Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 33

• Предыдущая
• 33/151
• Следующая

—Чуваки, швидше! — не стримався Левко. — Він... такий ХОЛОДІННІ

Мовчазні й нахмурені, постискавши губи до білого, хлопці виспім

ли на авеню. Ґрем і Ленс вхопили Едді за ноги. Айк метнувся на іу

здіймається пам’ятник Пачакутекту — одна з найвідоміших сучасних архітектурних ознак міста. З північного заходу в Ель-Овал о впирається головна магістраль Куско — авеню Сан-Мартін.

стрічну смугу спиняти кілька автомобілів, що їхали з півночі від avenida Peru у напрямку El Ovalo, даючи змогу товаришам безперешкодно пе¬ренести Едді на протилежний бік. Левко, Ґрем і Ленс потягли непри¬томного американця через авеню Ла-Пас і далі вгору по схилу до клі¬ніки. Девід із Семеном трюхикали поруч.

Левко втримував Едді попід руки, а отже, йому доводилося іадкувати. Він не бачив, куди йде, що сповільнювало просування, щте перед його очима лишалась яскраво освітлена ділянка авеню Л;і-Пас, де Девід покинув свій мінівен. Пирхаючи від натуги, Лев¬ко відзначив, що відразу за їхньою «Тойотою» стоїть іще одне ав- Ю. Він не міг не звернути на нього уваги. Здаючи назад, Девід Рен¬ію підпер під самісінький бампер раритетне чорне купе з тих часів, КОЛИ літр бензину коштував удвічі дешевше за літр «кока-коли». Го був «Dodge Challenger» 1971 року випуску (про рік випуску Левко, звісно, не знав, зате модель вгадав миттєво — той «додж» пуп однією з найкращих машин за всю історію американського ав- I on рому).

Ламати голову над тим, звідкіля на покручених вулицях перуан¬ського Куско взявся рідкісний «Dodge Challenger» практично в іде- Шіьиомуі стані, не було часу. Левко вирішив, що помізкує над цим, щойно Едді передадуть лікарям. Проте хлопець продовжував задку- |(іГИ, а тому хоч-не-хоч витріщався на видовжений автомобіль. Він Цичив, як на перехресті завулку, де стояла клініка, і авеню Ла-Пас і’ипився чоловік у короткій (до пояса) шкірянці, чорних джинсах і ру¬їн* ковбойських півчобітках з бичачої шкіри. Чоловік покрутив го-линою в різні боки і став швидко переходити вулицю, прямуючи до •/цоджа». «Власник?» — устиг подумати Левко, після чого замлів.

До входу в клініку лишалося метрів десять, високий лікар уже піускався їм назустріч, а українець закляк, наче паралізований. Зо- Ж’Ім цього не очікуючи, Ґрем і Ленс зробили ще по двійко кроків Кожен, внаслідок чого бідолаха Едді провис, торкнувшись хребтом (рніуару.

Ворушись! — зашипів Ленс на українця.

Усі троє важко дихали (підйом був типовим для провулків у Кус- Цп градусів під тридцять), а Левко не рухався. Якщо автомобіль Іще міг проігнорувати, то від чоловіка, який прямував до «До- , не здатен був відірвати погляду. Незнайомець саме дістався иіорііншого купе, витяг ключі і відімкнув тонкі елегантні дверцята. ІІ«і секунду він затримався, невдоволено поглянувши на мінівен «То-

йота», чий задній бампер застиг сантиметрів за п’ять від гострою капота «Додж Челенджера». По тому повернув голову ліворуч, встромивши погляд у юнаків, які тягли по схилу непритомного то вариша (в цей момент, незважаючи на те що перед очима повзали сріблясті іскорки, Левко перестав дихати — йому просто перетяли подих). Чоловік, не зауваживши у хлопцях нічого цікавого, опусти ся за кермо, завів купе і став вирулювати на авеню, огинаючи «То йоту».

Левку цього було достатньо. Попри потьмяніле світло вуличних лі.х тарів українець роздивився, що незнайомець мав важку шевелюру й акуратно розчесану бороду, що товстим шаром наповзала на підгор ля. Такої бороди не могло бути в жодного перуанця.

І ще він був рудим.

Таким рудим, що здавалося, начебто світло ліхтарів наливало* н червоним, огинаючи його голову.

—Чого став?! — верескнув Айк, бризкаючи слиною в обличчи Левка.

Помітивши осклянілі очі, американці і собі повернули голоті, намагаючись відшукати точку, до якої примерз погляд Левка, ллє не побачили нічого незвичайного. Нічого, що було б підозрілим для них.

—Лео, що там таке? — торсонув товариша Семен.

—Хе-е... — Левко нарешті видихнув і схаменувся, згадавши нрн Едді. — Бляха... — Через нього згаяли кілька дорогоцінних секунд. -« Я в нормі. Тягнімо далі. — І взявся з подвійно силою волокти непри томного американця.

У цей час до групи підійшов лікар. Високий, як на перуанця, в міру огрядний чоловік середнього віку. Зліва на грудях до халату була при колота табличка. Левко встиг-прочитати: «Dr. Renan Vargas».

—Коротко: що з ним трапилося? — спитав доктор. Його англін ська була хорошою, і це обнадіювало.

— Алергія, — сказав Сьома.

—Причина відома?

—Капсаіцин.

Доктор Варґас не стримався і здивовано смикнув бровами:

—З харчів? Переїв перцю?

Лікар не перепитував, що таке капсаіцин, і це цілковито заспокін їло росіянина.

—Ні. Йому пирснули в обличчя газовим балончиком. — Сем не став уточнювати, яким саме балончиком.

Едді поклали на спеціальні ноші на коліщатках. Перуанець віддав кілька коротких наказів іспанською, і медсестри швидко покотили но-силки. У проході на секунду утворилася товкучка — хлопці спробували разом протиснутись у хол рецепції. Лікарня виявилась зовсім крихіт-кою: триповерхова будівля, не набагато більша за звичайний котедж, і — Я вколов йому одну ампулу адреналіну, — кинув Сьома навздо¬гін лікарю.

— Чудово, — не обертаючись, кивнув доктор Варгас. Ще на півдорозі до ліфта медпрацівники застромили в гортань Ед- ді дихальну трубку. Хлопець нарешті почав дихати. — Це нормально? — Айк тицьнув пальцем на приятеля, котрий шикав за громіздкими стулками безшумного ліфта. — 3 ним усе бу¬ло о’кей? Вони впхали якусь хрінь йому до рота. — Все добре. — Семен видихнув, обтерши спітнілі долоні об джинси. — Ми встигли. тільки тоді росіянин зауважив дві речі. По-перше, він стояв бо¬сий. Вискакуючи зі спальні, він не натягнув кросівки і весь цей час га¬тив одних шкарпетках. А по-друге, Сьома несподівано усвідомив, що пін сам поміж американців. Левка у рецепції не було. — Девіде, ви не бачили Лео? — Росіянин торкнув за плече влас¬ника хостела. — Кого? — Мого товариша. Нижчий за мене, русявий. Щойно був тут. — Ні, — відмахнувся Девід Ренцо. У перуанця були важливіші проблеми. Він просто не хотів думати про щось інше.

Сьома ще раз роззирнувся і переконався: українець зник.

XXX

27 липня 2012 року), 20:53 [UТС-5]

Куско

Левко не тямив себе. Десь у надрах свідомості крутилась думка, що у нього параноя і, навіть якщо це не так, він все одно чинить непра-вильно, проте спинитися хлопець не міг. Він біг, задираючи ноги, до Місця, де востаннє бачив рудого. Спускатись до авеню Ла-Пас було дп ко: гравітація допомагала — тільки встигай переставляти ноги і ди- ІМИ’ІІ, щоб не шугнути зі схилу головою вперед.

ДІставшись місця перетину провулку з авеню, хлопець перебіг на інший бік і зиркнув угору. «Додж» зник. А чого він очікував? Проте

параноїдальний вогонь у голові не дозволив Левку встояти на місці. У трьох різних місцях — у пабі на Гамла-стані, біля будинку Бенгта і ось зараз у центрі Куско — він зустрічав того самого рудоволо*, сого незнайомця. Це не може бути збігом! Левко боявся, він понять тя не мав, що буде робити, якщо наздожене чоловіка, але цей самий, страх ультимативно гнав його вперед. Українець помчав нагору nd авеню Ла-Пас.

Утім, уже після кількох десятків кроків хлопець розкаювався че- рез необачне рішення побігти. Не минуло сорок вісім годин після трансатлантичного перельоту з двома пересадками, потім інший лі¬так закинув Левка з нульової відмітки (Ліма) на висоту 3340 метрів над рівнем моря. Боженька, коли нас створював, не відав, що ми придумаємо літаки, а тому не запроектував організм на такі наван¬таження. Зміна часового поясу, перепади висоти, лазіння по горах не могли минути безслідно, і серцевий ритм почав «провалюватись».. Серце Левка дубасило зі скаженою швидкістю, а потім раптово за¬вмирало на секунду чи дві. Після паузи настало потужне компенса¬торне .«бух!» (Левко відчував, як ударна хвиля поширюється орга¬нізмом), після якого серце бралось калатати з іще більшою силою, Перебої повторились іще три рази, і Лео спинився, висолопивши язика і приклавши долоню до грудей. Якби поруч стояв Семен і Леи- ко описав йому симптоми, то дізнався б, що збій у ритмі і компен¬саторний викид крові, який його супроводжує, називаються екстра-систолією1, вони трапляються під час сну навіть у здорових людей і в принципі не є небезпечними. Екстрасистолія — не діагноз, це симптом, що свідчить про граничну перевтому або про серйозніші проблеми з серцем. Проте Сьоми поряд не було, і Левко переля¬кався до всирачки.

• Предыдущая
• 33/151
• Следующая