Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 39

• Предыдущая
• 39/177
• Следующая

Катріна уважно глянула на свого коханого й прибрала кілька неслухняних пасом волосся з його лоба. Потім вона помітила вузлик на комірцеві й заходилася його розплутувати, водночас примовляючи сварливо-жартівливим тоном:

— Відтепер ти маєш уважніше ставитись до свого одягу.

— Одяг іще ніколи не намагався мене вбити.

— Може, й так, але тепер ти двоюрідний брат Вершника дракона, тож маєш пристойно виглядати. Принаймні цього чекатимуть від тебе люди.

Катріна ще якийсь час клопотала довкола коханого, аж доки не залишилася задоволена його виглядом. Роран поцілував її на прощання й попрямував до центру варденівського табору, де стояв червоний намет Насуади. На прапорі, що майорів на теплому східному вітрі, було зображено чорний щит і два паралельні мечі, розвернуті донизу.

Щойно Роран наблизився до входу, як шестеро охоронців — двоє людей, двоє гномів і двоє ургалів — схрестили перед ним зброю, а одне з волохатих чудовиськ, клацнувши своїми жовтими зубами, з дурнуватим акцентом спитало:

— Стій, хто йде?

— Роран Міцний Молот, син Герроу. Насуада посилала за мною.

Вдаривши одним кулаком об металевий нагрудник, ургал урочисто промовив:

— Роран Міцний Молот просить зустрічі з вами, леді Нічні Кроки.

— Впустіть його, — долинув з намету голос дівчини.

Воїни розвели зброю, і Роран обережно пройшов повз них. Чоловіки зміряли одне одного сталевими поглядами, так, наче за мить вони мали зійтися в смертельному поєдинку.

Опинившись усередині намету, Роран розгублено роззирнувся навсібіч — довкола була купа розтрощених меблів. З усіх речей уціліло тільки дзеркало, прибите до дерев'яного стовпчика, та стілець, на якому сиділа Насуада. Намагаючись не зважати на розгардіяш у наметі, Роран став на коліно й уклонився своїй пані.

Насуада своєю вродженою шляхетністю так сильно відрізнялась від жінок, серед яких зростав Роран, що він зовсім не знав, як поводитися в її присутності. Темношкіра дівчина, у своїй розкішній вишитій сукні, із золотими ланцюжками у волоссі, мала водночас дивний і владний вигляд. Очі юнака різала білизна бинтів, якими були обмотані обидві руки Насуади, — знак мужності й стійкого характеру під час випробування довгими ножами. Відтоді, як Роран і Катріна повернулися, він тільки й чув від варденів про її перемогу. З одного боку, Роранові здавалося, що вона вчинила геть нерозумно, проте він розумів, що вчинив би так само й пожертвував би будь-чим, щоб захистити тих, кого любить. Різниця полягала тільки в тому, що Насуада мала під своєю опікою тисячі людей, а він був відданий своїй родині й Карвахолу.

— Будь ласка, встань, — мовила Насуада.

Роран підвівся, поклав руку на свій молот і витримав її довгий пронизливий погляд.

— Мій статус рідко коли дозволяє спілкуватися з кимось віч-на-віч, Роране, але з тобою я б хотіла поговорити по-простому. Адже ти справляєш враження людини, яка цінує щирість, а нам багато що слід з'ясувати за цей короткий час.

— Дякую, моя пані. Я ніколи не любив словесних ігор.

— От і чудово… Скажу тобі відверто, ти створив мені дві проблеми, які я ще й досі не можу розв'язати.

Роран спохмурнів і спитав:

— Які ще проблеми?

— Одна стосується твого характеру, а інша — політики. Твої вчинки в Паланкарській долині й під час твоєї мандрівки із селянами гідні захвату. І це свідчить про те, що ти маєш гострий розум, а також дар воєначальника, котрий може повести за собою людей, які будуть віддані йому душею й тілом, не ставлячи зайвих питань.

— Із тим, що вони підуть, я згоден, але сумніваюсь, що хтось відучить їх від їхньої балакучості, тож питання все одно залишаться.

Насуада ледь помітно всміхнулась:

— Може, воно й так. Але твої люди ще й досі з тобою, а отже, ти маєш дар, Роране. Ти б хотів служити варденам?

— Авжеж.

— Гаразд. Тоді перейдімо до справи. Можливо, ти вже знаєш, що Галбаторікс розділив свою армію й послав частину війська на південь, аби вона захопила місто Аруфс, що лежить на захід від Фейнстера й у північному напрямку до Белатони. Він сподівається затягнути битву, щоб ми втратили сили під час довгого протистояння. Тож Джормандер і я не можемо бути водночас у дванадцяти місцях, і нам потрібні помічники-капітани, яким ми можемо довіряти… Але… — вона на мить замовкла.

— Але ви не знаєте, чи можна на мене покластися…

— Саме так. Захист друзів і родини зміцнює людину, але чи впораєшся ти без цієї потреби? Чи міцні твої нерви? Чи зможеш ти, віддаючи накази, сам підкорятися їм? Я не беру під сумнів твого характеру, Роране, але доля Алагезії зараз понад усе, тож я не можу ризикувати й призначити капітаном того, хто не зможе впоратися зі своїми людьми. Адже ця війна не пробачить таких помилок. А крім того, це буде не зовсім чесно, оскільки в нас є багато тямущих воїнів, які вже давно служать у варденів, і ми не можемо просто так узяти й поставити тебе на чолі них. Ти маєш заслужити свою посаду.

— Я добре це розумію, але що саме мені слід зробити?

— Важко сказати, адже ви з Ерагоном майже брати, і це неабияк ускладнює справу. Ти ж розумієш, що Ерагон — це надія нашого війська. І для нас дуже важливо захистити Вершника від тих речей, які можуть відволікати й уже відволікають його від основної мети. Якщо я пошлю тебе в бій і ти раптом загинеш, то це буде для нього велике горе. Я бачила, як він хвилювався за тебе раніше. Більше того, я маю бути дуже обережною з тими, хто служитиме разом з тобою, бо є такі люди, які намагатимуться вплинути на тебе, оскільки ти брат Ерагона. Тепер ти хоч трішки уявляєш, про що я говорю?

— Якщо нашою головною метою є захист Алагезії й попереду на нас чекають запеклі бої, то ви просто не маєте права дозволити мені сидіти склавши руки. Узявши мене до своєї армії звичайнісіньким воїном, ви змарнуєте мої сили, адже я можу зробити значно більше. Ви й самі, певно, це розумієте. А щодо політики… — Роран знизав плечима, — то мені геть байдуже, поруч із ким ви поставите мене служити. Адже хто б це не був, жоден не добереться до Ерагона через мене. І моє єдине завдання — знищити Імперію, щоб мої нащадки й родичі могли повернутись додому й жити в мирі та злагоді.

— Ти знаєш, чого хочеш.

— Авжеж. Ви б не могли мені дозволити залишитись на чолі карвахольців? Ми близькі, ніби родина, й розуміємо одне одного з півслова. Ви можете мене перевірити. І тоді знатимете напевно, чи можна мені доручати важливі завдання й чи не постраждають через це вардени.

Але Насуада заперечно похитала головою й мовила:

— Ні, зараз це неможливо, проте в майбутньому ми обов'язково щось вигадаємо. А зараз їм просто потрібні чіткі накази, і я не зможу передбачити твоїх дій, коли тебе оточуватимуть загони відданих людей, які за твоїм покликом залишили домівки й пройшли всю Алагезію.

«Вона бачить у мені загрозу, — збагнув Роран, — і те, що селяни мене слухаються, змушує її бути зі мною обережною».

Намагаючись переконати Насуаду в тому, що її страх марний, Міцний Молот сказав.

— Селяни пішли за мною, бо мали на те власні причини. Адже вони добре знали, що залишатись у долині небезпечно.

— Але ти все-таки не можеш до кінця пояснити їхньої поведінки, Роране.

— Може, й так, але я зовсім не розумію, чого ви хочете від мене, моя пані? Ви дозволите мені служити варденам чи ні? А якщо дозволите, то як?

— Послухай мене. Сьогодні вранці мої чарівники помітили на сході патруль Галбаторікса з двадцяти трьох солдатів. І я висилаю загін під командуванням Мартланда Рудобородого, графа Туну, аби він їх знищив і провів вивідувальну роботу. Ти маєш підкорятися йому і, сподіваюсь, навчишся від нього тих хитрощів військової справи, яких іще не знаєш. А він тим часом пильно спостерігатиме за тобою й доповість мені, чи готовий ти до підвищення в ранзі. Зрозумій, Мартланд дуже досвідчений воїн, і я дослухаюся до його думки. Якщо я зроблю так, ти не ображатимешся на мене, Роране Міцний Молоте?

— Ні, у жодному разі. Ви тільки скажіть мені, коли я маю вирушити й скільки мене не буде в таборі?

• Предыдущая
• 39/177
• Следующая