується, як вас занесло до цього гаспидського гнізда. А тепер помовчте, будемо вас лікувати.

Пересуваючись тінями, двоє лицарів сяк-так дісталися невеличкого Дункового намету. Всередині пан Майнард запалив вогонь, налив у миску вина і поставив його кипіти.

— Розріз чистий, ще й не на мечевій руці, — мовив він, розпанахавши рукав просякнутої кров’ю Дункової сорочки. — Здається, удар не зачепив кістку. І все ж промити треба, щоб не втратити руку.

— Байдуже. — Живіт Дункові скрутило від лихих звісток, і він боявся, що зараз виблює. — Якщо Яйк помер…

— …то вину за його смерть слід покласти на вас. Якби ж ви тримали його подалі звідси… Але я не казав, що він мертвий. Я казав, що він разом з богами. Чи маєте ви чисте полотно? Льон, шовк?

— Є сорочка. Хороша, дорнійська. Як це — разом з богами?

— Все у свій час. Спершу рука.

Вино скоро почало парувати. Пан Майнард знайшов хорошу Дункову шовкову сорочку, підозріливо понюхав її, тоді витяг кинджала і почав краяти на шматки. Свої заперечення Дунк проковтнув.

— Амброз Маслоплав, так би мовити, ніколи не вирізнявся рішучістю, — мовив пан Майнард, зібгав три смуги шовку і вкинув їх у вино. — Він сумнівався в успіху заколоту з самого початку. Ще коли дізнався, що хлопець не має меча. Цього ж ранку зникло ще й драконяче яйце, а з ним і залишки його хоробрості.

— Пан Глендон не крав яйце, — мовив Дунк. — Він увесь день не залишав двору. Бився сам або дивився на інші герці.

— Все одно Пик знайде яйце у його саквах.

Вино закипіло. Бросквин натяг шкіряну рукавицю і мовив:

— Спробуйте не кричати.

Тоді витяг смугу шовку з киплячого вина і взявся промивати рану.

Дунк не кричав. Він скреготав зубами, вкусив собі язика і гатив кулаком по стегні так, що напевне лишив синці, але не кричав. З решти сорочки пан Майнард зробив тугу перев’язку на руку.

— Ну, як воно? — запитав Майнард Бросквин, коли закінчив.

— Паскудно. — Дунка аж пересмикнуло. — То де Яйк?

— Я ж казав, де. Разом з богами.

Дунк сягнув здоровою рукою і вхопив Бросквина за горло.

— Ану кажіть ясніше. Обридли мені натяки та миги. Кажіть негайно, де знайти хлопця, бо зламаю шию до дідька, друг ви мені чи ворог!

— У септі. Але перш ніж піти туди, раджу озброїтися. — Пан Майнард посміхнувся. — Сподіваюся, хоч цей натяк ви зрозуміли?

Першу зупинку він зробив коло шатра пана Утора Підлистка.

Ковзнувши всередину, Дунк побачив зброєносця Віла, який прав хазяйськє спіднє, схилившись над балійкою.

— Знову ви? Пан Утор на учті. Чого вам треба?

— Мого меча та щита.

— Ви принесли викуп?

— Ні.

— То чого я маю їх віддавати?

— Бо я їх потребую.

— А мені до того що?

— А ось що: спробуєш мені завадити — придушу.

Віл розкрив рота і хапнув повітря.

— Онде… у кутку лежать.

Перед замковим септом Дунк на хвильку зупинився. «Хоч би боги зглянулися, і я не спізнився.» Пояс із мечем висів на звичному місці, туго затягнутий навколо стану. До пораненої руки він сяк-так припасував щита з шибеницею. Від його ваги Дунка з кожним кроком пересмикувало, і він боявся, що заволає з болю, якщо хтось бодай торкнеться щита.

Повагавшись, він штовхнув двері септу здоровою рукою. Всередині його зустріли тиша і морок, який розганяли тільки свічки на олтарях Семи. Перед Воїном горіло їх найбільше, що й не диво для турніру: багато лицарів приходили сюди молитися про силу та мужність перед герцями. Олтар Мороку тонув у тінях; на ньому горіла лише одна свічка. Перед Матір’ю та Батьком горіло з десяток; перед Ковалем та Дівою трохи менше. А перед яскравою лампадою Стариці стояв на колінах князь Амброз Маслоплав зі схиленою головою та мовчазним проханням дарувати йому мудрості.

Він був не один. Щойно Дунк рушив у князів бік, як його перестріли двоє стражників з суворими обличчями під шоломцями. Обидва мали на собі кольчуги та вапенроки з біло-зелено-жовтими хвилями дому Маслоплав.

— Стійте, пане, — мовив один. — Вам тут нема чого робити.

— Ще й як є! Я ж казав, що він мене знайде.

Голос був Яйків. Коли він виступив з тіней під образом Батька, виблискуючи поголеною головою у світлі свічок, Дунк мало не кинувся до нього, аби заволати з радості, схопити на руки і розчавити в обіймах. Але щось у голосі Яйка примусило його завагатися. «Він радше гнівається, аніж боїться. Он який суворий — вперше таким бачу. А Маслоплав стоїть на колінах. Щось тут дивне робиться.»

Пан Маслоплав скочив на ноги. Навіть у темнавому світлі свічок було видно, який він блідий та спітнілий.

— Пропустіть, — наказав він стражникам, а коли вони відійшли, майнув Дункові підійти ближче. — Я не кривдив хлопчика. Я добре знав його батька, коли служив Правицею Короля. Принц Маекар має знати, що я не бажав, аби так сталося.

— Дізнається, — пообіцяв Дунк. «Але що тут відбувається?»

— Пик! Це він усе затіяв, Седмицею присягаюся. — Князь Маслоплав поклав одну руку на олтар. — Хай поб’ють мене боги на цьому самому місці, якщо брешу. Це він наказував мені, кого запросити, а кого — ні. А сам притяг сюди свого молодого самозванця. Я не хотів ніякої зради, ви маєте мені вірити. Том Гедль, от хто мене змусив, я правду кажу. Це мій зять, він одружений з моєю старшою дочкою. Але я його не захищатиму, бо він зрадник.

— Він ваш поборник, ваш спис і щит, — холодно мовив Яйк. — Якщо він бере участь у заколоті, то й ви теж.

«Мовчи!», трохи не заволав на весь голос Дунк. «Твій довгий язик доведе нас до могили.»

Але Маслоплав, здається, тільки налякався ще більше.

— Паночку добрий, ви все не так зрозуміли. Гедль очолює мою дружину, всю замкову варту…

— Але ж мають бути серед неї вірні вам стражники, — зазначив Яйк.

— Ось вони тут, — відповів пан Маслоплав. — Є ще декілька. Визнаю, я злегковажив, але ніколи не зраджував! Ми з Фреєм з самого початку сумнівалися у самозванцеві князя Пика. В нього ж немає меча! Якби він був сином свого батька, Лихий Булат віддав би йому Чорножар. Та й усі ті балачки про дракона… божевілля, суцільне божевілля і жахлива дурня!

Його вельможність витер піт з лоба рукавом.

— А тепер ще й яйце вкрали. Те саме драконяче яйце, яке мій дід отримав від самого короля як нагороду за вірну службу. Воно ще вранці було на місці, коли я прокинувся. Варта клянеться, що ніхто не входив до опочивальні й не виходив з неї. Може, пан Пик їх підкупив, цього я не скажу напевне, але яйце зникло. А воно ж їм потрібне, інакше…

«Інакше дракон налупиться деінде», подумав Дунк. Якби на Вестеросі з’явився живий дракон, пани та хлопи ринули б натовпом під прапори того принца, який прибрав би дракона собі до рук.

— Пане, — мовив Дунк, — чи можна… мого зброєносця на кілька слів, якщо ваша ласка.

— Як забажаєте, пане. — Князь Маслоплав повернувся на коліна для молитви.

Дунк відвів Яйка убік і став на одне коліно, аби дивитися йому в обличчя.

— Зараз дам тобі такого ляща у вухо, що голова потилицею наперед стане. Так і ходитимеш решту життя, дивлячись, звідки прийшов, а не куди йдеш.

— Та й слід було б. — Яйк мав совість винувато похнюпитися. — Вибачте мені. Я тільки хотів послати крука до батька.

• Предыдущая
• 21/26
• Следующая