Розколоте небо - Талан Светлана - Страница 80
- Предыдущая
- 80/80
Журавлиний клин зник за обрієм. Варя підвелася, забрала білу хустинку, пішла до підводи. І раптом вона побачила, як Андрій відпустив Сашка і хлопчик зробив самостійний перший крок. Ніжки у малюка затремтіли, він злякався, хотів сісти, огледівся і, помітивши усміхнену маму, випрямив тоненькі ніжки і пішов!
— Мамо, дивись, киця! — Маргаритка несла в руках маленьке кошенятко.
— Звідки воно взялося? — здивовано спитав Андрій.
— Це Маша? — спитала дівчинка.
— Ні, це не вона.
— Це — Маша! — ствердно сказала Маргаритка. — Можна її забрати?
— Можна, — усміхнулася Варя.
Андрій підійшов до Варі, подивився на неї з неприхованою любов’ю.
— Варю, як ти? — спитав лагідно. Так міг говорити лише він.
Варя подивилася йому прямо у вічі з ніжною усмішкою.
— Чому стоїш? — сказала вона, підійшовши до Андрія так близько, аж волосся, яким грався вітерець, торкнулося його обличчя. — Іди до своєї донечки, візьми її на руки.
Він не вірив тому, що почув. Так і стояв, затамувавши подих, поки Варя не повторила:
— Так-так! Тобі не вчулося! Ходімо додому, Андрійку!
Андрій обняв Варю, притис її до себе. Вона так мріяла про цю хвилину, стільки припасла теплих слів, але всі вони розчинилися у чулості і ніжності, які огорнули її теплом. Василь сховав обличчя в її пишному волоссі, що пахло ромашками. Варя не бачила його сліз, але відчула, як здригається тіло коханого від придушеного чоловічого плачу…
Листопад 2013 року
eNp7-viZ2M-_PLfubbj3asX1q1wwWRYLSw,,
- Предыдущая
- 80/80
