Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 15

• Предыдущая
• 15/177
• Следующая

— Хто тут?

Крізь пасма волосся Ерагон побачив очниці, що запали глибоко-глибоко в череп. Там, де мали бути повіки, залишились шматки подертої шкіри, яка звисала над кров'янистими ямами, а все обличчя довкола очей було вкрите синцями й коростою.

Збагнувши, що разаки виклювали Слоуну очі, юнак страшенно розгубився й ніяк не міг второпати, що ж йому робити. Адже саме м'ясник сказав разакам, що Ерагон знайшов яйце Сапфіри.

Більше того, Слоун убив охоронника Бірда й віддав Карвахол на поталу Імперії. І якщо Ерагон приведе його зараз до селян, то вони, звісно ж, визнають Слоуна винним і повісять.

Це було б цілком справедливо, бо м'ясник міг спокутувати свою провину тільки смертю, проте Ерагона бентежило інше. Він знав, як Роран любить Катріну, а для Катріни, що б там не було, Слоун залишався батьком. І пережити його привселюдну страту їй буде ой як нелегко. А крім того, через це вони навіть можуть посваритися з Рораном і розірвати заручини. В усякому разі, Ерагон був певен, що коли він зараз постане зі Слоуном перед селянами, то це викличе море суперечок і може відволікти їх від боротьби проти Імперії.

«Певно, найкраще буде вбити його й сказати, що я знайшов його вже мертвим», — подумав Ерагон… Його губи ворухнулися, і він хотів був уже вимовити одне зі смертельних заклять…

— Чого ти хочеш? — спитав Слоун, крутячи головою навсібіч, аби краще було чути. — Я вже розказав тобі все, що знаю!

Подумки Ерагон вилаяв себе за легкодухість. Провина Слоуна була очевидною: він убивця й зрадник. І будь-який суддя прирік би його на смерть.

Однак юнак і досі продовжував вагатися, адже перед ним була старша людина, й убити її означало те саме, що підняти руку на Хорста, Лоринга чи будь-якого іншого чоловіка зі старшого покоління Карвахола.

Трохи опанувавши себе, Ерагон знову приготувався вимовити смертельні слова, але перед його внутрішнім зором постав образ: Торкенбранд, работорговець, якого вони з Мертагом зустріли під час польоту до варденів. Він стоїть на колінах, а до нього підходить Мертаг і відтинає йому голову. Ерагон добре пам'ятав, як Торкенбранд виступав проти Мертага і як це хвилювало теперішнього новоспеченого Вершника.

«Невже я так сильно змінився, — спитав себе Ерагон, — що можу зробити те саме? Роран казав правду, я вбивав, але тільки на полі бою… проте ось так… ніколи…»

Вершник роззирнувся. Він побачив, як Роран збив останню петлю на дверях Катріниної камери. Відкинувши молота, він хотів був вибити двері всередину, але, схоже, вигадав щось краще й спробував їх підняти. Двері й справді піднялись приблизно на дюйм, але потім застрягли й захиталась у нього в руках.

— Допоможи мені! — крикнув він. — Я не хочу, аби двері впали на неї.

Ерагон знову глянув на нещасного м'ясника. У нього не залишалося часу на роздуми, але він і досі не знав, що робити…

— Ерагоне!

«Я не знаю, що діяти, — крутилось Ерагонові в голові. — Убити Слоуна — не можна, відвести його до варденів — теж не можна. Хіба пошукати якогось іншого виходу».

Звівши руку догори, немовби благословляючи м'ясника, Ерагон прошепотів: «Слітха». Тієї ж миті наручники Слоуна клацнули, і він упав на підлогу й провалився в глибокий сон. Пересвідчившись, що закляття подіяло, юнак замкнув камеру й наклав на неї охоронне закляття.

«Ну й що ти вирішив, Ерагоне?» — спитала Сапфіра.

«Почекай, будь ласка. Коли ми знову будемо разом, я все тобі поясню».

«Але що ти поясниш? Ти й досі не знаєш, що будеш робити».

«Дай мені трішки часу, і я знатиму».

— Що там таке? — поцікавився Роран, коли Ерагон узявся за двері з іншого боку.

— Я знайшов Слоуна. Здається, він мертвий…

Очі Рорана зробились великими й круглими:

— Що?

— Схоже на те, що йому скрутили в'язи.

Якоїсь миті Ерагон злякався, що Роран може йому не повірити, проте його брат тихо прошепотів:

— Може, воно й на краще. Ти готовий? Раз, два, три…

Напружившись, вони зняли важкі двері із завісів і кинули їх у коридор так, що кам'яним тунелем пішла луна. Не вагаючись ані секунди, Роран кинувся до камери, яку освітлював один восковий світильник. Ерагон побіг за ним.

Перелякана Катріна забилась у куточок залізного ліжка.

— Не чіпайте мене, беззубі тварюки! Я… — дівчина не встигла договорити, бо втратила дар мови.

Її обличчя було бліде й брудне, але на ньому засяяла така ніжність і відданість, аж Ерагон мимохіть подумав, що ніколи не бачив такої краси.

Не зводячи очей з Рорана, Катріна підвелася й торкнулася його щоки тремтячими руками.

— Ти прийшов…

— Я прийшов.

З Роранових очей котилися сльози щастя, і він пригорнув Катріну до грудей. Здавалося, він більше ніколи не випустить її зі своїх обіймів.

Потім Роран тричі поцілував її в губи, а Катріна наморщила носика й вигукнула:

— Ти відпустив бороду!

З усього, що вона зараз могла сказати, це було найменш очікуваним, до того ж вона вигукнула це з таким подивом, що Ерагон не зміг стримати посмішки.

Нарешті дівчина помітила й Ерагона. Вона глянула на юнака й пильно зазирнула йому в очі:

— Ерагоне, це ти?

— Так.

— І тепер він Вершник дракона, — сказав Роран.

— Вершник? Ти маєш на увазі… — дівчина на мить примовкла, ошелешена несподіваною новиною. Глянувши на Рорана, як на єдиного у світі захисника, вона сховалась за його спиною, щоб бути подалі від Ерагона.

— А як ви нас знайшли? І хто тут іще з вами? — поцікавилась вона трохи згодом.

— Я все тобі розповім, але пізніше. А зараз нам треба якнайшвидше забратися з Хелгрінда, доки по нас не прийшла ціла Імперія.

— Стривай! А як же мій батько? Ви знайшли його?

Роран глянув на Ерагона, потім на Катріну й тихо сказав:

— Ми прийшли надто пізно.

Катріна здригнулась, заплющила очі, і по її щоці скотилась одна-єдина сльоза.

— Хай буде так.

Доки вони розмовляли, Ерагон, приховуючи свої думки від Сапфіри, намагався придумати, що робити зі Слоуном. Вершник був майже впевнений, що дракон нізащо не схвалив би його ідеї, однак тільки вона, попри всю свою ризикованість, видавалась йому реальною.

Облишивши роздуми, Ерагон став діяти, адже він мав багато чого зробити, а часу було обмаль. «Джиєрда!» — вигукнув юнак і махнув рукою вбік кайданів, у які була закута Катріна. Спалахнувши снопом синіх іскор, вони розлетілися на друзки, а Катріна аж підстрибнула від несподіванки.

— Магія, — зачаровано прошепотіла вона.

— Це дуже просте закляття, — сказав Ерагон і потягнувся рукою до дівчини. Швидше за все, вона ще й досі його боялася, бо вся зіщулилась і затремтіла.

— Не бійся, Катріно. Я просто хочу пересвідчитись, що ані Галбаторікс, ані хтось із його чаклунів не наклав на тебе заклять-пасток і не змусив дати присягу прадавньою мовою.

— Прадавньою?

Проте Роран її урвав:

— Ерагоне! Зробиш це, коли повернемось до табору. Ми не можемо тут довго залишатися.

— Ні, — настійливо сказав Ерагон, — ми зробимо це зараз.

Набурмосений Роран відійшов убік, дозволивши Ерагонові покласти руки на плечі Катріни.

— Просто дивись мені в очі, — сказав він дівчині. Та кивнула й послухалась.

Вершник уперше збирався використати Оромисове закляття, за допомогою якого можна було виявити магію іншого чарівника, але йому було дуже важко його згадати. Провали в пам'яті були настільки серйозними, що в трьох різних місцях юнакові замість забутих слів довелося скористатися схожими словами.

Ерагон довго вдивлявся в блискучі очі Катріни й вимовляв слова прадавньою мовою. Час від часу, питаючись у дівчини дозволу, він перевіряв котрийсь із її спогадів, аби переконатися в тому, що жоден інший чаклун у них не проникав. Він був дуже обережний, тож не завдав Катріні жодної шкоди, на відміну від Близнюків, які під час такої самої перевірки ледь не спотворили його власну свідомість, коли він прибув до Фартхен Дура.

Роран стояв на сторожі, походжаючи туди-сюди перед вибитими дверима, і з кожною миттю ставав дедалі стурбованіший. Він крутив у руках молот й вистукував ним по верхній частині стегна, немовби наслідуючи такт якоїсь нечутної мелодії.

• Предыдущая
• 15/177
• Следующая