Выбери любимый жанр

Леопард - Несбьо Ю - Страница 76


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

76

У нього так задубіли ноги, що він геть їх не відчував. Як таке можливо? Адже решта тіла палала. Він так кричав, що цілком позбувся голосу, горло пересохло, обернувшись на суцільну рану, у якій кров спеклася й стала червоним попелом. Тхнуло паленим волоссям і горілим салом. Піч пропалила фланелеву сорочку наскрізь, пропалила спину, тож поки він безугавно горлав, вони стали одним цілим. Він сам розплавився, наче олов’яний солдатик. Коли він відчув, що його свідомість поринає у біль та жар, і він от-от порине у рятівну безтяму, він зненацька опанував себе. Чоловік вихлюпнув на нього відро холодної води. Біль на хвильку ущух, і він знову заридав. Потім відчув, як між спиною та піччю шипить окріп, і біль повернувся з новою силою.

— Ще води?

Чоловік звів на нього очі. Той стояв перед ним з повним ущерть відром. Туман перед очима на мить розійшовся, і він побачив його цілком чітко. На обличчі його танцювали відблиски полум’я з печі, на чолі виблискували краплини поту.

— Усе дуже просто. Мені треба знати лише одне: хто це? Хтось із поліції? Хтось із тих, хто був тієї ночі у Ховасхютті?

Він спитав крізь сльози:

— Якої ночі?

— Ти знаєш якої, майже всі вони зараз мертві. Ну ж бо!

— Я не знаю. Повір мені, я не маю до того стосунку. Води. Прошу. Будь ласка...

— ...ласка?! Яка... ласка?!

Сморід. Сморід його плоті, тіла, що горіло. Він спромігся лише на хрипкий шепіт:

— Там був... лише я...

Глузливий сміх.

— Чудово. Сподіваєшся, що я повірю тій абищиці, яку ти ладен сказати, тільки б біль ущух? Повірити, що ти не здатен викашляти ім’я поліцейського, на якого працюєш? Але я знаю, що ти стерпиш більше. Ти ж витривалий.

— Шарлотта...

Чоловік замахнувся коцюбою. Але він навіть не відчув удару. Лише на мить, шалено жадану мить, світло згасло перед його очима. А потім знову пекельний біль пожирав його.

— Вона мертва! — рикнув чоловік. — Вигадай щось переконливіше!

— Я мав на думці ту, іншу. — Він намагався змусити свою голову міркувати. Він же пам’ятав, він же мав пречудову пам’ять, чому ж вона не допомагає йому зараз? Невже йому дійсно так зле? — Вона австралійка.

— Брешеш!

Він відчув, як в очах знов усе розпливлося. Новий холодний душ. Миттєве просвітлення.

Голос:

— Хто? Як?

— Убий мене! Пощади! Я... ти ж знаєш, у мене й на думці не було нікого захищати. Господи Ісусе, навіщо воно мені?

— Мене це не обходить.

— То чому ж ти не хочеш просто вбити мене? Я вбив її! Чуєш? Я вбив! Зроби це! Помстися!

Чоловік поставив відро убік, упав у крісло, нахилився, упершись ліктями в підлокітники, а підборіддям — на схрещені кулаки, і повільно одказав. Мовби не чув того, що він йому говорив, а думав про щось зовсім інше:

— Знаєш, я стільки років мріяв про це... А зараз, коли ми тут... я сподівався, що буде... солодше.

І він знов ударив його коцюбою. Потім, схиливши голову набік, глянув на нього. З кислою, невдоволеною міною ткнув коцюбою йому в бік, ніби пробуючи:

— Може, мені просто забракло фантазії? Може, страву приправити треба?

Щось змусило його обернутися. Лунало радіо. Надто тихо. Чоловік, підійшовши, додав гучності. Новини. Десь у великому приміщенні лунали голоси. Ховасхютта. Свідок. Слідчий експеримент.

Він так змерз, що геть не відчував ніг. Заплющив очі і знову став молитися своєму Богові. Він уже не просив позбавити його болю. Молився, щоб кров Ісусова спокутувала всі його гріхи, щоб ноша того, що він накоїв, лягла на чужі плечі. Він позбавив життя. Так, він зробив це. І молився, щоб йому дозволили омитися у крові прощення. А потім померти.

Частина п’ята

Розділ 56. Приманка

Світла було стільки, що навіть у сонцезахисних окулярах очі у Харрі пеком пекли. Як ото ніби дивитися на океан діамантів: лихоманково сяйливе світло, сонце світить на сніг, а сніг відбиває сонце. Харрі пересів далі од вікна, хоч і знав, що ззовні маленькі квадратики віконного скла скидаються на чорні непроглядні люстерка. Він глянув на годинник. Вони прибули у Ховасхютту вночі. Юссі Колкка облаштувався разом з Харрі та Каєю у хатинці, решта зарилися у сніг, дві групи по четверо, кожна у своєму кінці долини, десь за три кілометри одна від одної.

Щоб закинути приманку, вони обрали Ховасхютту. Причин на те було три. По-перше, саме на це чекав убивця. По-друге, вони сподівалися, що убивця чудово знається на цій місцевості й вважатиме за безпечне завдати удару саме тут. І по-третє, через те, що це — чудова пастка. До улоговини, де розташована хатинка, підійти можна лише з північного сходу та півдня. Адже на сході — прямовисна скеля, а на заході стільки урвищ та розколин, що треба знати місцевість як «Отче наш», щоб знайти стежку.

Піднявши бінокля, Харрі намагався побачити решту, але бачив лише білий сніг. Він розмовляв з Мікаелем Бельманом, що сидів у засідці на півдні, та з Мілано, що причаївся на півночі. За інших обставин вони б скористалися своїми мобільними, але у горах ловила лише одна мережа — «Теленор». Попередній державний монополіст мобільного зв’язку мав достатні кошти, щоб понатикати своїх вишок на кожному пагорбі, на кожному белебні, але поліцейські, як і Харрі, здебільшого користувалися іншими операторами, от і доводилось їм перемовлятися по рації. Аби його знайшли, коли щось скоїться у Державній лікарні, Харрі перед тим, як по­їхати, залишив на автовідповідачі повідомлення про те, що він поза зоною досяжності, й дав номер Мілано, який користувався «Теленором».

Бельман переконував, що вони вночі не змерзнуть. Поєднавши спальні мішки, килимки, які відбивають тепло, й парафінові пічки, вони досягли бажаного ефекту — навіть довелося познімати частину одягу. А зараз у снігових лігвах, котрі вони викопали на схилах гори, зі стелі крапає тала вода.

Телебачення, радіо та газети чудово висвітлювали прес-конференцію, й лише ті, хто геть не цікавився розслідуванням убивств, ще не засвоїли, що Іска Пеллер разом з одним-єдиним поліцейським поїхала у Ховасхютту. Колкка та Кая повсякчас виходили, жестикулювали, показуючи на хатинку, на дорогу, якою прийшли, й на нужник на вулиці. Кая грала роль Іски Пеллер, а Колкка був тим єдиним слідчим, який допомагав їй згадати, що трапилось тієї лихої ночі. Харрі переховувався у вітальні, перенісши туди свої лижі й палиці, лижі решти двох стирчали у снігу перед хатинкою.

Харрі спостерігав за тим, як від подуву вітру здіймається у повітря легкий сніжок, що вкрив наст протягом ночі на голому сніговому плато. Сніг летів до гірських вершин, прірвами, схилами, нерівностями на ландшафті, застигаючи великими кучугурами та заносами, як сніговий карниз, що нависав над горою за хатинкою.

Звісно, Харрі припускав, що, можливо, чоловік, на якого вони полюють сьогодні, так і не з’явиться. Раптом Іски Пеллер з якоїсь причини немає у переліку приречених на смерть, чи убивця вирішив, що година зараз неслушна, а може, він має інші плани щодо Іски. Чи відчув лихе. Є й більш проста ймовірність: поїхав кудись, захворів...

Хай там як, а якби Харрі полічив усі випадки, коли інтуїція зраджувала його, він би ще розмірковував, чи не відмовитися взагалі від цього плану. Але він не рахував. Натомість він пригадав, скільки разів інтуїція підказувала йому те, що він і без того знав, лише досі не здогадувався. І зараз вона говорила, що убивця вже на шляху до Ховасхютти.

Харрі знову глянув на годинник. Убивці вони виділили двадцять годин. За гарними ґратками у величезному вогнищі потріскували ялинові дрова. Кая лягла відпочити у спальні, а Колкка сидів за журнальним столиком, змазуючи розібраний «Вейлерт Р11». Харрі упізнав німецьку зброю, бо на ній немає мушки. Ці пістолети — для ближнього бою, коли треба блискавично витягнути зброю з кобури, з-за ременя чи з кишені, тож якщо пістолет гладенький — не так ризиковано, що він за щось зачепиться. За таких обставин мушка не потрібна — зброю націлюють на об’єкт і стріляють не цілячись. Запасний револьвер — «Зіг зауер» — лежав поруч, зібраний, з набоями. Харрі відчував, що кобура за плечима від його власного «Сміт-Вессона» 38-го калібру упирається йому в ребра.

76

Вы читаете книгу


Несбьо Ю - Леопард Леопард
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело