Княжна - Шевченко Тарас Григорович - Страница 2

• Предыдущая
• 2/2

А він байдуже, п'є, гуляє

Та жида з грішми виглядає.

Нема жидка... Хліба зійшли,

Радіють люди, бога просять...

Аж ось із Києва привозять

Княжну. Мов сонечко зійшло

Над обікраденим селом.

Чорнобрива, кароока,

Вилитая мати.

Тільки смутна, невесела...

Чого б сумувати?

Або, може, вже такою

Воно й уродилось?

Або, може, молодеє

Чи не полюбило

Кого-небудь? Ні, нікого.

Весела гуляла,

Мов ласочка з кубелечка,

На світ виглядала

З того Києва. Аж поки

Побачила села

Знівечені. З того часу

Стала невесела.

Мов сизая голубонька,

Село облетіла.

У всіх була, всіх бачила,

Всі повеселіли.

Там словами привітала,

Там нагодувала...

Що день божий обходила

Село. Помагала

Усякому. А сироти

До неї в покої

Приходили. І матір'ю

Своєю святою

Її звали. І все село

За неї молилось...

А тимчасом жиди в селі

З грішми появились.

Радіє князь, запродує

З половою жито

І молотить виганяє

Людей недобитих.

Змолотили, нівроку їм,

За одну годину

І з клунею провіяли...

Князь і не спочинув,

На могорич закликає,

Та п'є, та гуляє

Аж у гаї... Бо в покоях

Дочка спочиває.

Гармидер, галас, гам у гаї,

Срамотні співи. Аж лящить

Жіночий регіт. Завиває,

Реве хазяїн: - Будем пить,

Аж поки наша доня спить. -

А доня взаперті- сидить

В своєму сумному покої

І дивиться, як над горою

Червоний місяць аж горить,

З-за хмари тихо виступає.

І ніби гори оживають.

Дуби з діброви, мов дива,

У поле тихо одхожають.

І пугач пуга, і сова

З-під стріхи в поле вилітає,

А жаби крякають, гудуть.

Дивітесь, очі молодії,

Як зорі божії встають,

Як сходить місяць, червоніє...

Дивітеся, поки вас гріє,

А зорі спати не дають.

Головою молодою

На руку схилилась,

До півночі невесела

На зорі дивилась

Княжна моя. Дивилася...

Та й плакати стала.

Може, серце яке лихо

Тихо прошептало?

Та й байдуже. Поплакала

Трошки, усміхнулась,

Помолилась, та й спать лягла,

І тихо заснула.

В гаю все покотом лежало -

Пляшки і гості: де що впало,

Там і осталось. Сам не впав,

Остатню каплю допивав

Та й ту допив. Встає, не пада,

Іде в покої... Скверний гадеї

Куди ти лізеш? Схаменись!

Не схаменувся. Ключ виймає,

Прийшов, і двері одмикає,

І лізе до дочки. Прокиньсь!

Прокинься, чистая! Схопись,

Убий гадюку, покусає!

Убий, і бог не покарає!

Як тая Ченчіо колись

Убила батька кардинала

І саваофа не злякалась.

Ні, не прокинулася, спить,

А бог хоч бачить, та мовчить,

Гріхам великим потурає...

Не чуть нічого. Час минає.

А потім крик, а потім гвалт

І плач почули із палат...

Почули сови. Потім знову

Не чуть нічого. І в той час

Скирти і клуня зайнялась,

І зорі зникли. Хоч би слово,

Хоч би де голос обізвавсь.

Пани в гаю не ворушились,

А люди збіглись та дивились,

Як дим до неба підіймавсь...

Прокинулись вранці гості,

Аж бачать, що лихо, -

Покинули свого князя,

Та любо та тихо...

Так і ми його покинем,

Так і бог покине.

Тебе тільки не покине

Лихая година -

Княжно моя безсталанна,

Знівечений цвіте.

Ти ще будеш покутувать

Гріхи на сім світі,

Гріхи батькові. О доле!

Лукавая доле!

Покинь її хоть на старість,

Хоть на чужім полі

На безлюдді. Не покинеш,

Поведеш до краю,

До самої домовини,

Сама й поховаєш.

В селі не бачили й не чули,

Де вона поділась.

Думали, на пожарищі

Небога згоріла.

Стоїть село. Невесело

На горі палати

Почорніли. Князь хиріє,

Не здужає встати,

А підвести нема кому,

Ніхто й не загляне

До грішного болящого

В будинки погані.

Люди трохи очуняли,

Господа благають,

Щоб княжна до їх вернулась.

А її немає

І не буде вже, святої..

Де ж вона поділась?

У Києві пресвятому

В черниці постриглась.

Родилась на світ жить, любить,

Сіять господньою красою,

Витать над грішними святою

І всякому добро творить,

А сталось ось як. У черницях

Занапастилося добро...

Блукаючи по Україні,

Прибивсь якось і в Чигирин

І в монастир отой дівочий,

Що за пісками на болоті

У лозах самотний стоїть.

Отам мені і розказала

Стара черниця новину,

Що в монастир до їх зайшла

Княжна якась із-за Дніпра

Позаторік. Одпочивала

Та й богу душу оддала...

- Вона була ще молодою

І прехорошая собою.

На сонці дуже запеклась,

Та й занедужала. Лежала

Недовго щось, седмиці з три.

І все до крихти розказала...

Мені і Ксенії сестрі.

І вмерла в нас. І де ходила,

В яких-то праведних містах,

А в .нас, сердешна, опочила.

Оце її свята могила...

Ще не поставили хреста.

[Орська кріпость 1847] - [Нижній Новгород] 1858 лютий 24

• Предыдущая
• 2/2