Пригоди Тома Сои?єра - Твен Марк - Страница 8

• Предыдущая
• 8/45
• Следующая

Том перелічив сторінки проповіді. Він завжди знав, скільки сторінок у проповіді, і майже ніколи не знав нічого з їхнього змісту. Але цього разу дещо зацікавило його. Священик намалював величну і зворушливу картину того, як настане царство боже на землі і зберуться всі народи, що населяють всесвіт, і лев ляже поруч з ягням, і малесенька дитина поведе їх уперед. Пафос і мораль цього величного видовища нітрошки не зворушили Тома; він думав тільки про те, яка це важлива роль буде для дитини та ще на очах усіх народів. Він спіймав себе на думці, що хотів би бути на місці тої дитини… якщо лев смирний. Але незабаром знову пішли сухі міркування, і Томові муки поновились.

Раптом він згадав, який скарб у нього в кишені, і поспішив витягти його. То був великий чорний жук з міцними щелепами - «жук-кусака», як називав його Том. Жук був схований у коробочку з-під пістонів. Коли Том відкрив коробочку, жук насамперед укусив його за палець. Природно, що хлопець швидко відкинув його геть і сунув палець у рот. Жук покотився по церкві, впав на спину і безпорадно борсався, не вміючи перевернутись. Том дивився на нього і прагнув схопити його знов, але жук був далеко. Зате він послужив розвагою для багатьох інших, які не цікавилися проповіддю.

Та ось до церкви забрів пудель - сумний, вимучений літньою спекою і тишею; йому надокучило сидіти на одному місці, він прагнув розваг і нових вражень. Побачивши жука, він одразу підняв хвоста догори і радісно закрутив ним. Пудель довго вивчав свою здобич, кружляв навколо неї, здалеку нюхав її; потім насмілився, підійшов ближче; потім роззявив пащу, схотів схопити жука - і промахнувся; повторив цю спробу ще і ще; очевидно, це йому сподобалося; він ліг на живіт, поклавши лапи обабич жука, і провадив далі свої досліди. Нарешті це йому набридло; він став байдужий і неуважний, почав куняти; поволі голова його схилилась на груди, і нижня щелепа його торкнулася ворога, а той не забарився вчепитися в неї. Пудель заскавучав, закрутив головою, жук відлетів на два кроки і знову впав на спину. Ті, що сиділи поблизу і бачили це, тіпалися від німого сміху; багато облич сховалося за віялами й носовичками, і Том був цілком щасливий.

У пуделя був збентежений вигляд - очевидно, він сам почував, що пошився в дурні. Але серце його сповнювали образа й жадоба помсти. Тому він підійшов до жука і знову став обережно атакувати його: стрибав на нього з усіх боків, майже торкаючися ворога передніми лапами, клацав на нього зубами і крутив головою так, що вуха ляпали. Але зрештою йому й це надокучило. Тоді він спробував розважитися мухою, проте й це здалося йому нецікавим; постежив за мурашкою, нишпорячи носом по підлозі, але й тут незабаром занудьгував; позіхнув, зітхнув, зовсім забув про жука і спокійнісінько сів на нього. Розляглось несамовите скавучання, і пудель почав гасати по церкві; перед самісіньким вівтарем перебіг на другий бік, прожогом кинувся до дверей, від дверей - назад, не перестаючи скавучати, бо жук, уп'явшись йому в живіт, не розтуляв своїх щелепів; що більше пес гасав, то нестерпніший ставав біль, і зрештою собака перетворився на якусь вкриту шерстю комету, що кружляла по своїй орбіті з швидкістю світла. Нарешті очманілий нещасний пудель скочив на коліна своєму хазяїнові, а той викинув його у вікно: жалісне скигління чулося дедалі тихше і нарешті завмерло в далечині.

Усі в церкві сиділи червоні, засапані, ледве стримуючись щоб не розреготатися. Навіть проповідь довелось перервати. І хоч проповідник відновив свою промову, але тепер. він уже шкутильгав і запинався. Нічого було й думати про її моральний вплив: навіть найсуворіші фрази парафіяни зустрічали приглушеними вибухами нечестивого реготу, неначе проповідник сказав щось неймовірно смішне.

Всі зітхнули полегшено, коли ці тортури закінчилися, і проповідник благословив свою паству.

Том Сойєр повертався додому веселий, вирішивши, що можна знайти задоволення й у молитві, коли тільки внести в неї деяку різноманітність. Одне лише псувало йому настрій: він нічого не мав проти того, що пес погрався з його жуком, але навіщо було забирати жука з собою? Це вже нечесно.

Розділ шостий

Том знайомиться з Беккі

В понеділок уранці Том Сойєр почував себе дуже нещасним. Так завжди бувало з ним у понеділок, бо з цього дня починався тиждень нових страждань у школі. Він навіть шкодував, що вчора було свято, бо після волі повертатись у рабство ще важче.

Том лежав і думав. Раптом йому спало на думку, що добре було б захворіти, тоді він залишиться вдома і не піде до школи. Це був деякий вихід. А справді, чи не можна захворіти? Він уважно оглянув себе. Ніде нічого не боліло. Обмацав себе ще раз.

Цього разу йому здалося, що в нього починається легенький біль у животі, і він зрадів, сподіваючись, що біль збільшиться. Але, навпаки, живіт незабаром зовсім перестав боліти. Том знову почав міркувати. І раптом виявив, що у нього хитається зуб. Це було до речі. Він уже збирався застогнати, але вчасно збагнув, що коли скаже про зуб, то тітка просто вирве йому зуба, - а це дуже боляче. Тому він надумав залишити зуб про запас і пошукати чогось іншого. Деякий час Том нічого не міг винайти; потім пригадав, як лікар розповідав про якусь хворобу, що уклала пацієнта в ліжко на три тижні й загрожувала йому втратою пальця. Хлопець похапцем вийняв ногу з-під ковдри і почав досліджувати хворий палець. Але він не знав, які ознаки цієї хвороби. Принаймні спробувати можна. Він заходився стогнати з великим натхненням.

Сід не прокидався.

Том застогнав голосніше, і йому здалося, що палець у нього справді болить.

Сід не відгукувався.

Том навіть задихався від зусиль. Він перепочив трохи, набрав повітря в легені, а потім видихнув цілий ряд чудових болісних зойків. Сід так само хропів.

Том розгнівався. Він вигукнув: «Сіде! Сіде!» і потрусив брата за плече. Це дало деякі наслідки, і Том знову застогнав. Сід позіхнув, потягнувся, підвівся на лікті, засопів і витріщився на Тома. А той собі стогнав. Сід гукнув:

- Томе, чуєш, Томе!

Ніякої відповіді.

- Чуєш, Томе? Томе! Що сталося, Томе?

І Сід схопився за брата, тривожно дивлячись йому в лице. Том простогнав:

- Ой, не треба, Сіде! Не чіпай мене!

- Та що ж сталося, Томе? Я піду покличу тітоньку.

- Ні, не треба. Це минеться, мабуть. Не клич нікого.

- Але треба покликати. Та не стогни ж так, Томе, це жахливо! Давно це з тобою?

- Кілька годин. Ох! Ой, не смикай мене так, Сіде! Ти мене вб'єш.

- Томе, чого ти мене раніш не збудив? Ой, Томе, не треба. В мене мороз по шкірі йде, коли ти кричиш. Томе, що сталося?

- Я все тобі прощаю, Сіде!.. (Стогін). Все, що ти мені зробив. Коли мене не буде серед живих…

- Ой, Томе, невже ти вмираєш? Не треба, Томе. О, не треба. Може…

- Я прощаю всім, Сіде. (Стогін). Так їм і скажи, Сіде. Мою раму од віконця і моє однооке кошеня віддай тій дівчині, що недавно приїхала до містечка, і скажи їй…

Але Сід уже схопив одяг і вибіг за двері. Том тепер справді страждав, - так чудово працювала його фантазія, і зойки його лунали цілком природно.

Сід мчав сходами вниз і кричав:

- Ой, тітко Поллі, йдіть швидше! Наш Том умирає!

- Умирає?

- Так! Так! Чому ж ви не йдете? Ідіть мерщій!

- Дурниці! Не вірю!

А проте вона щодуху помчала нагору. Сід і Мері - за нею. Обличчя в неї зовсім зблідло і губи тремтіли. Добігши до Томового ліжка, вона ледве могла вимовити:

- Томе! Томе! Що з тобою?

- Ох, тітко, я…

- Що з тобою, дитинко?

- Ох, тітко, в мене гангрена⁶ на пальці.

Старенька впала на стілець і заплакала. Від цього їй полегшало, і вона сказала:

- Томе, як ти мене налякав! А тепер покинь ці дурниці, і щоб більше цього не було!

Зойки припинилися, і палець миттю перестав боліти. Хлопець відчував, що пошився в дурні, і почав пояснювати:

- Тітко Поллі, мені здавалося, що палець у мене зовсім змертвів, бо він так болів, що я навіть забув про зуб.

• Предыдущая
• 8/45
• Следующая