Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 13

• Предыдущая
• 13/177
• Следующая

Вершник з полегкістю посміхнувся. Усе-таки кокон закляття, що його він сплів довкола Рорана, діяв. Юнак мав надію, що невидима сітка енергії витримає аж до тієї миті, доки йому не вдасться спинити летрблаків.

Аж раптом обидва летрблаки заверещали в один голос, і довкола все затремтіло. На якусь мить Ерагон закляк на місці й не міг поворухнутись, але тут-таки опанував себе й, струснувши головою, ніби пес, що виліз із води, вирішив діяти. Тепер вереск чудовиськ уже не здавався йому аж таким жахливим — він просто нагадував плач дитини, яка боляче об щось забилася.

Отож, Ерагон став вимовляти слова прадавньою мовою. Він говорив так швидко, як тільки міг, намагаючись не зробити жодної помилки. І кожне речення, яке він вигукував, мало вбивчу силу, а кожен смертельний удар, який воно завдавало, був унікальний і неповторний. Тим часом Сапфіру атакували з лівого флангу й завдали їй іще одного потужного удару. Відважний дракон відмахнувся лапою й розідрав у клоччя крило свого ворога. Роранові теж було непереливки — Ерагон відчував, як здригалася братова спина, коли той відбивав своїм щитом важкі блискавичні удари. Тепер більший із разаків став обходити Рорана, збираючись напасти на Ерагона.

Попри те що все довкола заглушав брязкіт металу й скрегіт пазурів об каміння, Ерагон раптом почув удар меча об кольчугу й крик Рорана, а за мить Вершникову гомілку обдало чимось липким і гарячим. Краєм ока юнак помітив, як на нього кинулась згорблена постать, тримаючи поперед себе вузьке лезо меча. Здавалося, що в цю мить довкола страшної ворожої зброї, чий кінчик сяяв, ніби грань кристала чи струмок ртуті в яскравих світанкових променях, зосередився цілий світ. Часу було обмаль, його вистачило б тільки на одне закляття, яке могло зупинити разака й не дати йому встромити свого меча Ерагонові в бік. Тому юнак у відчаї вигукнув: «Гарізла, летта!»

Це було грубе закляття, вигадане нашвидкуруч і вимовлене з помилками, проте воно все ж таки спрацювало. Банькаті очі летрблака несподівано обернулись на дзеркала, й засліплене чудовисько застигло, а разак став штрикати мечем повітря, марно намагаючись зачепити когось зі своїх ворогів.

Ерагон миттю крутонув своєю палицею й відбив удар ворожого меча якраз тоді, коли той був за якийсь дюйм від його ребер. Разак приземлився прямісінько перед ним, витягнув шию, і з-під його каптура висунувся короткий міцний дзьоб, що вже за частку секунди клацнув зовсім близько від правого ока Вершника. Мимохідь Ерагон помітив, що пурпуровий язик разака був помережаний шпичаками й звивався, ніби безголова змія.

Цього разу юнак схопив свою палицю за середину й, хвацьким рухом влучивши чудовиську якраз у запалі груди, відкинув його на кілька ярдів назад. Оглушений, той упав навкарачки, і Ерагон вирішив скористатись цим, щоб обійти Рорана, чий бік виблискував від крові, й відбити удар другого разака. Вершник зробив обманний випад, ударив разака по мечу, а коли той кинувся до його горла, він завдав йому удар другим кінцем палиці. Не зупиняючись, Ерагон зробив випад уперед і встромив дерев'яну частину палиці разакові в живіт.

Якби Ерагон бився Зароком, він би вбив разака прямо зараз, оскільки всередині чудовиська щось хруснуло, й воно розлетілося на дванадцять шматків. Але за секунду чудовисько знову було живим і здоровим, лишивши на нерівній кам'яній підлозі плями блакитної крові.

«Мені потрібен меч!» — промайнуло Ерагонові в голові.

Але не встиг він про це подумати, як обидва разаки знову стали його атакувати. У нього не було іншого вибору, як спробувати відбити їхній напад, бо тільки він міг захистити неприкритого Рорана. Вершник почав був вимовляти закляття, що подіяло на летрблака, проте град ворожих ударів посипався на нього ще до того, як він устиг сказати бодай один склад. Мечі відлітали від його палиці з глухим стуком і не могли завдати жодної шкоди зачарованому дереву.

Удари сипались зліва, справа, згори, знизу. Ерагон вийшов за межі своїх думок, він просто діяв і реагував, він завдавав шквал ударів разакам. Палиця була ідеальною зброєю для боротьби з кількома супротивниками, бо Ерагон міг водночас і бити, і блокувати потужні удари чудовиськ. Юнакові груди важко здіймалися, а кожен його подих був коротким і швидким. Піт заливав обличчя й краплями збирався в куточках очей. Погляд був затьмарений, бо очі пульсували у відповідь на кожен удар серця. Юнак ще ніколи не відчував себе таким збудженим і наляканим, як під час цієї битви.

Невдовзі охоронні закляття Ерагона стали вичерпуватись — він віддав надто багато енергії Сапфірі й Роранові. Скориставшись цим, менший разак зробив блискавичний випад і поранив юнака в ліве коліно.

Рана не була аж така серйозна, однак сильно дошкуляла Ерагонові, бо він майже не міг спертись на ліву ногу. Схопивши палицю за шип, юнак махнув нею, ніби молотом, і вперіщив одного з разаків по маківці. Разак не витримав такого удару й звалився на землю, проте Ерагон не міг сказати напевно, чи той мертвий, чи просто на деякий час втратив свідомість. Наступаючи на другого разака, юнак став бити чудовисько по руках і плечах і врешті-решт таки вибив його меч.

Перш ніж Ерагон устиг прикінчити ворога, один із засліплених летрблаків пролетів через усю печеру й врізався в стіну. Удар був таким сильним, що зі стелі посипалось каміння. Воно посипалось із таким гуркотом, що всі воїни на мить припинили битися й ледь устигли відскочити вбік. Тим часом Сапфіра підскочила до скаліченого летрблака й уп'ялася зубами в його м'язисту шию. Летрблака відчайдушно смикнувся, намагаючись звільнитися, проте дракон зробив різкий рух головою і зламав потворі хребет. Виплюнувши плоть ворога, Сапфіра переможно загарчала. Тоді інший летрблака миттю кинувся на Сапфіру, загнав свої кігті їй у боки, й вони покотилися по підлозі до виходу. Уже наступної миті їх не стало видно. Це була дуже хитра тактика, оскільки летрблака опинився там, куди не могла проникнути Ерагонова свідомість, а отже, юнак майже ніяк не міг впливати на хід подій.

«Сапфіро!» — гукнув Ерагон.

«Бережи себе, а цей від мене не втече».

Тоді Ерагон рвучко озирнувся і в останню мить помітив, як два разаки зникли в глибинах найближчого тунелю. Заплющивши очі, Ерагон знайшов бранців Хелгрінда, й прошепотів якусь фразу прадавньою мовою.

— Я заблокував камеру Катріни, — крикнув він Роранові, — щоб разаки не могли використати її як заручницю. Тепер тільки я й ти зможемо відкрити ті двері.

— Гаразд, — мовив Роран, стиснувши зуби. — Ти можеш із цим щось зробити? — двоюрідний брат показав очима на пляму, яку прикривав правою рукою. Крізь його пальці жебоніла кров. Ерагон уважно оглянув рану, а коли спробував легесенько доторкнутись до неї, Рорана всього аж пересмикнуло, і він відскочив на півкроку вбік.

— Тобі пощастило, — сказав Ерагон. — Меч влучив у ребро. — Поклавши одну руку на рану, а другу на дванадцять діамантів, захованих у паскові Белотха Мудрого, що висів у нього на поясі, Ерагон видобув силу, яка зберігалась у камінні. — «Вайзе хейл!» — прошепотів він, і магія миттю загоїла шкіру й пошкоджені м'язи.

Відразу ж потому Ерагон загоїв і власну криваву рану на лівому коліні. Завершивши лікування, юнак випростався й глянув у той бік, куди зникла Сапфіра. Їхній зв'язок став зовсім слабким, так, ніби вона переслідувала летрблака аж до самого озера Леона. Він дуже хотів допомогти їй, проте знав, що зараз вона має битись сама за себе.

— Мерщій, — крикнув Роран. — Вони тікають.

— Точно.

Піднявши свою палицю, Ерагон підійшов до темного тунелю й перевів погляд з одного кам'яного виступу на інший, чекаючи, що разаки ось-ось вистрибнуть з-за котрогось із них. Юнак рухався дуже повільно, щоб його кроки не відлунювали у звивистому тунелі. На мить утративши рівновагу й схопившись за перший-ліпший камінь, аби не впасти, Ерагон помітив, що той покритий слизом.

Пройшовши кілька ярдів і проминувши ще два-три повороти, обидва брати поринули в таку темряву, що годі було бодай щось розгледіти навіть на відстані кількох сантиметрів.

• Предыдущая
• 13/177
• Следующая