Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 90
- Предыдущая
- 90/128
- Следующая
Києва на річці Прип'ять,
сталася найбільша техно-
генно-екологічна катастро-
фа сучасності — вибухнув
реактор 4-го енергоблоку.
Вибух приніс незчисленні
біди українському народу.
Гуманітарну
допомогу
дітям,
які
постраждали
від
Чорнобильської
трагедії,
надають
багато
країн
сві-
ту, серед них і Франція — країна давніх гуманістич-
них традицій. Багато років безкорисливу допомогу в
493
оздоровленні дітей міста Києва надає Комітет дружби
і солідарності департаменту Арденни з країнами Сою-
494
Арден
ни
зу незалежних держав (СНД), створений у січні 1992
року вже після розпаду СРСР.
Велику і складну роботу з організації оздоровлен-
ня дітей проводить Президент Комітету «Арденни —
СНД» пан Мішель Ремі за підтримки мерії столиці де-
партаменту Арденни міста Шарлевіль-Мезьєр. У роботі
йому допомагають також мерії усіх комун департамен-
ту. Щороку в Арденни на оздоровлення приїздить до
20 дітей, яких на 15 днів приймають у свої сім'ї мешкан-
ці Шарлевіля-Мезьєр. За час перебування у Франції
діти відвідують парки й атракціони міста, здійснюють
екскурсії до Парижа, Реймса та інших міст, знайом-
ляться з побутом і культурою країни. Комітет постійно
допомагає дитячим закладам і лікарням Києва, Київ-
щини і Житомирщини медикаментами. Цю гуманітар-
ну місію мешканці Арденн вважають своєю національ-
ною філософією.
495
Кошти на гуманітарні акції надходять в основному від
продажу на виставках предметів українського приклад-
ного мистецтва. Ці виставки стали традиційними, вони
збирають багато людей і проходять з великим успіхом.
Велику роботу з організації груп, оформлення віз,
придбання речей для виставок, супроводження дітей
із Києва до Франції і назад з українського боку здійс-
нюють громадські діячки-гуманістки Зоя Лосєва251,
Аліна Суворова252 і Марія Цибуленко253, з якими у пана
Мішеля Ремі встановлені теплі і дружні стосунки.
Українці повинні знати про шляхетних французів
нашого часу, які віддають свою доброту і любов ді-
тям,постраждалим від Чорнобильської катастрофи.
Про себе пан Мішель Ремі розповідає так: «Народив-
ся я 5 вересня 1937 року в місті Седані. Батько був
військовослужбовцем. Мати працювала в текстиль-
ній промисловості. Перші мої спогади відносяться
до 1944-1945 років. Батько потрапив у полон до фа-
шистів, і я не знав його. Під час війни виховувався у
бабусі й дідуся та моїх тіток.
Мої перші спогади пов'язані з визволенням мого
рідного міста американськими військами від німець-
ких загарбників. Щоб допомогти родині, я щодня пе-
ред школою обмінював фрукти із дідусевого саду на
консерви у американських солдатів. Протягом року
я таким чином годував родину.
У1945 році я, нарешті, побачив батька. Для дити-
ни восьми років це було великим потрясінням, тому
що до того я ніколи не бачив чоловіка поряд з моєю
матусею. Після повернення батька я ще деякий час
продовжував жити з дідусем і бабусею.
496
За юних літ відвідував школу і був гарним учнем,
щороку одержував призи і грамоти за перші місця.
Через відсутність коштів я не мав можливості про-
довжувати навчання. Батьки допомогли мені здобу-
ти професію пломбувальника. Я одержав сертифі-
кат. Роки юності проминули в праці й серед друзів.
Моє життя стало цікавим, коли я познайомився
з Людмилою і вона стала моєю дружиною. Познай-
омившись з дівчиною, яка не була француженкою,
я одержав дозвіл її родини на зустрічі з нею і поба-
чив, як живуть люди іншої національності. Гостин-
ність, з якою мене зустрічала родина Людмили, була
для мене великим подарунком, і я запам'ятав це на
все життя.
На превеликий жаль, життя — не завжди свято.
Коли мені виповнилося 20 років, я був призваний на
військову службу і протягом 30 місяців воював на пів-
ночі Африки, в Марокко й Алжирі. За службу в армії
нагороджений медалями.
З армії демобілізувався у січні 1960 року, а у квітні
цього ж року ми з Людмилою одружилися. У нас наро-
дилося четверо дітей: Дідьє (1961), Філіпп (1964), Ні-
коля (1968) і Наташа (1972).
Після народження Дідьє моє фінансове становище
було не з кращих. Я не міг забезпечити сім'ю всім не-
обхідним, тому вирішив стати викладачем, доклав-
ши для цього багато зусиль.
У 1963 році я взяв участь у національному конкур-
сі на вступ до педагогічного учбового закладу і зайняв
друге місце, після чого поїхав до Парижа і вступив до
Нормальної школи, яка готує педагогів.
497
Людмила з двома діточками залишилася в Арден-
нах. Я повернувся до Арденн як викладач технічних
наук. Працював за фахом з 1964 по 1997 рік в одному з
навчальних закладів Шарлевіль-Мезьєра. У 1974 році
ми збудували в селі будинок недалеко від навчального
закладу, де я працював.
У 1977 році почав працювати в Асоціації дружби
і культурних зв'язків «Франція — СРСР» і згодом
став Президентом цієї Асоціації в департаменті
Арденни. У січні 1992 року, вже після розпаду СРСР,
був створений Комітет дружби і солідарності де-
партаменту Арденни з країнами Союзу незалежних
держав (СНД), який надає гуманітарну допомогу ді-
тям, постраждалим від Чорнобильської катастро-
фи. Ці діти приїжджають в Арденни на відпочинок,
де їх приймають французькі сім'ї. Робота Прези-
дента Комітету забирає багато часу, але прино-
сить задоволення. Також багато часу я приділяю
своєму будинку, саду, онукам».
498
Українці, навчання та діяльність яких
пов'язані із Францією
Акименко Федір Степанович, справжнє прізвище
Якименко (1876, Харків — 1945, Париж) — компози-
тор, піаніст, диригент. З 1923 року жив у Парижі.
Алиськевич Іван (р.н. 1947, Лувен, Бельґія) — жи-
вописець і скульптор. З 1982 року живе в Парижі.
Алчевський Іван Олексійович (1876, Харків — 1917,
Баку, похований у Харкові) — співак (лірико-драма-
тичний тенор). Співав на сценах Парижа у 1908, 1910,
1912-1914 роках.
Альбіновська-Мінкевич Софія Юліанівна (1886,
Клаґенфурт, Австрія — 1972, Львів) — живописець і
графік. У 1906-1909 роках навчалася в Парижі. З 1912
року жила у Львові.
Альтані Іполит Карлович (1846, Катеринославська
губернія — 1919, Москва) — диригент, хормейстер та пе-
дагог. Член Французької академії мистецтв з 1895 року.
Альтман Натан Ісайович (1889, Вінниця — 1970) —
- Предыдущая
- 90/128
- Следующая