Леопард - Несбьо Ю - Страница 70

• Предыдущая
• 70/127
• Следующая

І тієї миті він збагнув, що у спальні вікно прочинене, і варто було б... Він зачаїв подих. І водночас наче хтось теж затамував подих. Не людина, а хтось інший. Звір.

Він озирнувся. Роззявив рота. Серце вже не калатало. Як воно спромоглося рухатися так швидко і беззвучно? Чому підійшло так... близько?

Кая прикипіла до нього очима.

— Можна я зайду? — спитала вона.

Дощовик був на неї завеликий, волосся стирчало абияк, обличчя бліде й змарніле. Він кілька разів кліпнув, ні, таки не спить. Господи, яка ж вона все-таки гарна...

Харрі намагався блювати якомога тихіше. Він не вживав алкоголю вже більше доби, але шлунок надто чутливий, не любить різких змін, протестує і проти раптових запоїв, і проти різкого утримання. Харрі злив бачок, обережно випив води зі склянки для зубних щіток і повернувся на кухню. На плиті муркотів кавник. Кая сиділа на стільці, дивлячись на нього.

— Отже, Тоні Лейке — зник, — сказав він.

Вона кивнула.

— Мікаель наказав його знайти. А його немає ані вдома, ні в офісі — жодних повідомлень не залишив. Немає Лейке й у переліках пасажирів на літаки та морські судна за останню добу. Врешті, один зі слідчих зв’язався з Лене Галтунг. Вона каже, що він, можливо, пішов у гори. Поміркувати, він ніби має таку звичку. У такому разі він поїхав потягом, адже авто стоїть у гаражі.

— Устаусет, — мовив Харрі. — Він казав, що це його ­місця.

— Хай там як, а в готелі він не ночував.

— М-м-м...

— Вони кажуть, йому загрожує небезпека.

— Вони?

— Бельман. Крипос.

— Я гадав, ти казатимеш «ми». До речі, навіщо Бельманові Тоні Лейке?

Вона заплющила очі:

— Мікаель придумав план, як заманити убивцю в пастку.

— Справді?

— Убивця намагається прибрати тих, хто був тоді у Ховасхютті. От Бельман і хотів умовити Тоні Лейке стати приманкою у його грі. Лейке дав би інтерв’ю, сказав би, що переживає важкий період і хоче побути наодинці. І патякнув газетярам, де прагне усамітнитись.

— А Крипос влаштував би там засідку.

— Так.

— Але ваш план провалився. Тому ти прийшла.

Вона навіть не кліпнула оком, дивлячись на нього.

— Є ще дехто, хто міг би стати приманкою.

— Іска Пеллер? Вона в Австралії.

— Бельман знає, що її захищає поліція й що ти мав розмову з нею й таким собі Маккормаком. Він хоче, щоб ти умовив її приїхати і щоб ми поставили на неї як на живця.

— А чому я маю погодитись?

Вона втупилась поглядом у власні руки.

— Ти ж сам знаєш... З тієї причини, що й раніше.

— М-м-м... Коли ти виявила, що у тому блоці сигарет був опіум?

— Коли намірилася сховати його у шафі в спальні. Ти маєш рацію, він дуже тхнув. І я згадала, як тхнуло від тебе у Гонконзі. Відкривши пакунок, побачила на дні розкриту пачку. Усередині знайшла грудку. Розповіла Мікаелю. Він велів віддати тобі блок, коли ти попросиш.

— Мабуть, тобі неважко було мене підставити. Ти ж знала, що я тебе тоді використав.

Вона повільно захитала головою.

— Ні, Харрі. Мені від того легше не стало. Може, так воно й мало бути, але...

— Але?..

Вона знизала плечима.

— Повідомлення, яке я тобі передала: моя остання по­слуга Мікаелю.

— Справді?

— Я хочу сказати йому, що більше не хочу бачитися з ним.

Кавник уже не пихкав.

— Уже давно назріло, — вела вона далі. — Я не прошу пробачити мені те, як я вчинила з тобою, Харрі. Це занадто. Але я гадала, що маю тобі розповісти геть-чисто все, щоб ти зрозумів. Тому я приїхала до тебе сьогодні. Щоб сказати, що я вчинила так, бо колись закохалася, як остання дурепа. І це зробило мене слабкою. Але я не вважаю себе продажною! — Вона обхопила голову руками. — Я підставила тебе, Харрі. Не знаю, що сказати. Лише те, що почуватися зрадницею — ще гірше.

— Та ми всі продаємось... — мовив Харрі. — Хіба що правимо різну ціну. І в різній валюті. Твоя валюта — кохання. Моя — наркотики. І знаєш що...

Кавник знову заспівав, цього разу на октаву вище.

— ...я гадаю, через це ти краща за мене. Кави?

Він обернувся й глянув на постать. Вона стояла просто перед ним не рухаючись, ніби стояла так уже давно-давно, як його власна тінь. Запала така тиша, що він чув власне дихання. У темряві щось підвелося, почувся тихий свист, і враз у нього промайнула дивна думка. А раптом ця постать і є його тінь, саме так, як йому здалося? Раптом він...

Думка спіткнулася, ніби стався зсув у часі, ніби на мить через якісь перешкоди зникла картинка.

Він здивовано дивився перед себе й відчував, як чолом стікає тепла краплина поту. Він говорив, але слова не мали сенсу, ніби зв’язок між губами та мозком порушено. Знову почулося тихе свистіння. Й знову зникло. Зникли геть усі звуки, він навіть власного дихання не вирізняв. Зауважив, що стоїть навколішки, а поряд лежить телефон. Перед ним на грубі дошки спадала смуга білого місячного світла, але коли краплина докотилася до перенісся, смуга зникла. Крапля втрапила в око, засліпивши його. І він усвідомив, що то не піт.

Третій удар, ніби бурулька, прошив йому очі і втрапив у горло, у глиб тіла. Все задубіло.

«Не хочу вмирати», — подумав він і, захищаючись, силкувався підняти руку над головою. Але усвідомив, що навіть пальцем поворушити не в змозі, цілком безвладний.

Четвертого удару він уже не відчув, але відчув запах дерева і збагнув, що уткнувся носом у підлогу. Закліпав очима, й одне око знову почало бачити. Просто перед себе побачив пару лижних черевиків. Звуки поволі поверталися: його переривчасте дихання, спокійне дихання того, іншого чоловіка, кров, яка крапала з носа на долівку. Чийсь голос був просто шепотом, але здавалося, що він кричить йому просто у вухо: «І тепер лишиться тільки один із нас».

Пробило другу ночі, а вони досі сиділи на кухні й розмов­ляли.

— Сьома людина, — мовив Харрі, доливаючи собі кави. — Заплющ очі. Яким ти його уявляєш? Не розмірковуй, хутко.

— Він сповнений ненависті, — мовила Кая. — Лютий. Неврівноважений. Бридкий. Такі дівчата, як Адель, цікавляться ними, приманюють, а потім кидають. Удома має купу порножурналів та фільмів.

— Чому ти так гадаєш?

— Не знаю. Бо він попрохав Аделе прийти на покинуту фабрику зодягненою медсестрою.

— Далі.

— Він жіночний.

— Тобто?

— Має високий голос. Аделе казала, що коли він розмов­ляє, то скидається на її співмешканця, голубого. — Вона піднесла чашку до рота й усміхнулася. — А може, він кіноактор. З високим голосом і чуттєвим ротом. Я, до речі, так і не згадала актора-мачо з жіночним голосом.

Харрі підняв чашку, ніби чаркуючись:

— Пригадуєш, що я казав тобі про Еліаса Скуга, зокрема про те, що він бачив тієї ночі на вулиці? Хто то був? Гадаєш, він був свідком зґвалтування?

— Принаймні то була не Маріт Ульсен, — мовила Кая.

— А чому ні?

— Так вона єдина у хатинці була огрядною, Еліас Скуг упізнав би її й назвав на ім’я, розповідаючи цю історію.

— Я дійшов такого самого висновку. Як гадаєш, чи то було зґвалтування?

— Скидається. Він закрив їй рота, заглушуючи крики, затягнув у туалет, що ж це тоді?

— Але чому Еліас Скуг не відразу збагнув, що то зґвалтування?

— Не знаю. Може, було щось не те у тому, як вони стояли... у мові їхніх тіл.

— Саме так. Наша підсвідомість вгадує значно більше, ніж усвідомлює наш розум. Він не мав сумніву, що це секс за обопільною згодою, тому знову пішов спати. І лише перегодом, прочитавши про вбивства, згадав забутий випадок і подумав про зґвалтування.

— Гра, — сказала Кая. — То була гра, що скидалася на зґвалтування. Навряд чи грали чоловік та жінка, які щойно по­знайомилися у гірській хатинці й вийшли, щоб пізнати одне одного ближче. Для такої гри потрібна цілковита довіра.

— Отже, ця пара зустрічалася раніше, — мовив Харрі. — А значить, можливо...

— Аделе й незнайомець. Сьомий чоловік.

— Якщо лише тієї ночі там не було когось іще. — Харрі струсив з цигарки попіл.

• Предыдущая
• 70/127
• Следующая