Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 28
- Предыдущая
- 28/151
- Следующая
Я хотів тобі сказати, але не знав як...
І Телефон, який росіянин тримав у руках, завібрував. На екрані ви¬світлилось «JAN». Сьома підніс трубку до вуха.
№— Ага, слухаю..; Так... Так, добре... Я потім наберу. — Від серця відлягло. Встигли. Він підступив до Левка і поплескав його по плечу”—Ти як, брате?
- Повірити не можу, ми знайомі більше року, а я навіть подума¬ли не міг. — Хлопець тупився невидющим поглядом у якусь точку над рухом Семена. — Вони були такі... зіпрілі; А ще у Яна — уявляєш? — FHa щоці чотири подряпини від нігтів. Це ж як треба було.». — Він за- [ тих, відчуваючи, як стиснувся стравохід, перешкоджаючи підйому на- іпі^перевареного тіста зі шлунка. — Боже, який кошмар, Сьомо.
-— Поїхали додому, Лео. — І Семен повів шокованого товариша напрямку станції.
XXIII
8 квітня 2012 року. 22:45(1110+1] Tunnelbana. стокгольмське метро
.Хлопці сиділи у поїзді, який мчав по тунелю між станціями «Уазіга Бкодеп» і «Зоїла сепіхит». Окрім них у вагоні їхало троє шведських йГимейджерів з такою кількістю сережок і заклепок на обличчях, що вдавалося, наче біля їхніх голів попідривали осколкові гранати, і Левко вовтузився на кріслі, кидаючи дивні погляди на Сьому. Ро¬сіянин безпристрасно зирив у чорноту тунелю за вікном модернового шігона.
К Зрештою українець набрався духу і заговорив про те, що йому му* Уінло:
Слухай, ти думаєш, це безпечно: йти у джунглі з двома педерас¬тами?
І Сьома подавив смішок.
Ти гомофоб?
^ Та не. — Левко кумедно-насупився. Я не в цьому сенсі. Я про К чи вони!-, ну... тобто... Як вони витримуватимуть навантаження?
—А що не так? т|г підняв брову росіянин.
Українець викинув розчепірені долоні перед обличчям і знавісніло ними затрусив.
Як ти не розумієш, вони ж... вони... — Голос переріс в натуж¬ний шепіт і обірвався. Слів не знайшлося. Суть, яку намагався вира¬зити Левко, була за межею людського спілкування.
А може, вони й не педерасти.*. — обережно зронив Семен.
Його товариш миттю наїжачився.
Як це?! Чувак, я на власні очі бачив, як вони шпокали один одно¬го в задницю! — Лео скривився. — Що це таке, якщо не педерастія?
Ти справді це бачив?
Ну як... вони, звісно, були під ковдрою. Але голі! І Ян був спіт¬нілий, мокрий, як квач. А ще — ти би бачив обличчя америкоса! О-о-о, ти не уявляєш, яким сконфуженим воно було.
Семен уявляв. Уявляв краще за Левка.
—І ще знаєш що? — стишив голос українець, подаючись уперед.
—Що?
—Зник постер Бар Рафаелі зі стіни.
—Правда? — зобразив здивування Семен.
Всратись мені на місці, якщо ні!
Сьома і так знав, що правда. Він також знав, чому Грем зняв по¬стер — через Сатомі. Негоже приводити додому дівчину, коли на сті¬ні висить плакат ізраїльської топ-моделі.
\Думаю, це було просто прикриття. — Лео задумливо втупився у стелю вагону, що гальмував перед пероном у «Solna centrum». — Типу, дивіться, який я плейбой, а насправді... уф!
—Може* це сталося вперше і востаннє* ~г знизав плечима росі¬янин. — Звідки тобі знати?
Протяжне зітхання. Українець у таке ке вірив.
—Дай Боже. —‘ Левко склав руки на грудях і замислився. Довго кмітив про своє. А тоді раптом, коли поїзд метро рушив до наступної станції «Nackrosen», наче прокинувся: — Якщо що, то я з тобою в на¬меті ночую. Затямив?
Семен прикусив губу, щоб не розреготатися.
, Гаразд. За це можеш не переживати. — Витягши з кишені ку¬бик Рубика, він почав перемішувати кольори на гранях.
Куско
XXIV
25 липня 2012 року. 05:21 [UTC-5]
У повітрі над Ліною. Перц.
Літак, що виконував рейс 7268 «American Airlines» із Маямі до Ліми, знижувався, заходячи на посадку до міжнародного аеропорту Хорхе Чавеса, що в Кальяо, на одинадцять кілометрів південніше від перу- інської столиці. Вітер налітав поривами з південного сходу; широко- ¦юзеляжний «Boeing 767» робив коло над океаном, щоб наблизитись до посадкової смуги з північного заходу. На сході над горами займа¬лась зоря, з іншого боку — на заході — чимала частина Тихого оке¬ану ховалась у темряві.
Лайнер порівнявся зі смугою, випустив закрилки і, здригаючись на Неспокійному вітрі, сунув до землі,
Левко прокинувся першим (під час сну вони не розщібали поясів Псзпеки, і стюардеси не будили мандрівників перед зниженням) і по¬будив товаришів.
— Ну що? — забуркотав Семен.
- ДИВИСЬ.
Хлопці й дівчина сиділи з правого боку «Boeing’a». З ілюмінаторів [відкривався вид на сонне безмежжя найбільшого світового океану. У кнімому передсвітанковому світлі його гладінь нагадувала шереха¬тий лист сталі. Вдалині над водою проблискувала трійка вогників —- кИйиантажений контейнерами корабель сунув до порту Кальяо.
—Що це? — Росіянин тер очі, не розуміючи, де він.,
Тихий океан, — прошепотів Левко, вткнувшись носом в ілюмі- Нртор. — Сідаємо,
лайнер труснуло. Сьома несвідомо,торкнувся пряжки на ремені безпеки, перевіряючи, чи вона застібнута.
На кріслах попереду них Ґрем, Сатомі і Ян також прихилились до ; ілюмінаторів. Друзі заворожено спостерігали, як темна водяна поверх- II»! насувається, витісняючи з ілюмінаторів горизонт. Літак опустився IjkH’IITIIbO, щоб розрізняти пінисті буруни на хвилях.
—Який же він великий, — позіхнув українець, коли водяний об¬шир закрив більшу частину його вікна.
Сьома знизав плечима, мовляв, а що ти хотів?
Троє з них бачили цей океан уперше. І дехто — востаннє.
XXV
Рейс АА7268 прибув вчасно. Друзі поквапно залишили літак, пройшли паспортний контроль і почесали на стійку реєстрації трансферних па¬сажирів — отримувати посадочні квитанції на рейс LA2011 компанії «LAN Peru», котрий о 8:05 відлітав до Куско.
Менш ніж через півтори години, о 9:25, вони вже стояли в аеро¬порту високогірного Куско, очікуючи багаж. У зоні прильотів їх чекав Девід Ренцо, власник хостела, в якому хлопці вирішили зупинитися. Допомігши з речами, Девід розсадив друзів у мінівені «Toyota» і через п’ятнадцять хвилин привіз до крутої стежки, що тягнулась поміж глу¬хих кам’яних стін, підіймаючись до затишного двоповерхового коте¬джу, який тулився до схилу гори. То був «Samay Wasi Youth» — за-броньований ними хостел.
Першого дня Левко, Сьома, Ян і Сатомі відпочивали, не вилазячи з ліжок. Грем схотів показати, який він герой, і після обіду вибрався до центру міста. Спроба завершилась фіаско: на першому ж підйомі американець видихався, назад йому допомогли дійти двоє перуанців, що проходили повз. Така доля всіх, хто прибуває в Куско з низинної Ліми. Місто розташоване на висоті 3340 метрів над рівнем моря, пе¬репад тиску спричиняє гірську хворобу і для адаптації іноді необхідно два-три дні. Сьома й Левко, знаючи про те, як гори ставляться до но¬вачків, навмисне лишили два дні на акліматизацію перед тим, як по¬лізти на Саксайуаман і їхати далі на схід.
У четвер 26 липня друзі нарешті спромоглися вибратись на обіду піцерію і погуляти центром Куско. Ввечері вони почувались достатньо добре, щоб наступного ранку податись на Саксайуа¬ман та інші руїни, що кільцем оточують колишню столицю імперії інків.
Руїни були по сусідству з «Samay Wasi Youth», відразу за північ¬ною околицею Куско. Попри ілюзорну близькість дістатися до Сакса- йуамана виявилось непросто. Споруда розташувалась на висоті 3701 метр, майже на чотириста метрів вище за центр Куско, і попри те, що на карті фортеця за малим не впирається в місто, підйом до неї виявився нелегким і тривалим.
Гірська хвороба, до якої мандрівники встигли трохи адаптуватися, біля Саксайуамана підступила з новою силою. Низький тиск, розрідже¬не повітря викручували їх на всі лади. Погана прохідність гірських сте¬жок підливала масла у вогонь, висмоктуючи останні сили. Що п’ять хви¬лин хлопці і дівчина спинялися і присідали обабіч широких, подзьобаних часом сходів, що нескінченним полотном здіймалися до таємничих му¬рів. Кожен рух, найменший, найнікчемніший порух рукою, віддавався гарматним пострілом у скронях. Ноги наливалися свинцем, серце трі¬потіло, ганяючи по жилах позбавлену кисню кров. Хоча Саксайуаман був вартий того. Наблизившись упритул, Сьома з Левком роздивлялись височенний мур, Семен водив по ньому руками, не вірячи власним очам: грандіозна кам’яна стіна збудована так, що між окремими брилами не можна просунути листок паперу. Все — як описував Гуннар...
- Предыдущая
- 28/151
- Следующая
