Леопард - Несбьо Ю - Страница 68

• Предыдущая
• 68/127
• Следующая

Кронглі різко обернувся до Харрі, зачепивши ліктем кухоль з пивом. Рідина вихлюпнулась на зелене сукно, мокра пляма стала розповзатися полем, мов вермахт на мапі Європи.

— Я щойно повернувся зі школи, де вона працює, — вів далі Харрі, розкурюючи цигарку. — Саме вона й розповіла, що я, найпевніше, знайду тебе тут. А ще сказала, що, полишаючи тебе в Устаусеті, вона радше тікала, ніж переїздила. І що ти...

Продовжити Харрі не встиг. Кронглі виявився метким, він, копнувши ногою, повернув його крісло й напав ззаду, перш ніж Харрі спромігся якось відреагувати. Холе відчув, як ленсман схопив його за руку, й знав, що буде далі: цей залізний поліцейський захват вони застосовували ще в перший рік у Поліцейській школі. От воно й дало про себе знати — cекунду проґавив, а ще дводенна пиятика й сорокарічне глупство. Кронглі заломив його руку й зап’ясток так, що Харрі впав уперед, ударившись головою об стіл. Та ще й тим боком, де вилиця пошкоджена. Харрі зойкнув від болю й на мить знепритомнів. Очунявши, знову відчув біль і відчайдушно спробував викрутитись. Харрі завжди був дужим, але враз усвідомив, що проти Кронглі шансів у нього немає. Він відчув на своєму обличчі вологе дихання здорованя.

— Не варто було тобі в це лізти, Харрі. Як і слухати оту шльондру. Вона патякатиме все, що спаде їй на думку. І робитиме, що заманеться. Може, вона перед тобою й спідницю задерла? Га? Показала свою пуцьку?

Кронглі здавив руку дужче, й у голові Харрі щось тріснуло, ніби жовтий кінь хвицнув його у лоб, а зелений — по носі. Він вивернувся, правою ногою наступив на ногу супротивникові. Щосили. І почув, як Кронглі зойкнув. Харрі обернувся й ударив його. Ліктем, а не кулаком, бо часто розбивав до крові суглоби на пальцях. І втрапив саме туди, де, як він знав, бити найефективніше, — не у край підборіддя, а трохи збоку. Кронглі хитнувся, різко випав з низького крісла й гепнувся додолу, сукаючи ногами. Харрі зауважив, що після зіткнення з залізною набійкою на його черевику, хоч їх уже час викидати, на правій кросівці Кронглі лишилась кривава пляма. І виявив, що й досі затис зубами цигарку. Краєчком ока встиг помітити, що червоний кінь, безперечно, прийде першим.

Харрі схопив Кронглі за комір, підняв і жбурнув у крісло. Зі смаком затягнувся, відчувши лоскітне тепло в легенях.

— Гаразд, зґвалтування — не надто потужний доказ, — продовжив він. — Хай там як, але ані Шарлотта Лолле, ні твоя подруга на тебе так і не заявили в поліцію. Але я як слідчий маю знати більше, второпав? І ось тепер я змушений повернутися у Ховасхютту.

— До чого ти ведеш, хай тобі грець? — Кронглі раптом захрип, ніби дуже застуджений.

— У Ставангері є дівчина, якій Еліас Скуг звірявся того ж таки вечора, коли його було вбито. Вони сиділи в автобусі, й Еліас розповідав їй, що тієї ночі у Ховасхютті він, можливо, став свідком зґвалтування. Хай там як, але йому видавалося саме так, коли згодом він про це згадував.

— Еліас?

— Так, Еліас. Він спав, його розбудив галас на вулиці, він визирнув у вікно. Саме був ясний місяць, і під дашком нужника він побачив двох. Жінка стояла до нього обличчям, а чоловік — спиною, тож його він не розгледів. Еліас вирішив, що вони надумали потрахатись, жінка пручалася, а чоловік затулив їй рота рукою, мабуть, щоб вона нікого не розбудила. А коли чоловік потягнув її у нужник, Еліас, засмутившись, що не додивиться таке пікантне видовище до кінця, пішов спати. І лише прочитавши про вбивства у газетах, Еліас розцінив побачене інакше. Може, жінка намагалася вирватися й кликала на допомогу, і саме тому чоловік затиснув їй рота? — Харрі знову затягнувся. — Чи не ти був тим чоловіком, Кронглі? То ти був там?

Кронглі почухав підборіддя.

— Алібі? — напрямки рубонув Харрі.

— Я спав. Удома. А чи повідомив Еліас Скуг, хто та жінка?

— Ні. А чоловіка, як я вже казав, він не роздивився.

— То був не я. А ти, Холе, ризиковий. Аж занадто...

— Я маю поставитися до цього як до погрози чи як до компліменту?

Кронглі змовчав. Але в його очах сяйнули холодні глузливі вогники.

Харрі загасив цигарку й підвівся.

— До речі, твоя колишня нічого мені не показувала. Ми розмовляли в учительській. Схоже, вона остерігається тепер лишатися наодинці з чоловіком. Тож дечого, Кронглі, ти таки домігся.

— Не забувай позирати через плече, Холе.

Харрі обернувся. Круп’є зробив вигляд, наче все, що трапилось, не має до нього жодного стосунку. Він уже шикував коней для чергового забігу.

— Ставитимете? — спитав він ламаною норвезькою.

Харрі хитнув головою:

— Даруйте, але немає чого ставити.

— Тим більше можна виграти, — усміхнувся круп’є.

Вийшовши, Харрі поміркував над його словами. Може, то таке прислів’я?

Мікаель Бельман чекав. І це було найсолодше. Хвилини, які збігали, поки вона відчинить. Нетерпіння й водночас певність, що вона знову перевершить його сподівання. І щоразу, дивлячись на неї, розумів, що геть забуває, яка вона гарна. Коли розчинялися двері, він кілька секунд стояв на порозі, щоб всотати цю красу. Щоб сповнитися упевненістю. У тому, що з-поміж усіх чоловіків, — а це фактично всі спроможні чоловіки, які мають очі, які жадали її, — вона обрала саме його. Адже він — вожак зграї, альфа-самець, що має право злягатися з самками першим. Адже саме таке банальне й вульгарне визначення найточніше. Альфа-самцем стати не можна, ним треба народитися. І навіть якщо через це життя додає зайвих клопотів — якщо тебе покликано, даремно пручатися.

Двері розчинилися.

Вона була вдягнена у білий светр з високим коміром, волосся зашпилене догори. Мала втомлений вигляд, очі видавалися менш блискучими, ніж зазвичай. Але все одно у ній була та витонченість, той клас, на який навіть його дружині годі було сподіватися. Вона привіталася, сказала, що влаштувалася на веранді, розвернулася й зайшла досередини. Він пішов слідом, узяв у холодильнику пива, вмостився в не­зграбно-громіздкому кріслі на веранді.

— Чому ти сидиш на холоді? — спитав він. — Схопиш запалення легенів.

— Або рак легенів... — додала вона, взяла з попільнички недопалок і знову занурилась у книгу. Він прочитав на обкладинці «Хліб із шинкою», Чарлза... — він примружив очі, — Буков­ськи. Схоже на найбільший скандинавський аукційний дім.

— Маю гарні новини, — озвався він. — Ми спромоглися не лише відвернути катастрофу, але й обернути випадок з Лейке на свою користь. Сьогодні телефонували з Міністерства юстиції. — Бельман поклав ноги на стіл і поглянув на етикетку на пляшці з-під пива. — Дякували, що я так рішуче втрутився й посприяв звільненню Лейке. Вони дуже переймалися тим, як би діяв Андерс Галтунг з його зграєю адвокатів, якби Крипос був менш оперативним. Прагнули переконатися, що я цілком керую ситуацією й нікому, окрім Крипосу, не дістатись до матеріалів справи.

Він сьорбнув пива, поставив пляшку на стіл.

— А яка твоя думка, Буковськи?

Опустивши книгу, вона зустріла його погляд.

— Чи тобі зовсім нецікаво? — спитав він. — Ти ж знаєш, що це й до тебе стосунок має. Якої ти думки про справу, люба? Нумо. Ти ж слідчий. Убивства розслідуєш...

— Мікаелю...

— Тоні Лейке має схильність до насильства, й ми на це купилися. Оскільки напевне знаємо: такі, як він, — невиправні. Схильність до насильства й прагнення убивати трапляється не у кожного й буває набутою або вродженою. Але якщо в тобі живе убивця — прогнати його страшенно важко. Можливо, убивця знав, що ми про це знаємо. Усвідомлював, що коли підставити Лейке, ми, дізнавшись про його схильність до насильства, радо купимося всі як один. От він і прослизнув в оселю Лейке, зателефонував Еліасу Скугу. Щоб ми не шукали інших можливих підозрюваних у Ховасхютті.

— На час, коли телефонували з помешкання Лейке, ні­хто, окрім поліції, ще гадки не мав, що знайшли зв’язок з Ховасхюттою.

— То й що? Він знав, що з часом ми виявимо цей зв’язок. Хоча справді, хай йому грець, слід було виявити його набагато раніше. — Бельман знов узяв пляшку.

• Предыдущая
• 68/127
• Следующая