Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 24

• Предыдущая
• 24/151
• Следующая

—Давай, давай, нема чого відлежуватись.

Українець поліз рукою під подушку і витягнув мобілку. Подивившись на час, він ледь не загарчав:

І — Сьома, ти орангутанг недоношений,’ мені вунівер на першу дня,

—Зате мені на восьму тридцять, так що роздупляйся, маю тобі дещо показати, – )

Скрипнувши зубами, Левко сів і підібгав під себе ноги.

— Показуй бігом, став терти очі.

-— Дивись! — Сяючи, Сьома повернув ноутбук до українця. щНа екрані була фотографія із зображенням синього плавального матрацу «INTEX».

Ну і?почухав розкошлану голову Левко. — Це надувний маnрац.

Сьома злетгка наморщив ніс, засвідчивши, що йому не подобається формулювання.

— Не зовсім.

—Ти хочеш сказати, що це заморожена відбивна з мамонта? в— Це надувний пліт! — Росіянин аж попискував від гордощів. Чува-а-ак... — вирячився Левко, думаючи вщипнути себе, щоб уі^евнитися, що не спить. Семен не може бути таким шибанутим.

— Ця геніальна ідея спала мені на думку передсвітанком. «Геніальна?!!»

— Чувак,повторив українець* — я або ще сплю, або ти обдовбався.

— Лео, ми візьмемо їх із собою, а потім, повернувшись із походу иіжунглі, надуємо і спустимось на них до хатини Тора Сандерса чи, пощастить, до Пуерто-Мальдонадо.

Ключовою в останньому реченні була вставка «як пощастить».

У Левка очі полізли на лоба:

— Ти хочеш проплисти триста кілометрів по Ріо-де-лас-П’єдрас на НАДУВНИХ МАТРАЦАХ?!

На надувних плотах, — уперто підправив Сьома. — Нормальок, я все порахував: ця модель витримує на плаву двісті кілограмів, достатньо буде придбати дві штуки, візьмемо з собою мотузки й кіль- КП мотків будівельного скотчу, примотаємо спорядження і рюкзаки до Дротів, насамкінець виріжемо довгі тички, щоб можна було керувати,

І вперед w- до самого Пуерто-Мальдонадо! Ти сьогодні спати лягав? — покосився Левко на приятеля. .Це вороже запитання, — блимнув почервонілими очиськами Сьома.

(Українець замислився: в Гаразд, ідея непогана. Але чому не купити справжній надувний тжііт? Це ж матраци для відпочинку в басейнах!

По-перше, не в басейнах, а на морі, а по-друге.., — Росіянин поклацав по клавіатурі і показав іншу фотографію, на якій був зображе¬ний, як висловився Левко, справжній пліт. — Ось твій пліт, друже.

На екрані з’явився човен «INTEX Excursion 5 Set», розрахований на п’ять осіб.

—Солідний, — випнув підборіддя Лео.

—Ясний перець, що солідний. У похідному стані він важить два¬дцять шість із половиною кілограмів.

—Скільки?!

—Двадцять сім кілограмів. Ось. — Сьома ткнув пальцем в рядок у списку параметрів, де була зазначена загальна вага човна. — Ми, звісно, можемо його купити, він коштує навіть дешевше, ніж я думав, півтори тисячі крон, але хто тягнутиме його на собі? Ти? Ґрем? Не ду¬маю. Це, вважай, ще один зайвий рюкзак. Якщо ми візьмемо з собою двадцять шість із половиною кілограмів вівсянки, то проживемо в джун¬глях півроку. Крім того, у нас очі полопають, поки ми його надмемо.

—А скільки важить той матрац? — сконфужено поцікавився Левко.

—Пліт, а не матрац. Та мені до вподоби хід твоїх думок, Лео. – Росіянин переможно посміхнувся. — Два кілограми триста грамів — трошки більше, ніж мій нетбук. І коштує якихось сто дев’яносто дев’ять шведських крон. Хіба не пісня?

—Це буде небезпечно, — уявляючи спуск по тропічній річці, хму¬рився українець.

—Це буде весело, — поплескав його по плечу Сьома. — Все, я пі¬шов збиратися.

Х?І

6 квітня 2012 ронц. 19:51 [UТС+1]

Спонья. Стокгольм

Українець повертався з центрального кампусу КТН додому.

Вийшовши на станції Спонья, Левко не пішов звичною дорогою. Спершу заскочив у супермаркет, де купив буханець хліба, пакет мо-лока і яблук, а вже звідти потюпав до хатини Бенгта. Таким чином, хлопець простував додому не вздовж колій рendeltag’a, а трохи ниж¬че, дворами дво- та п’ятиповерхівок, що скупчилися біля станції.

Зазвичай Левко йшов по Бромстенсвеґен, минав перехрестя, про-ходив під естакадою, після якої направо від головної дороги відгалужу¬валась невелика, але охайно заасфальтована під’їзна вулиця — Спо- нья-чірквеґ(. Приблизно посередині в неї впиралася Стінсбакен, радше стежка, ніж вулиця, на якій і стояв котедж старо¬го архітектора. Вертаючи від супермаркету, хлопець вийшов на Спонья-чірквеґ південніше від Бенгтової вілли. Тож йому довелося піді- йматися — пройти невеликий відтинок Спонья-чірквеґ, куди він |нініше ніколи не заглядав.

Ця частина Спонья-чірквег не відрізнялась від тієї, що впирала- шо у Бромстенсвеґен на сотню метрів північніше. Такий самий ідеально рівний асфальт і щільні зарості, що напирають з боків, цілко- ініго ховаючи довколишні вілли. Через врунисті кущі іноді здається, що йдеш серед лісу, а не в густонаселеному передмісті Стокгольма. Підіймаючись, Левко наскочив на автомобіль, <<Вольво СбО» срібля¬стого кольору з кузовом типу універсал. Дуже стара модель. Маши¬ни приткнулася зліва на дорозі, ледь не в’їхавши в чагарник. Фари Погашені, двигун мовчить.

Лео придивився. Дивно бачити авто на Сгіонья-чірквеґ, де немає ні хвірток, ні входів до помешкань. Низький «Вольво» скидався на розплас-таного леопарда, що причаївся у кущах, вистежуючи здобич. Проходя¬чи повз, Лео нахилив голову і роздивився невиразний обрис на лівому передньому сидінні — за кермом автомобіля хтось сидів. Тієї ж секун¬ди незрозуміла каламуть протяла наскрізь тіло українця. Серцю стало тісно під ребрами, а з-під лопаток на руки потекли струмини холоду. Щось було негаразд. Щось у тому силуеті не просто насторожило, а на ¬лякало хлопця. Він зосередився, але так і не зміг ухопити, що саме.

Діставшися Стінсбакен, вкритої гравієм ґрунтівки, що тяглася до вілли архітектора, Левко пересилив бажання озирнутися. Швидко пройшов до котеджу, відчинив ключем вхідні двері, ввімкнув світло у вітальні. Бенгта вдома не було: замість туфель на тумбі для взуття красувалися домашні капці. Похапцем скинувши кеди* хлопець забіг на другий поверх. Лампу вмикати не став. Зайшов у свою кімнату й обережно підібрався до вікна.

Раніше Левко не звертав уваги на те, що з вікна його кімнати видно Спонья-чірквеґ. У садку довкола вілли була прогалина, крізь неї й про-зирала незначна частина вулиці; Зачаївшися за занавіскою, хлопець прикипів поглядом до просвітку між здичавілими яблунями і цілком очі¬кувано побачив сріблястий «Вольво». Жодного сумніву: машина навмис¬но зупинилась у тому місці, звідки видно хатину Бенгта. Якщо бути точ¬ним — у єдиному місці; звідки видно вікно Левкової кімнати.

Хвилювання посилилося. Що це — простий збіг? Навіть коли так, що той чоловік робить на малолюдній алеї? Чекає Бенгта? Дурниці.

Левко спробував прйгадати обрис за кермом. Що його так занепо¬коїло? Він же не міг розрізнити обличчя в півтемряві. Там було щось інше. Якась риса, що відразу кинулася в очі. Проте візуалізувати, від¬творити її в пам’яті хлопець не міг, хай як намагався.

Забравшися з кімнати, Лео затупотів сходами на перший поверх, Зазирнув на кухню. Пакет зі сміттям був повний. Чудово. Вряди-годи чи Левко, чи Семен допомагали Бенгту по господарству. Старий ар¬хітектор не вимагав цього, але, оскільки орендна плата за кімнати й так була низькою, а вони втрьох спільно користувалися однією кухнею, хлопці вважали за потрібне хоча б іноді виносити сміття або ж надра¬ювати кухню. Якщо не забували, звісно (а таке траплялося частіше, ніж їм хотілося).

Перед тим як іти на вулицю, Левко метнувся нагору і ввімкнув світ¬ло у своїй кімнаті. Нехай горить. Затим сйотивЬя вниз, схопив пакет, у»’громив ноги в кеди і пошурував надвір. Контейнери для сміття містилися на Спонья-чірквег, якраз на перетині зі Стінсбакен. Тричі на Іиждень спеціальна вантажівка приїжджала і вичищала їх. Підкрада- [Ючись до алеї, хлопець тримався в тіні Дерев і дістався сміттєвих ба¬ків непоміченим, принаймні він сподівався на це. Мовчазна «УоІУф» тідпирала кущі за десять метрів від нього.. Левко присів навпочіпки і, ^когось дідька не випускаючи з рук пакета, визирнув з-за контейне¬рів. Він з усіх сил напружував зір, аж у лобі занило, але не зміг про- Йитись поглядом у салон легковика. Небо ще не зовсім посіріло, і на іСпонья-чірквеґ зберігалась непогана видимість, однак у лобовому склі машини відбивалися придорожні кущі й гілляччя, зводячи нанівець усі |спроби зазирнути досередини.

• Предыдущая
• 24/151
• Следующая