Леопард - Несбьо Ю - Страница 100

• Предыдущая
• 100/127
• Следующая

— Уле відтяв Тоні середнього пальця на лівій руці. І у нього є мобільний Лейке. Саме з цього мобільного він телефонував мені з центру Устаусета. Мій номер ніде не зареєстрований, але Тоні Лейке вніс його у свої контакти. Уле лишив порожнє повідомлення, може, то була просто грайлива примха.

— Або він прагнув збити нас з пантелику, — мовив Бйорн Гольм.

— Або показати свою перевагу, — додав Харрі. — Так само, як коли залишив палець Тоні Лейке біля моїх дверей в Управлінні поліції, просто під нашим носом, — буквально показуючи нам середнього пальця. Бо він має таку змогу. Він Залицяльник, він змив ганьбу, одважив здачі, помстився усім, хто зневажав його, чи їхнім послідовникам. Свідкам. Шльондрі. І хтивому спокуснику. Та зненацька трапляється непередбачуване. Штаб-квартиру на фабриці «Кадок» викрито. Певна річ, поліція ще не вийшла на слід самого Уле, але вже наближається, а це небезпечно. І Уле йде до свого начальника й повідомляє, що бере відпустку й усі відгули, що назбиралися. І що його довгенько не буде на роботі. І літак у нього, до речі, післязавтра.

— О двадцять першій п’ятнадцять, на Бангкок, через Стокгольм, — уточнив Бйорн Гольм.

— Чимало у цій історії — лише припущення. Окрім одного — ми на місці. Тут.

Бйорн звернув зі шляху й поїхав гравійною доріжкою до великої дерев’яної, пофарбованої вохрою будівлі. Зупинився й вимкнув двигун.

У жодному вікні не світилося, але вивіски на стінах першого поверху свідчили, що в одному кінці будівлі колись була продовольча крамничка. В іншому, за п’ятдесят метрів від них, під вуличним ліхтарем стояв зелений джип «черокі».

Було тихо. Ані звуку. Ані часу. Ані вітру. З віконця з боку водія джипа у повітря здіймався цигарковий дим.

— Місце, де все розпочалося, — мовив Харрі. — Танцювальний клуб.

— Це хто? — спитав Олтман, кивнувши у бік «черокі».

— Не впізнаєте? — Харрі добув пачку з цигарками, встромив незапалену цигарку в рота й голодними очима подивився на цигарковий дим. — Певна річ, вуличне світло оманливе. Старі ліхтарі світять жовтим, а в цьому світлі синє авто видається зеленим.

— Я бачив цей фільм, — сказав Олтман. — «In the Valley of Elah»[113].

— Гм... Гарний фільм, майже рівний Олтману.

— Майже.

— Рівний Сигурду Олтману.

Сигурд мовчав.

— Отже, — сказав Харрі, — ви задоволені? Чи ви таким уявляли свій шедевр, Сигурде? Чи мені можна назвати вас Уле Сигурд?

— Мені більше до вподоби просто Сигурд.

— Прикро, що ім’я змінити не так просто, як прізвище, — мовив Харрі й знову нахилився у просвіт між передніми сидіннями. — Коли ви розповідали, що взяли нове прізвище замість надто поширеного на «сен», мені й на гадку не спало, що «С.» в імені «Уле С. Хансен» може означати «Сигурд». Але який у тому сенс, Сигурде? Невже нове прізвище змінило вас і ви вже не той, хто втратив усе на ось цій гравійній доріжці?

Сигурд знизав плечима:

— Всі ми прагнемо утекти якнайдалі. У цьому сенсі нове прізвище мені трохи прислужилося.

— Гм. Сьогодні я дещо перевірив. Коли ви перебралися в Осло, то пішли вчитися на медбрата. А чому ви не стали вчитися медицини в університеті, адже у старших класах були відмінником?

— Єдине, що бентежило мене, — щоб не довелося брати слово перед публікою, — відповів Сигурд, криво посміхаючись. — Я гадав, що коли стану медбратом, такої потреби не буде.

— Сьогодні я мав телефонну розмову з логопедом, він сказав, що все залежить від того, які м’язи уражені, але суто теоретично навіть людина, яка позбавлена половини язика, може навчитися розмовляти майже нормально.

— Не маючи кінчика язика, важко вимовляти «с». Чи саме це мене видало?

Харрі, опустивши бічне скло, запалив цигарку. І затягнувся так глибоко, що цигарковий папір зашурхотів і зашелестів.

— І не лише. Але певний час ми йшли у хибному напрямку. Логопед розповідав, що люди пов’язують шепелявлення зі схильністю до чоловічого гомосексуалізму. Англійською це зветься «gay lisp» і не є шепелявленням у логопедичному сенсі, це лише інакша вимова звука «с». Чоловіки-гомосексуалісти здатні вмикати й вимикати свій «gay lisp», це для них ніби код. І цей код діє. Логопед розповідав, що в одному американ­ському університеті провели дослідження: чи можна визначити сексуальні вподобання людини, лише слухаючи запис її голосу? Здебільшого слухачі визначили непомильно. Але хибили, коли чули те, що сприймалося як «gay lisp». Цей сигнал настільки потужний, що вони були неспроможні розчути інші мовленнєві сигнали, притаманні саме гетеросексуалам. Коли мені телефонував адміністратор готелю «Брістоль» і повідомив, що питали про Іску Пеллер, він казав, що телефонував чоловік, але розмовляв він жіночно, мій співрозмовник, безперечно, став жертвою того самого стереотипу. Й лише коли він показав мені, як розмовляв додзвонювач, я збагнув, що він був уведений в оману саме цим «gay lisp».

— Напевно було щось іще.

— Звісно. Брістоль. Це район у Сіднеї, в Австралії. Бачу, ви збагнули зв’язок.

— Стривай, — озвався Бйорн. — Я ж бо не збагнув.

Харрі видихнув дим у віконце.

— Сніговик мені дещо сказав. Що убивця десь поряд, прагне бути близьким до мене й час від часу потрапляє мені на око. Отож, коли мені в око впала пляшка «Брістоль Крім», нитка нарешті зв’язалася в одну. Бо цю назву я вже десь бачив. І щось комусь розповідав. Людині, яка була поруч. І зненацька я збагнув, що те, що я сказав, зрозуміли неправильно. Я сказав, що Іска Пеллер у Брістолі. А мій співрозмовник гадав, що йдеться про готель «Брістоль» в Осло. А казав я це вам, Сигурде. У лікарні, відразу по тому, як побував під лавиною.

— Маєте гарну пам’ять.

— На вибіркові речі. І коли я запідозрив вас, певні речі стали цілком очевидними. Наприклад, ви ж самі мені казали, що аби добути в Норвегії кетаномін, треба працювати в анестезіології. Потім згадав слова одного з моїх друзів, котрий казав, що завжди хочеться того, що бачиш перед очима що­дня, тобто той, хто фантазує про жінку у звичайній медсестрин­ській формі, ймовірно, працює у лікарні. А логіном користувача комп’ютером на фабриці «Кадок» було слово «Нешвілл». Як у назві фільму, режисером якого був...

— Роберт Олтман, у сімдесят п’ятому році, — продовжив Сигурд. — Це недооцінений шедевр.

— А складаний стілець у штаб-квартирі був режисерським стільцем. Майстра, Сигурда Олтмана.

Сигурд не відповів.

— Але я досі не знав, у чому полягав ваш мотив, — вів далі Харрі. — Сніговик казав мені, що вбивцею керує ненависть. І що таку ненависть зазвичай можна пояснити одною-єдиною, але дуже давньою подією. Мабуть, було у мене передчуття. Язик. Шепелявлення. Тож я попросив одну душевнохвору у Бергені, щоб попорпалася у минулому Сигурда Олтмана. Їй стачило безмаль тридцять секунд, щоб дізнатися у базі Управління реєстрації населення, що ви змінили прізвище, й знайти зв’язок між попереднім прізвищем та присудом за насильницькі дії, який отримав Тоні Лейке.

З віконця джипа вилетіла цигарка, розсипавшись жмутом іскор.

— Тож варто було лише все вишикувати у часі, — сказав Харрі. — Ми перевірили розклад чергувань у лікарні. На перший погляд, на два убивства у вас є алібі. Ви були на чергуванні, коли було убито Маріт Ульсен та Боргні Стем-Мюре. Але обидва убивства було скоєно в Осло, і ніхто у Державній лікарні не спромігся пригадати, чи бачив вас протягом того часу, про який ідеться. А позаяк ви працюєте у кількох відділеннях, вас ніхто не шукатиме, якщо ви навіть вискочите кудись на кілька годин. А дозвілля, гадаю, ви гайнуєте наодинці, і то вдома.

Сигурд Олтман знизав плечима:

— Авжеж.

— Що й треба було довести. — Харрі плеснув у долоні.

— Стривайте, — заперечив Олтман. — Те, що ви розповіли, — то лише історія. У ній немає жодного неспростовного доказу.

— Ет, геть забув, — мовив Харрі. — Пригадуєте фото, які я вам сьогодні показував? Я просив вас їх подивитися, а ви зазначили, що вони липкі?

• Предыдущая
• 100/127
• Следующая