Контррозвідка - Гуляшки Андрей - Страница 15

• Предыдущая
• 15/37
• Следующая

Дим вився кільцями в гарячому повітрі. Над головою Авакума пролітали галасливі сороки, а високо в блідій синяві, плавко, нерухомо розпластавши крила, ширяв орел. Розкидане каміння, кущі, де, мабуть, водилися змії, запах нагрітої землі й прілого листя і над усім цим — тяжка й задушлива тиша. Авакум посміхнувся: «Sic transit gloria mundi!» [«Sic transit gloria mundi!» (лат.) — так минає земна слава!]. Можливо, на цьому самому місці цар Симеон-Чорноризець Хоробрий гострив своє гусяче перо, згадував криваву Ахелой [У битві на річці Ахелой 20 серпня 917 року війська болгарського царя Симеона разгромили візантійців] і мало не втрачав розуму від невтолимої жадоби влади, мріючи сісти на царградський престол... «Sic transit gloria mundi!» Важливо, щоб тебе згадували добрим словом!

Увечері Авакум приніс у кімнату в готелі великий пакет. У ньому були написані від руки і надруковані на машинці відомості про Методія Парашкевова.

У читача може постати питання: чому про Методія Парашкевова? Адже, за гіпотезою, висловленою Авакумом полковникові Манову, справжнім злочинцем є особа «ікс». Вона оглушила старшину Стояна, розбила вікно у приміщенні військово-геологічного пункту, викрала креслення стратегічного значення тощо. А Методій Парашкевов, момчиловський вчитель,— обмовлена людина, він, по суті, зовсім безвинний. Тоді навіщо Авакум збирає відомості про невинну людину, ще й не відкрито, а законспіровано, з надзвичайною осторогою?

Мені, літописцеві цієї історії, можна поставити не одне, а десять запитань, і я десять разів відповім досить серйозно і з великим задоволенням. А Авакум тільки б усміхнувся стримано, як завжди, і промовчав.

Та він був глибоко певний, що діє правильно і робить саме те, що треба. Коли диверсія проти Методія Парашкевова — особиста помста, Авакум сподівався знайти такий ключ у його біографії, що легко відкрив би дверцята, за якими ховається автор диверсії, якась невідома особа «ікс». Але якщо в його біографії немає нічого такого, що натякало б на ненормальні стосунки з будь-ким, тоді стало б цілком ясно, що в характері злочину не слід шукати особистих почуттів і суб'єктивних мотивів.

Був ще й третій варіант, над яким Авакум часто думав і підозрював, що якась випадковість поставить його гіпотезу з ніг на голову. Він будував свою гіпотезу на підставі кількох майже непомітних, але очевидних помилок злочинця. Досі все йшло добре, все грунтувалося на логічному принципі, що помилки кінець кінцем викривають злочинця. Але як у математиці, так і в розвідці при розв'язанні складних завдань інколи доводиться користуватися методом «від супротивного». Авакум знав цей математичний метод і в разі потреби застосовував його на практиці. Відсутність скла на землі, та слідів на тиньку, і те, що залізний прут був розпиляний з внутрішнього боку та зігнутий назовні, і великі уламки скла на кам'яній підлозі — це справді були помилки злочинця, але хто міг з абсолютною певністю твердити, що вони не зроблені навмисно?

І Авакум припустив супротивне — особа «ікс» навмисно робить помилки, щоб ввести розвідку в оману: нібито в даному разі має місце диверсія. Більше того: що Методій Парашкевов сам видає себе за жертву диверсії, отже, він і злочинець «ікс» — та сама особа.

У цій контргіпотезі була якась частка ймовірності. Але дуже незначна, бо така диверсія могла бути вчинена винятково обдарованим злочинцем, що в практиці трапляється дуже рідко. В усякому разі, Авакум вирішив найретельніше перевірити контргіпотезу, щоб не лишилось і тіні сумніву щодо можливості зіставляти Методія Парашкевова з таємничою особою «ікс». Авакум узявся простежити життя вчителя від юнацьких років до дня й години, коли було вчинено злочин,— це дало б ключ до розв'язання головного завдання.

Авакум дістав блокнот, набив люльку, зручно розташувався біля стола і почав читати.

Ранком, рівно о восьмій годині, чоловік у білому піджаку зайшов у маленьку кондитерську, оглянув порожні столики і полегшено зітхнув. Він замовив собі тільки лимонад, хоч ще не снідав, і з великим задоволенням випив його.

З Преслава Авакум поїхав у Шумен, але не залишився в місті, а найняв на кілька днів кімнату в найближчому селі Мадарі. Тут — одного разу у великій печері, а через три дні біля руїн край села — Авакумові вручили два товсті конверти. В них були відомості про Методія Парашкевова, а також про людей, з якими він спілкувався і дружив.

Потім Авакум поїхав у Провадію і пробув там три дні, майже не виходячи з кімнати. Тільки ввечері прогулювався трохи по прилеглих до готелю вуличках.

На одинадцятий день після вильоту з Софії Авакум прибув у Пловдив. З вокзалу до квартири, яку йому заздалегідь найняли, він поїхав службовою машиною в супроводі сержанта, що не промовив за всю дорогу жодного слова. Завіски на віконцях були запнуті.

Квартира була велика, сонячна, з ванною і закритою верандою, де стояло кілька барвистих шезлонгів біля стін. Обслуговувала квартиру літня жінка, що виходила з кухні тільки тоді, коли її кликали.

Авакум дав сержантові гроші і попросив купити йому костюм, щоб переодягтись, і флакон одеколону. Потім прийняв ванну, укутався в прохолодні, бездоганно чисті простирадла, заплющив очі й одразу заснув.

Спав до самого вечора. Коли зовсім стемніло, Авакум вийшов з квартири — поголений, напахчений, чистий. Він мало був схожий на себе — коротко підстрижені вусики, в окулярах. Перекинувши бежевий плащ через плече, Авакум попрямував до середмістя. В нього був вигляд трохи неуважної, безтурботної людини, що вийшла на прогулянку.

Повернувся Авакум ранком, коли робітники поспішали на першу зміну.

Отак, з незначними змінами, було всі дні й ночі, перс-буті у Пловдиві: ввечері виходив з дому, а ранком повертався.

Ввечері Авакум йшов в управління, зачинявся в кімнаті секретаря і, озброївшись записником та олівцем, починав гортати величезні купи справ. Його цікавили справи з матеріалами про випадки на кордоні за останні два-три роки: перехід диверсантів, виявлення і розкриття шпигунської резидентури, шпигунство і таке інше. З напруженою увагою він читав і перечитував сторінки про події в момчиловських або суміжних із ними прикордонних районах.

Перш ніж іти в управління, Авакум відвідував розташований далі від центру ресторан «Фракія», сідав у затишному кутку, вечеряв і з півгодини слухав музику. Оркестр був непоганий і завжди грав веселі мелодії, а Авакумові чомусь ставало сумно від цієї веселої музики. Здавалося, з естради віяло холодом, а затишний куток, де він сидів, був на краю світу. В такі хвилини Авакумові праглося випити чогось міцного, він стукав перснем по тарілці, а коли приходив офіціант, похмуро просив рахунок і швидко виходив.

Лягав Авакум о сьомій годині ранку, а вставав о дванадцятій. Освіжившись під холодним душем, він сідав обідати. Обід його складався з двох великих чашок кави і тоненького бутерброда. Потім, поклавши перед собою сигарети й попільницю, брався до роботи.

Ще в Мадарі Авакум зажадав від управління додаткових відомостей про те, чим займався Методій Парашкевов між Дев'ятим вересня і початком 1947 року, коли не вчителював. Крім того, він попросив полковника Манова надіслати йому координати таємних радіопередач, зафіксованих нашими пеленгаторами, і особисті справи геологів момчиловського військово-геологічного пункту.

Матеріали передали другого ж дня по його прибутті до Пловдива.

Тепер в уяві Авакума почав вимальовуватись портрет Методія Парашкевова. Звичайно, він був ще в «три чверті». Але щоб вийшов повний анфас, у характеристиці вчителя бракувало момчиловського періоду. Проте і ці «три чверті» цілком збігалися з Авакумовими попередніми уявленнями про вчителя.

У всьому роді Методія Парашкевова ні по батьківській, ні по материній лінії не було нікого, звинуваченого в реакційній діяльності. Усі його близькі й далекі родичі сумлінно працювали в кооперативних господарствах, а двох двоюрідних братів нагородили срібними медалями за досягнуті успіхи у виведенні десертних гатунків винограду «димят». Як учитель, Методій Парашкевов стояв осторонь політичної боротьби, хоч у деяких відомостях натикалося на «приховані симпатії» до прогресивно настроєних учнів. Проте жоден свідок у жодному документі й словом не обмовився навіть про приховані симпатії до «правих».

• Предыдущая
• 15/37
• Следующая