Таємничий лицар (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 25

• Предыдущая
• 25/26
• Следующая

Шатро Правиці стояло за верству від замку в тіні розлапистого в’яза. Поблизу жували траву корови, з десяток чи більше. «Королі підносяться й гинуть», подумав Дунк, «а корови та селяни знають собі своє». Приблизно так казав старий лицар.

— Що станеться з ними усіма? — запитав він пана Роланда, проходячи повз купку полонених, що всілися на траву.

— Їх відведуть до Король-Берега на суд. Лицарям та затяжцям, гадаю, нічого не загрожує. Зрештою, вони лише корилися наказам.

— А панам князям?

— Хтось отримає пробачення, коли розкаже, що знає, і віддасть сина чи дочку в залогу майбутньої вірності. Ті, кого вже пробачали після Червонотрав’я, так легко не відбудуться. Їх ув’язнять або ж позбавлять титулів і статків. Найзапекліші втратять голови.

Коло шатра Дунк упевнився, що Кровокрук дарма часу не гаяв. По обидва боки від входу на списах стирчали відрубані голови Гормона Пика та Чорного Тома Гедля, а під ними висіли їхні щити. «Три замки, чорні на жовтогарячому. Убивця Рогера Грошодуба».

Навіть по смерті очі пана Гормона зберегли холодний та суворий погляд. Дунк закрив їх пальцями.

— Нащо це ви? — запитав один стражник. — То ж гайворонам утіха.

— Я дещо заборгував йому.

Якби Рогера не вбили того дня, старий лицар не глянув би вдруге на Дунка, що ганявся за свинею провулками Король-Берега. «Якийсь давно померлий король віддав меча одному синові замість іншого і накликав лихо. Тепер я стою тут, а Рогер лежить у могилі.»

— Правиця чекає, — нагадав Роланд Кракегол.

Дунк пройшов повз нього і опинився у присутності князя Бріндена Водограя — байстрюка, чаклуна і Правиці Короля.

Поруч із ним стояв Яйк, відмитий і вдягнений, як належить принцові, небожеві короля. Неподалік на похідному стільці сидів князь Фрей з келихом вина і своїм відразливим синком на колінах. Князь Маслоплав теж там був… стояв навколішки і трусився, збліднувши з лиця.

— Від того, що зрадник — боягуз, його зрада не стає менш тяжкою, — саме казав пан Водограй. — Я вислухав ваше бекання, пане Амброзе, і повірив одному слову з десяти. За цим рахунком дозволяю вам утримати десяту частину ваших статків. Молоду наречену теж собі залиште. Бажаю подружнього щастя.

— А Білостін’я? — тремтливим голосом спитав Маслоплав.

— Стягується на користь Залізного Трону. Я маю намір розібрати його по камінцях і засіяти сіллю самий грунт, де стоїть замок. За двадцять років усі забудуть, де він і був. Старі дурні та молоді колотники усе ще ходять на Червонотрав’я, мов на прощу, і садять там квіти на місці, де загинув Даемон Чорножар. Та я не дозволю, щоб Білостін’я стало ще одним пам’ятником Чорному Драконові.

Він майнув блідою рукою.

— А тепер геть звідси, ниций таргане.

— Дякую Правиці за добрість та ласку. — Маслоплав пошкандибав геть, такий засліплений горем, що й не впізнав Дунка, проходячи мимо.

— Ви, пане Фрею, теж можете йти, — наказав Водограй. — Побалакаємо пізніше.

— Як накажуть ваша ясновельможність. — Фрей повів свого малого геть із шатра.

Тільки тоді Правиця Короля звернув увагу на Дунка.

Він був старший, аніж Дунк пам’ятав: різко окреслене обличчя, шкіра бліда, мов кістка, на щоці та шиї потворна родима пляма винного кольору, яку дехто вважав схожою на крука. Мав на собі чорні чоботи, кармазинову сорочку, а зверху делію димчастого кольору із залізною застібкою у вигляді правиці. Довге біле пряме волосся спадало йому на плечі, зачісане так, щоб ховати відсутнє око — те саме, якого Лихий Булат позбавив його на Червонотрав’ї. Око, яке залишилося, було налите червоним. «Скільки очей має Кровокрук? Тисячу, і ще одне».

— Напевне, принц Маекар мав поважну причину, аби дозволити синові служити при заплотному лицареві, — мовив той, — хоч і не можу собі уявити, щоб у таку службу входили відвідини замку, де зрадники змовлюються проти престолу. Яким вітром мого родича занесло до цього гаспидського гнізда? Пан Маслом-срав благає мене повірити, що принц Маекар надіслав вас сюди, аби рознюхати про бунт під виглядом таємничого лицаря. Чи дійсно так і було?

Дунк впав на одне коліно.

— Ні, мосьпане. Тобто, так, мосьпане. Яйк йому таке справді сказав. Тобто Аегон. Принц Аегон. Дійсно, так і сказав. Але правдою ви б це не назвали.

— Зрозуміло. Тобто ви двоє дізналися про заколот проти корони і вирішили викрити його самотужки. Так чи ні?

— Ну, не те щоб… Ми, можна сказати, не в ту дірку пхнули носа, от і все.

Яйк схрестив руки і бундючно випростався.

— А між іншим, поки ви нарешті зізволили припхатися з військом, ми з паном Дунканом вже самі зарадили справі.

— Щоправда, нам допомогли, мосьпане, — додав Дунк.

— Заплотні лицарі?

— Саме так, мосьпане. Пан Кайл-Кіт, пан Майнард Бросквин. А ще Глендон Пал. Це ж він вибив із сідла Скри… тобто самозванця.

— Так, цю байку мені вже повідали півсотні людей. Байстрюк з «Дуплястої Калини». Народжений від шльондри та зрадника.

— Народжений від крові звитяжця, — наполягав Яйк. — Якщо він є серед полонених, його треба знайти і звільнити. А також нагородити.

— Хто ти такий, щоб казати Правиці Короля, що йому робити?

Яйк навіть оком не зморгнув.

— Ви знаєте, хто я такий, дядечку.

— Ваш зброєносець поводиться нестерпно, пане лицарю, — мовив князь Кровокрук до Дунка. — Вам слід вибити з нього дурість.

— Я намагався, мосьпане. Та він же принц.

— Радше сказати, — зазначив Кровокрук, — він дракон. Встаньте, пане.

Дунк підвівся з коліна.

— Серед Таргарієнів завжди хтось бачив пророчі сни, ще задовго до Завоювання, — мовив Кровокрук, — тож не дивуймося, що й Чорножар час від часу показує своє обдарування. Даемон бачив, що у Білостін’ї має народитися дракон, і він народився. Дурник, щоправда, не вгадав кольору.

Дунк зиркнув на Яйка. «Перстень», подумав він. «Батьків перстень. Вже не запханий до чобота, а надітий на пальця.»

— От би забрати тебе з собою до Король-Берега, — звернувся князь Кровокрук до Яйка, — і тримати там при дворі, як… скажімо, гостя.

— Батькові це не сподобається.

— Авжеж ні. Принц Маекар має, м-м-м… важку вдачу. Мабуть, треба відіслати тебе назад до Перелітку.

— Моє місце коло пана Дункана. Я його зброєносець.

— Ото ж бо й воно. Та грець із вами, ідіть, куди хочте, і хай боронить вас Седмиця.

— Підемо, — відповів Яйк, — але спершу нам треба трохи грошей. Пан Дункан має виплатити Слимакові викупа за поразку.

Кровокрук зареготав.

— Куди подівся той сором’язливий хлопчина, якого я знав у Король-Березі? Та нехай. Я накажу підскарбієві видати вам стільки золота, скільки забажаєте, ясновельможний принце. Звісно, у розумних межах.

— Тільки в борг, — устряг Дунк. — Я все поверну.

— Авжеж. Щойно опануєте списа як слід.

Князь Кровокрук відіслав їх геть помахом руки, розгорнув сувій пергамену і взявся відмічати імена пером.

«Вирішує, кому померти», здогадався Дунк.

— Пане князю, — мовив він, — ми бачили знадвору голови. А чи ви… ну, Скрипалеві… Даемонові… йому теж зітнуть голову?

Князь Кровокрук підняв очі від пергамену.

— Це вирішувати королю Аерису… але Даемон має чотирьох менших братів, не рахуючи сестер. Якби я вчинив дурість і відтяв його красненьку голівку, то його мати вдягла б жалобу, його друзі прокляли б мене як убивцю родича, а Лихий Булат почепив би корону на його брата Гаегона. Мертвий Даемон став би мучеником, ідолом. А живим він затуляє моєму зведеному братові шлях до трону. Хіба коронуєш третього короля Чорножара, коли другий так недоречно ходить по землі живий? Окрім того, шляхетний полоняник прикрасить наш двір і слугуватиме живим доказом добросердя його милості короля Аериса.

— Я теж маю питаннячко, — встряг Яйк.

— Починаю розуміти, чому твій батько радий був тебе здихатися. Чого тобі, небоже?

— Хто вкрав драконяче яйце? Коло дверей стояла варта, і на сходах теж. Ніхто б не пробрався до опочивальні пана Маслоплава непоміченим.

• Предыдущая
• 25/26
• Следующая