Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 81

• Предыдущая
• 81/151
• Следующая

—А твій брат? Він...

Марко зітхнув:

—Лука помер.

—Через що?

—Нещас-ний випадок.

Кухар брехав. Він чудово знав, що Лука не помирав, Луку вбили..Л На поверхні брат виглядав жахливо. Мел Барр згодом розповів Мар-Я ко, що в Луки стався страшний крововилив у мозок, лопнула легеня, ! розірвалася селезінка, були зламані обРідві руки і сім ребер, а також 1 жахливо потрощена нижня щелепа. То було що завгодно, але не нещас-‘Я ний випадок. Марко здогадувався, що вбивця — один зі стрільців Джей-И сона, але хто конкретно, не знав. Що він знав напевно — так це те, щоЯ мусить брехати, щоб не вирушити слідом за американцем Джеймсом І Деваром і китайцем Сун Чі, випадковими свідками вбивства...

Усе сталося 20 липня 2008-го, за дві доби до того, як Амаро Кіспе 1 зі своїми хлопцями за наказом Джейсона збудували плоти і спустили і по Ріо-де-лас-П’єдрасусе, що лишилося від експедиції британського щ натураліста сера Пола Холбрука.

Джейсон Х’юз-Коулман жорстко слідкував за дисципліною у своїх І володіннях. На Паїтіті не було жінок, заборонялося розпивати спиртне

і вживати наркотики (індіанці гнали самогон, але пили потай, ли- МИ’ V неробочі дні, ховаючись, мов мавпи, на деревах у джунглях;

Ама- Іи> К jene часом нанюхувався кокаїном, але теж таємно відДжейсона, f tu рі нажно в ті дні, коли сивочолий вирушав у вилазку). Чи не єдиною і и> інолених розваг був покер. Майже кожної неділі чоловіки засіда¬нні ні техаський холдем1, граючи на пристойні суми. Оскільки готівки ні и кого на руках не було, перед грою чоловіки йшли до Джейсона (він і нм вів усю бухгалтерію і був єдиним, хто достеменно знав, Скільки

1н її цей на рахунку в кожного з мешканців Паїтіті) і просили «виділи- іи чи «зарезервувати» ту чи іншу суму: дві, три, часом десять тисячдола. Якщо на рахунку прохача було достатньо коштів, Джейсон /пиши йому розписку, де зазначав суму, на яку той може розраховува¬ні підчас ставок. На основі цих розписок гравці передпочатком пар¬ні рімбирали фішки, і гра починалась. Після закінчення підбивались іит умки, хтось один знову йшов до Джейсона і казав, з якого на який |Ч\уіІОК скільки перевести грошей.

неділю 20 липня за столом у одній з кімнат у надрах Паїтіті зібра-ний. п’ятеро: двоє стрільців, двоє науковців і Лука Молінарі. Грали по- ируппому. Під час однієї з партій (котра, як згодом виявилось, стане їй і линьою партією в покер на території Паїтіті) ставки сягнули захмар¬них величин. Після флопу на столі лежали чирвова дев’ятка, хрестова лима і чирвовий валет. На момент відкриття четвертої карти (терн) у Гіанку вже набралося фішок на двадцять три тисячі доларів. Четвер¬тю вийшла чирвова вісімка; пішло передостаннє коло торгівлі, в ре- іу,/її,таті якого двоє скинули карти, вийшовши з гри. П’ятою на стіл ля- і /пі пікова дев’ятка. Після останнього кола торгівлі у банку набралось п’ятдесят одна тисяча,

а в грі залишилось двоє: Лука Молінарі і один зі прільців —- Роджер Зорн (чийого імені Лука навіть не знав).

Карти, що лежали на столі

Настав час відкривати «кишенькові» карти, роздані підчас пре- флопу.

1 Найпопулярніший у світі різновид покеру.

У Роджера Зорна були чирвові десятка і король, що разом із трьо<ма чирвами зі столу дало флеш.

І це виглядало нівроку, стрілець уже потирав долоні, готуючися загребти півсотні тисяч баксів.

Під час торгівлі Роджер поводився агресивно, оскільки його комбінація була близька до стрейт-флешу

Якби замість пікової дев’ятки вийшла чирвова дама, стрілець виграв би, як кажуть у футболі, з роа громним рахунком.

Але й без цього чирвовий флеш був серйозною за-явкою на перемогу.

Проте доля розсудила інакше...

Критики не тямлять себе, буквально шаленіють, коли подібні мо-менти трапляються в голлівудському фільмі (наприклад, у якомусь вестерні чи черговій серії з безкінечних пригод Джеймса Бонда). Во* ни розтирають на порох сценариста, рвуть на шматки режисера, за* пекло доводячи, що підчас справжньої гри у покер — партії в реаль¬ному житті — нічого подібного ніколи не станеться. Бо це нереально!

У книзі «Історія Лізі», розводячись на цю ж тему, Стівен Кінг згадучЦ вав газетну вирізку про коллі на кличку Ральф, який загубився, коли хазяї відпочивали у штаті Флорида (східне узбережжя). Як же вони здивувались, коли через три роки побачили на порозі свого будинку в Юджині, штаті Орегон (західне узбережжя) схудлого, але в той же час зміцнілого Ральфа, який зраділо метеляв хвостом. Собацюра про¬йшов по діагоналі Сполучені Штати Америки, повернувшись додому до-j рогою, яку ніколи не знав і не міг знати.

Ще один злободенний приклад — катастрофа рейсу AF447 компа¬нії «Air France» на шляху з Ріо-де-Жанейро до Парижа. Новенький (чо¬тири роки на службі) і повністю справний «Airbus АЗЗО» розбився, впавши в океан. Перетинаючи Атлантику, лайнер потрапив у бурю, в результаті чого відмовили, покрившись льодом, сенсори, що визнача-

1 Друга гю силі комбінація в покері — п’ять карт однієї масті по порядку. Вищим за стрейт-флеш є лиш роял-флеш — старші (туз, король, дама, валет, десятка) — п’ять карт однієї масті.

ють швидкість руху повітряного судна. Без коректних показів швидко- ги відімкнувся автопілот.

Зазвичай у такій ситуації пілоти не вживають ніяких заходів — просто продовжують політ і чекають, поки розмерз- нуївся сенсори.

Проте П’єр-Седрік Бонін, один із трьох пілотів, що ве¬ли рейс AF447 тієї злощасної ночі, невідь-чому вирішив потягнути джой¬стик па себе, задерши ніс літака. 330-й набрав висоту, видряпався вище, ніж дозволяли його технічні параметри, стрімко втратив швидкість і зва¬лився у плаский штопор. Навіть у цьому випадку не все втрачено. Лай- ні’р на дванадцятикілометровій висоті; все, що вимагається від П’єр- < '.едріка Боніна, — нахилити джойстик уперед, опустити ніс літака, /шти йому набрати швидкість і повернутись до нормального польоту. Але пі, месьє Бонін, маючи поруч себе надзвичайно досвідченого 58-річ- ного капітана месьє Дюбуа, чуючи, як кабіна розривається від сигналів проте, що літак у звалюванні, продовжує невтомно відхиляти джойстик1 їм під. Невдовзі сигнали про звалювання припиняються, оскільки ком¬п’ютер просто не розуміє, що, в біса, діється з літаком.

Через три хвили¬ни борт AF447 валиться в океан (о, так, П’єр-Седрік до останнього не НІЛІ іускає джойстик), водну мить відправляючи на той світ двісті двадцять вісім життів...

А тепер уявіть, що було б, якби якийсь письменник наду¬мав написати роман про авіакатастрофу, в якій літак розбивається через що троє винятково досвідчених пілотів звалюють лайнер у штопор, і гримають його у штопорі, і не роблять нічого, щоб вивести його ЗІ што-пору, позаяктупо не в’їжджають, що відбувається? Писаку обкидали б ллйном» критики обплювали б його з ніг до голови, з піною на губах і і верджуючи, що такого бути не може, бо це нереально.

Нереально? Та невже? Як же часто ми забуваємо, що таке реаль-ність.

Бо реальність — це Ральф.

Реальність — це П’єр-Седрік Бонін із трьома тисячами налітаних годин за плечима, який смикає джойстик на себе і тримає його так протягом трьох хвилин падіння, зі швидкістю по 600 км/год, заганяючи себе і двісті двадцять сім інших пасажирів у водяну могилу.

Реальність — це... фул-хаус, який опиняється на ру¬ках, коли у твого суперника, що виклав на покерний стіл усе до остан-

1 На всіх літаках компанії «Airbus» замість традиційного штурвалу й педалей, якими управляють літаками «Boeing», «Еmbrаег», «Антонов» тощо, використовується джойстик: один розташований зліва біля крісла капітана, і ще один — справа біля крісла другого пілота.

Пілот «Airbus’a» не повинен давати окремі команди на еле¬рони й рулі висоти (через штурвал) і на вертикальний стабілізатор (через педалі), він лиш відхиляє джойстику потрібному напрямку, а бортовий комп’ютер сам роз¬раховує необхідні для здійснення маневру параметри і передає їх на регулювальні площини літака. Це одна з основних особливостей технології «fly-by-wire».

• Предыдущая
• 81/151
• Следующая